31. Мажоритарна виборча система, її різновиди (навести приклади країн та органів, для формування яких вона застосовується).

В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат. Мажоритарна система має свої різновиди. При мажоритарній системі відносно їх (простої) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників. Система проста, тому що забезпечує перемогу одній партії (кандидата) навіть при мінімальній перевазі. Але може трапитися так, що за партію, яка перемогла, проголосує меншість виборців (решту голосів заберуть інші партії), і уряд, який сформує ця партія, не буде користуватися підтримкою більшості громадян. Ця система також фактично анулює середні і малі партії. В теперішній час ця система використовується у США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії тощо.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос).

У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:

система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);

альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1, 2, 3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддається найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів.

Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів (знайшла застосування у Чилі при виборі депутатів парламенту).

32. Особливості пропорційної виборчої системи (навести приклади країн та органів, для формування яких вона застосовується).

Пропорційна виборча система є найрозповсюдженішою виборчою системою: вона застосовується при формуванні вищих законодавчих органів у більш як шістдесяти країнах світу, у тому числі тією чи іншою мірою у двадцяти з двадцяти семи держав Європейського Союзу (Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Латвія, Люксембург, Іспанія, Італія, Кіпр, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Чехія, Швеція). Проте рідко пропорційна система використовується у «чистому вигляді», що спричинено певними історичними особливостями, характерними для тої чи іншої держави.

Всі пропорційні виборчі системи, які застосовуються у країнах ЄС, можна класифікувати за декількома критеріями:

1) за величиною виборчих округів - у більшості країн ЄС депутати парламенту (нижніх палат) обираються в декількох багатомандатних виборчих округах, і лише у Словаччині та Нідерландах вибори проводяться у загальнодержавному багатомандатному окрузі;

2) за ступенем «персоніфікованості» пропорційної системи: а) на пропорційні виборчі системи з преференційним голосуванням - розподіл мандатів між кандидатами від партій здійснюється не в порядку черговості, визначеної списком, а залежно від того, скільки голосів на свою підтримку отримав кожний кандидат від партії; б) на пропорційні системи, за яких партії самі визначають, чи варто надавати виборцям право визначати порядок проходження кандидатів; в) на пропорційні виборчі системи з голосуванням переважно за закриті списки - надані виборцям преференції окремим кандидатам можуть змінити визначений порядок проходження кандидатів лише у випадку, якщо рівень підтримки кандидата є досить високим - 10% голосів за партію; г) на пропорційні виборчі системи з голосуванням за закриті списки (виборці не впливають на визначений партійним списком порядок проходження кандидатів до парламенту або палати);

3) за рівнем (стадіями) розподілу мандатів між партіями: а) на пропорційні системи з розподілом мандатів безпосередньо в округах, в яких проводились вибори; б) на пропорційні системи з розподілом нерозподілених мандатів на вищому - регіональному та/або загальнодержавному - рівні;

Пропорціний розподіл місць здійснюється за як на основі методу виборчої квоти,,що являє собою частку від ділення кількості поданих голосів на число належних для конкретного округу мандатів, так і на снові інших методів. Найпростіший метод визначення квоти – ділення загального числа поданих по конкретному округу на кількість мандатів,що підлягають розподілу.

Існують три різновиди пропорційної виборчої системи:

– з використанням жорстких списків;

– списків з преференціями;

– напівжорстких списків.

При застосування пропорційної виборчої системи з жорсткими списками (наприклад, у Португалії, Ізраїлі) кожне з політичних об’єднань-учасників виборів (партія, блок, коаліція тощо) пропонує свій виборчий список, самостійно визначаючи послідовність розташування у ньому прізвищ кандидатів в депутати. Отже, якщо це об’єднання склало список зі 100 кандидатів і отримало на виборах 10 відсотків голосів, то перші 10 осіб із списку автоматично стають депутатами. При цьому виборець ніяк не може вплинути на персональний склад партійної парламентської групи – фракції. Інакше кажучи, за такої системи громадянам пропонується обрати не особистостей, а політичні платформи партій.

Пропорційна виборча система з преференціями (застосовується у Фінляндії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах) дає можливість враховувати персональні вподобання виборців. Тобто громадяни мають право не тільки проголосувати за конкретну партію чи коаліцію, а й позначати у списку номери тих кандидатів, яких вони особисто хотіли б бачити в парламенті. Якщо, наприклад, кандидат, який знаходиться у списку під № 20, має більший успіх серед електорату, ніж його колега, який має № 5, то саме № 20 буде обраний у першу чергу.

Пропорційна виборча система з напівжорсткими списками (застосовується в Австрії) надає виборцеві можливість за його бажанням проголосувати або за партійний список загалом, або віддаючи перевагу (преференцію) комусь із кандидатів у списку. Практика свідчить, що більшість виборців схильна обирати перший варіант, не вдаючись у деталі. Тому, відповідно, більше шансів обратися мають кандидати з першими порядковими номерами.

До безперечних переваг пропорційної виборчої системи слід віднести те, що вона сприяє розвиткові політичних партій, підвищує їх відповідальність перед суспільством, а також дає шанс різним політичним силам у чесній передвиборчій боротьбі здобути місця у представницькому органі державної влади.

Разом з тим існує небезпека, що робота парламенту, обраного за пропорційною системою, так само як і сформованого ним уряду може бути вкрай неефективною через надмірну розпорошеність представлених у ньому політичних сил.

Щоб уникнути згаданої небезпеки, у багатьох країнах застосовують спеціальний запобіжник – так званий виборчий бар’єр. Йдеться про встановлений відсоток голосів, набравши який, партія отримує право на мандати. Залежно від країни, зазначений відсоток зазвичай коливається в межах від одного (Ізраїль) до десяти (Туреччина).