37. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах парламентської монархії (на прикладі сучасних держав)

Монарх виступає своєрідним історичним атрибутом, батьком нації, сприяє повазі до власної державності. Він виступає символом національної єдності та історичного минулого держави. Для парламентських монархій властиво,що монарх не має реальних повноважень щодо управління країною. Щодо нього діє принцип: « Монарх царює, але не править». Він не одержує заробітної плати,а кошти на його утримання та утримання його родини щорічно виділяють з державного бюджету, що має назву « цивільний лист». Монарх скріплює своїм підписом усі найважливіші законодавчі та державні акти, але правом вето щодо прийнятих парламентом законів він не володіє. При цьому повноваження монарха обмежуються формальною перевіркою правильності оформлення нормативного акта. Впливати на матеріальний зміст того чи іншого документа він не може. З урахуванням принципу « монарх не є відповідальним» його підпис обов’язково має потребу в контрасигнації, тобто попередньо він має бути скріплений підписом Прем’єр-міністра або відповідального міністра. Тим самим глава уряду або міністерства беруть на себе відповідальність за даний акт монарха. У Великобританії це виражається принципом «Король не може бути неправим».На практиці всі акти монарха готує уряд. В Іспанії – парламентській монархії – рішення короля скріплюються підписом голови уряду, а й за необхідності – відповідального міністра. У Японії – теж парламентській монархії – всі дії,що стосуються державних справ глава держави – імператор повинен погоджувати та ухвалювати з Кабінетом Міністрів (урядом).

Головна відмінна ознака парламентарної монархії —політична відповідальність уряду перед парламентом (нижньою палатою) за свою діяльність. Якщо парламент (нижня палата) виразить уряду недовіру або відмовить у довірі, уряд повинен піти у відставку або має бути звільнений у відставку монархом. Однак зазвичай це повноваження парламенту урівноважується правом уряду запропонувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори, з тим, щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою розв’язав народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів у парламенті створиться більшість з його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту виявиться відповідним, а уряд буде змінено.

39. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах дуалістичної монархії (на прикладі сучасних держав).

Влада монарха обмежена конституцією , але монарх формально і фактично зберігає великі владні повноваження.

Виконавча влада належить монарху, який може здійснювати її безпосередньо або через призначений ним уряд. Судова влада належить монарху, але може бути і більш-менш незалежною.

Монарх має необмежене право розпуску парламенту і права абсолютного вето щодо прийнятих законів. Уряд формує монарх, тому реальна політична влада зберігається у монарха.

Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного, або резолютивного вето, тобто без його затвердження закон в силу не вступить.

Крім того, монарх звичайно може видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть більш високу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютною. Наприклад, в Йорданії після розпуску парламенту в 1974 році чергові парламентські вибори відбулися лише в 1989-му.

Уряд, якщо такий є, за свою діяльність несе відповідальність лише перед монархом, але аж ніяк не перед парламентом.

До дуалістичних монархій у сучасному світі можна віднести Йорданію , Кувейт (також відносять і до абсолютної монархії ), Люксембург , Монако , Ліхтенштейн , Об'єднані Арабські Емірати.