13. Охарактеризуйте розвиток елітарних уявлень, сутність основних теорій політичних еліт.

Політична еліта – це меншість суспільства, що утворює достатньо самостійну, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Проблема політичної еліти має давню історію. Досить глибоке обґрунтування цієї проблеми розкрили в своїх працях Конфуцій, Платон, Макіавелі, Ніцше. Але перші теорії еліт у їхньому сучасному вигляді було розроблено такими відомими політологами як Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс.

В. Парето сформулював теорію циркуляції еліт. Необхідність поділу сус-ва на правлячу еліту та більшість населення яким управляють Парето виводить з індивідуальних властивостей людей. В суспільстві за його думкою відбувається постійний кругообіг еліт. Він поділяє еліту на два типи, які постійно змінюють одна одну. Перший тип «леви», а другий тип «лиси». «Леви» характеризуються стабільністю розвитку політичної системи, силовими методами правління консерватизмом. Для типу еліт «лиси» характерними ознаками є гнучкий стиль, хитрість та обман. Щоб підтримувати рівновагу політичної системи необхідна періодична зміна одного типу еліти на іншу. Також він поділяв еліту на правлячу і неправлячу (контреліта), а революцію розглядав як боротьбу та заміну правлячої еліти потенційною силою. Нова еліта, що приходить до влади в результаті революції, залучає на свій бік широкі народні маси.

Г. Моска запропонував інший підхід, що дістав назву «організаційного». Як і попередній вчений він визначав неминучість поділу будь якого сус-ва на правлячу меншину і керовану більшість. Причому влада меншості над більшістю здійснюється за згодою більшості. Насамперед, це пов’язано з тим, що правляча меншість завжди є організованою меншістю — у будь-якому разі, у порівнянні з неорганізованою масою. Однак є й ще одна обставина: представники правлячої меншості незмінно володіють якостями, реальними або уявними, які глибоко шануються у суспільстві, в якому вони живуть. Г. Моска більше приділяв уваги неоднорідності еліт. Політична еліта представляє інтереси певних політичних сил. Він виходив із наявності суттєвих відмінностей між сучасними політичними організаціями, вказував на досить складний характер взаємодії між керівною меншиною і керованою більшістю.

Послідовник Г. Моски Р. Міхельс також є прихильником того що контроль з боку еліти можливий лише завдяки її організованості. Він сформулював «залізний закон олігархії», який керує будь-якими соціальними організаціями: у будь якій організації, незалежно від її масштабів, керівники стають необхідними для успішної її діяльності та для її збереження. Природа організації така що вона наділяє владою й перевагами групу лідерів, водночас даючи їм можливість не бути контрольованими, а отже й відповідальними перед членами цієї організації, навіть там де цих керівників обирають. За Міхельсом демократія в розумінні керівництва державою всім народом або його більшістю неможлива. За будь-якої демократії головні рішення прийматиме переважно олігархія.

Теорії політичних еліт в українській політичній думці пов’язані з Д. Донцовим та В. Лупинським. Д. Донцов виділяє «ініціативну меншість» (еліта) та народ. Еліта повинна не тільки формулювати певну ідею а й мобілізувати народ на її здійснення, застосовуючи будь які методи. В. Липинський висунув концепцію національної аристократії, яка виходить з того що етнографічна маса, тип, характер, мова самі по собі автоматично не творять нації. Це робить активна серед цієї етнографічної маси група людей. Критеріями визначення національності стають: територія, загальний історичний досвід, соціальні інститути, типи еліт. Еліта і є носієм національної ідеї. Саме ця група керує всією нацією, стоячи на чолі її політичних організаційних установ.