- •1. Система фонем сучасної української літературної мови
- •2. Система голосних фонем сучасної української мови. Дискусійні питання щодо складу голосних фонем. Класифікація
- •3. Звукова реалізація голосних фонем.
- •4. Система приголосних фонем сучасної української мови. Дискусійні питання щодо складу приголосних фонем. Класифікація. Їх звукова реалізація.
4. Система приголосних фонем сучасної української мови. Дискусійні питання щодо складу приголосних фонем. Класифікація. Їх звукова реалізація.
Для приголосних фонем сильною є позиція їх перед будь-яким голосним заднього ряду або в кінці слова. Слабкою є позиція перед іншим приголосним.
Диференційні ознаки приголосних в українській мові – це всі не зумовлені позиційно й сусідством інших фонем артикуляційні ознаки приголосної фонеми: шумність і сонорність, глухість і дзвінкість, місце творення (активний мовний орган і пасивний мовний орган), спосіб творення, твердість і м’якість.
В українській мові протиставляються, тобто розрізняють слова та їх форми, 32 приголосні фонеми. Цієї думки дотримується більшість дослідників.
Фонематичність твердих губних приголосних /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, а також твердих передньоязикових приголосних /д/, /т/, /н/, /л/, /з/, /с/, /ц/, /ж/, /ч/, /ш/, /р/ встановлюється доволі легко. Вони протиставляються за диференційними ознаками в однакових або подібних фонетичних умовах. Наприклад: /б/ув – /д/ув, /п/ут – /т/ут – /к/ут, /д/им – /т/им – /з/им – /ц/им – /н/им – /ч/им – /к/им – /р/им. Так само переконливо доводиться фонематичність задньоязикових приголосних /к/, /х/ та глоткового /г/: /к/ору – /ж/ору – /г/ору.
Таблиця 3. Кількісна характеристика системи фонем сучасної української мови
Кількість фонем
|
Характерні співвідношення одиниць фонологічної системи сучасної української літературної мови |
38(100%)
|
Між голосними і приголосними – 6 : 32 (15,8 % : 84,2 %) Між сонорними і шумними приголосними – 9 : 23 (28,1 % : 71,9 %) Між дзвінкими і глухими приголосними — 20 : 12 (62,5 % : 37,5 %) Між твердими і м'якими приголосними — 20 : 10 (68,7 % : 31,3 %) За місцем творення приголосних передньоязикових фонем – 22 (68,7 %) губних – 5 (15,5%) задньоязикових – 3 (9,4 %) середньоязикова – 1 (3,2 %) фарингальна – 1 (3,2 %) За способом творення приголосних щілинних фонем – 11 (34,4 %) зімкнених фонем – 21 (65,6 %) |
Примітка. Кількість фонем в інших слов'янських мовах:
- російська – 39,
- білоруська – 38,
- болгарська – 44,
- польська – 41,
- словацька – 39.
У решти слов'янських мов – по 31-35 фонем.
Самостійними є й м’які приголосні /д'/, /т'/, /н'/, /з'/, /с'/, /ц'/, /дз'/, /л'/, /р'/ /й/, оскільки всі вони, крім /й/, протиставляються твердим приголосним /д/, /т/, /н/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/ та /р/. Наприклад: /л/ак – /л'/як, лі/з/ — лі/з'/.
Небагато протиставлень мають фонеми /дж/ і /ґ/, але вони є самостійними фонемами. Переконливими є протиставлення: во/дж/у – во/ж/у, ка/дж/у – ка/ж/у, хоча є чимало випадків, коли замість /дж/ у просторіччі вживається /ж/ без зміни значення: хо/дж/у – хо/ж/у, бро/дж/у – бро/ж/у, са/дж/у – са/ж/у.
Приголосна /ґ/ виступає в порівняно невеликій кількості питомих, запозичених, а також звуконаслідувальних слів: /ґ/анок, /ґ/удзик та ін. Протиставлення /ґ/ іншим фонемам обмежене, але можливе: /ґ/рати – /д/рати – /б/рати (за місцем творення); /ґ/ава – /к/ава, /ґ/уля – /к/уля (за глухістю/дзвінкістю); /ґ/рати – /г/рати, /ґ/уля – /г/уля, /ґ/ніт – /г/ніт (за місцем і способом творення).
Деякі приголосні фонеми мають ще меншу кількість протиставлень, однак їхня фонематичність є доведеною, оскільки вони виконують основні функції фонеми – конститутивну, ідентифікаційну та розрізнювальну. Це стосується насамперед фонем /дз/ та /дз'/, /ц/ та /ц'/ для яких немає квазіомонімів.
Відкритим залишається питання про фонематичність так званих напівпом’якшених приголосних [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [г’], [к’], [х’], [ґ’], [дж’], [ч’], [ш’], [ж’], оскільки всі вони вживаються насамперед у запозичених словах і, виконуючи ідентифікаційну та конститутивну функцію, не виконують диференційної функції (за незначними винятками). М.Жовтобрюх, а слідом за ним і Н.Тоцька, схильні вважати їх фонемами периферійної підсистеми. Тим часом побудова фонологічної опозиції на основі українських і запозичених слів (порівняймо, наприклад, ревю – реву, бюро – буро) не має достатніх підстав, оскільки тверда чи м’яка вимова приголосних у таких іншомовних словах зумовлена насамперед чинною орфографією, яка, як відомо, може з часом змінюватися (порівняймо, наприклад, сучасне написання іншомовних слів журі, парфумерія, парашут). Тому не можна не погодитися з думкою П. Коструби про те, що “розв’язувати питання про фонологічну систему української мови, спираючись на факти поза її системою, взагалі неправомірно; а такими фактами є запозичені слова, що не піддалися ще фонетичному освоєнню, не повністю пристосувалися до її фонетичних норм”.
Питання про фонематичність подовжених приголосних (твердих і м’яких) також є дискусійним. Довгі приголосні звуки виникають в українській мові або в процесі словотворення (префіксація, суфіксація, словоскладання), або в результаті асимілятивних змін, що відбулися в минулому або відбуваються нині. Протиставлення довгих приголосних коротким не на межі морфем українській мові не властиве, тому з фонологічного (функціонального) погляду у кожному довгому звукові реалізуються дві фонеми. Відтак аргументи, що заперечують фонематичність подовжених приголосних, зокрема подовження приголосних на межі морфем, а також як наслідок історичних і сучасних асиміляцій, є більш переконливими.
Сполучуваність приголосних фонем в українській мові
Основи вивчення дистрибуції (сполучуваності) фонем закладені у працях М.Трубецького. Дистрибутивний аналіз дає можливість виявити закономірності фонологічної структури слова і складу в конкретній мові, виявити й описати наявні в ній фонемосполуки, окреслити тенденції в розвитку сполучуваності фонем.
В українській мові сполучуваність фонем досліджували В.Перебийніс, Н. Тоцька та ін. Основні закономірності дистрибуції приголосних української мови такі:
- на початку слова перед голосною можуть виступати всі 32 приголосні фонеми, а в кінці слова після голосної – лише 31. Зовсім не вживається в кінці слова /р'/;
- перед голосною /и/ можуть виступати тільки тверді приголосні, а перед /і/ – всі м’які, а також губні, шиплячі, задньоязикові й фарингальна (як напівпом’якшені алофони);
- перед /е/ вживаються тверді приголосні, а також м’які /т'/, /н'/, /л'/ (наприклад: життєвий, насіннєвий, ллється);
- перед голосними заднього ряду у власне українських словах вживаються тверді й м’які приголосні фонеми. Не вживаються в цій позиції напівпом’якшені алофони твердих, крім [в’] та [м’] у словах свято, цвьохати, тьмяний. У запозичених словах перед голосними заднього ряду виступають як м’які приголосні, так і тверді та напівпом’якшені, наприклад: миля, Гюго, група, сума, гума, курорт, кювет тощо.
Щодо сполучуваності двох суміжних приголосних в українській мові існують такі правила:
- глухі приголосні не можуть стояти перед наступною дзвінкою;
- дзвінкі шумні, крім /г/, можуть стояти перед наступною глухою: губка, книжка, рідко, але: дьогтю – дьо/х/тю, вогко – во/х/ко;
- дві однакові приголосні фонеми не можуть поєднуватися з третьою, наприклад: тонна – тритонка;
- дві однакові приголосні не можуть виступати в кінці (знання – знань), а також на початку слів (крім лляти, ссати та їхніх форм);
- зімкнена приголосна не поєднується з наступною африкатою того самого місця творення: вітчизна – /віччизна/; коритце – /корицце/;
- не поєднуються між собою свистяча і шипляча фонеми: зшити – /шшити/, зжити – /жжити/.