26. Охарактеризуйте сутність, функції, рівні політичної ідеології.

Політична ідеологія – система поглядів, уявлень, ідей на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, націй, суспільства, політичних течій, та ін. суб’єктів політики.

До основних функцій ідеології належать:

• пізнавальна – полягає в об’єктивному відображенні наявного стану суспільного життя:соціально-класова структура; диференціація та боротьба інтересів різних верств населення, розстановка політичних сил, провідні історичні тенденції суспільного розвитку, стан політичної свідомості тощо;

• репрезентативна – представляє корінні інтереси певних суб’єктів політ. життя;

• цілепокладальна (моделюючо-конструктивна) – формулює стратегічну мету розвитку суспільства, пропонує модель бажаного суспільного устрою та політ. ладу, визначає основні цілі, завдання трансформаційних процесів, розробляє політичні процеси;

• ціннісно-прогностична – висовує і обґрунтовує ідеал сусп. розвитку, систему пріоритетних цінностей, на досягнення яких орієнтує соціально-політичну активність суб’єктів політики;

• спонукальна – спонукає колективну волю до дії, інтенсивного політ. життя через вплив на масову свідомість;

• консолідуюча – об’єднує людей навколо певних ідеалів та цінностей, підпорядковує їх громадсько-політичну діяльність конкретній політичній програмі задля задоволення спільних інтересів.

Існують три основні рівні функціонування політичної ідеології:

1. Теоретико-концептуальний, на якому формуються основні положення і обґрунтовуються ідеали і цінності певного класу, нації, соціальної спільності.

2. Програмно-політичний, на якому соціально-філософські принципи і ідеали перекладаються на мову програм і гасел, формується нормативна основа для ухвалення управлінських рішень і політичної поведінки громадян.

3. Актуалізований, який характеризує рівень освоєння громадянами ідей, мети, принципів конкретної ідеології. На цьому рівні визначається ступінь впливу ідеології на практичну діяльність людей.

27. Охарактеризуйте консерватизм та неоконсерватизм як ідеологічну течію

Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Він відкидає будь-які революційні зміни суспільного устрою, наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Основні положення консерватизму:

• базовими цінностями є: порядок, стабільність і традиціоналізм;

• суспільство і держава є результатом природної еволюції, а не договором чи об'єднання громадян (як прийнято вважати в лібералізмі);

• суспільство розвивається завдяки наявності в ньому так званої природної життєвої сили, існування якої раціонально пояснити неможливо, тому немає необхідності втручатися в хід історичного розвитку;

• приватна власність, ринок і вільне підприємництво є результатом розвитку якогось природного життєвого начала;

• політичним ідеалом є сильна держава, чітка політична стратифікація: влада належить еліті, а свобода – це підкорення владі і лояльність до неї.

Класичний консерватизм  зміг трансформуватися в неоконсерватизм, який далеко пішов від первинної ідеї:

• відбулася помітна еволюція у бік пріоритету прав і свобод окремої особи при істотному обмеженні економічних і соціальних функцій держави за рахунок приватизації державної власності і скорочення державних програм;

• консерватизм став ідеологією широких верств «середнього класу» західного суспільства;

Історична заслуга неоконсерватизму:

• він сформулював і запропонував ефективні способи рішення актуальних проблем, викликаних економічним спадом 70-х років ХХ століття. До числа цих способів відносяться: а) структурна перебудова економіки, що відповідала потребам нового етапу технологічної революції; б) створення нової системи стимулів замість традиційної, орієнтованої на зростання рівня життя. Нові мотивації були пов'язані із зростанням якості життя, створення нових форм самореалізації особи;

• органічно з'єднав старі цінності доіндустріальної епохи (сім'я, релігія, мораль) з цінностями постіндустріальної ери – творча праця, унікальність кожної особи, прискорений розвиток культури, освіти, активне залучення працівників до управління виробництвом.

Неоконсерватизм – ідеологія і політичний рух, що прагне до поширення в світі традиційних цінностей західної цивілізації і при цьому не підтримує типові для консерваторів вимоги скорочення розміру державного апарату і витрат на соціальне забезпечення. Він характеризується:

• прагненням до зменшення державного регулювання;

• збільшенню свободи приватного підприємництва;

• відродження авторитету традиційних соціальних інститутів: сім'ї, школи, церкви, а також національної самосвідомості, індивідуальної свободи і єдності нації.

Відмінною рисою неоконсерватизму є заклик до агресивної та безкомпромісного впровадження лібералізму і демократії в країнах з авторитарними режимами. Ця течія виправдовує пов'язані з цим порушення принципу невтручання у суверенні питання інших держав. Зокрема, американські неоконсерватори заради своїх цілей активно підтримують застосування військової сили проти ворожих США країн.