20. Суперпрезидентська та монократична республіки.

Суперпрезидентська республіка(надпрезидентська)- різновид республіканської форми правління, за якого принцип поділу влади декларується, але виконується лиш зовнішньо, насправді ж влада зосереджена у П і підконтрольних йому адміністративних інституціях. Є однією з форм авторитаризму.

Часто П в СР очолює уряд, і при цьому є лідером правлячої партії(яка при цьому може бути єдиною чи користується значними поза конституційними перевагами перед іншими партіями). При цьому в СР передбачений нац. К «діапазон можливого використання П його надзвичайних повноважень більш широкий, ніж в звичайній президентській республіці»: конституційні повноваження П передбачають видання указів, які мають силу законів, можливість розпускати парламент своїм рішенням, зміщувати міністрів і керівників адмін.-терит. утворень і т. д. Встановлення в державі СП може призводити до заміни періодичного обрання нового голови держави встановленням режиму «довічного президентства»(референдумом чи голосуванням повністю контролюючого президентом парламенту) і/або фактичним призначенням нового президента рішенням попереднього , з наступним формальним затвердженням цього рішення на виборах.

Науковці виділяють 3 види СР:презид-монократична – П очолює єдину дозволену партію, яка є носієм офіціально проголошеної обов’язкової ідеології(колись Гана,Гвінея,Заїр),презид-мілітарна- встановлена в результаті військового перевороту з проголошенням його керівника головою держави; президентська республіка в державах із соціалістичною ідеологією (Ангола, Бенін,Республіка Конго,Мозамбік), де П вибирається вищим органом єдиної в країні правлячої партії.

Нарешті, серед конституцій можна знайти й такі, які встановлюють як форму правління суперпрезидентську республіку. Такі конституції мають яскравий авторитарний характер, зосереджуючи всі можливі важелі влади в руках президента. Ставлячи законодавчу владу в підлегле становище, вони, власне кажучи, знищують систему стримувань і противаг, що є однією з характерних ознак "класичної" президентської республіки. Суперпрезидентську республіку встановлюють новітні конституції Туркменистану 1992 p., Узбекистану 1992 р. і Перу 1993 р. У всіх трьох випадках президент, крім звичайних повноважень, які йому належать у президентській республіці, може розпустити за своїм бажанням законодавчий орган влади.

Є найбільш характерною для країн Лат Америки + сучасні політологи називають Білорусію, Росію.

Найбільш поширеною в молодих незалежних країнах є форма так званої монократичної республіки. Президентська посада тут заміщується (за нечисленними винятками) шляхом загальних виборів. При цьому президент звичайно сам призначає віце-президента. Як правило, президент концентрує в своїх руках усю виконавчу владу, а уряд вважається допоміжним органом. У ряді країн запроваджено посаду адміністративного прем'єр-міністра, який виступає в ролі не глави уряду, а помічника президента. Адміністративний прем'єр-міністр здійснює функції з координації діяльності міністерств і діє лише в межах повноважень, делегованих йому президентом. У більшості країн, що розвиваються, уряд формується президентом і несе перед ним відповідальність. У переважній більшості країн президент має право розпуску представницького органу.

Монократична республіка практично повністю відкидає принцип поділу влад. Тут відсутні функціональний розподіл між вищими органами держави та більш-менш збалансована система стримувань і противаг. Водночас для монократичної республіки характерною є також відмова від багатьох засад парламентаризму, зокрема від участі парламенту у формуванні уряду та від інституту відповідальності уряду перед представницьким органом. Президент концентрує в своїх руках усі основні владні повноваження. Його конституційний статус посилюється тим, що він, як правило, очолює правлячу партію, яка е єдиною в країні. В умовах юридично або фактично встановленого однопартійного режиму відбувається зрощення партійного апарату з державним механізмом. Це також відбивається на позиціях президента і може сприйматись як характерна ознака значної частини монократичних республік.