6.Методологія юридичних наук.

Методологія юридичної науки-система підходів, методів і способів наук, дослідження, теоретичної засади їх використання при вивченні державно-правових явищ. Основу М. ю. н. становлять, зокрема: філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у т. ч. держ.-правових, закономірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань про них); загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (напр., методи структурний, функціональний, сходження від абстрактного до конкретного; формально-логічні процедури — скажімо, аналіз, синтез і т. ін.); групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, напр., тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження); спец, методи, тобто прийнятні для дослідження предмета якоїсь однієї науки: напр., в юриспруденції — з'ясування (тлумачення) юрид. норм, спец, прийоми узагальнення юрид. практики. Дослідницькі методи можна поділити також — дещо умовно — на емпіричні (спроби виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (спроби тлумачення, пояснення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів тощо). Всі названі групи методів безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного держ.-правового дослідження; кожна з них може знадобитися на якомусь етапі дослідження, тому вже навіть через це методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте роль цих методів у наук, пошуку неоднозначна. Скажімо, філос.-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження, його загагальну спрямованість, орієнтують на знаходження, відбір, нагромадження цілком визначених у соціально змістовному відношенні фактів і, нарешті (що, мабуть, найголовніше), зумовлюють характер і зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе Сучасна методол. ситуація у суспільствознавстві України та ін. пострадянських країн, яка характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної, «одержавленої» методології до різноманітних методол. засад, парадигм, підходів, так чи інакше поширюється і на вітчизн. правознавство. Демонополізація, тобто «роздержавлення», методології — безперечно плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідниц. енергію, дозволяє повніше і всебічніше осягнути предмет цієї науки — специф. державно-правові закономірності. Вже сьогодні можна зафіксувати позит. результати такої методол. тенденції, втілені, зокрема, у переосмисленні «класичних» і у запровадженні нових понять вітчизняного загальнотеор. правознавства — таких, напр., як «права людини», «права нації», «правова держава». Ці результати відображені і в останніх фундам. законах — Конституції України 1996 та ін. Але методол. плюралізм не повинен перетворюватися на методол. анархізм, методол. нерозбірливість, сваволю, «всеїдність». Така ситуація (а її симптоми можна спостерігати як у правознавстві, так і в ін. сусп. науках сучас. України) не наближає, а віддаляє від положень, адекватних предметові дослідження, гальмує формування практично корисних висновків. Запобігти таким небажаним «витратам» зазначеного процесу можливо, як видається, за умови дотримання принаймні трьох загальнометодол. постулатів: 1. Об'єктивна обумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослідження (тобто певна грань, «сторона», аспект об'єкта дослідження) «веде» за собою й дослідницький метод, визначає межі його застосовуваності і прийнятності.. 2. Необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певних об'єкт, критеріїв. 3. Спроможність дослідницького методу наближати до розкриття соціальної сутності явищ, що вивчаються, а не призводити до приховування, затушовування її. Такою сутністю є здатність явища задовольняти інтереси певної частини соціально неоднорід. сусп-ва (а інколи — і всього сусп-ва). Очищення методології від адм.-командної ідеол. заангажованості не означає її свободу від фактологічної, логічної, а врешті-решт істиннісної «дисципліни», свободу від звертання до такого визначального критерію правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у сусп. практику. Саме практика й визначає, якою ж має бути методологія. Водночас практика переконливо свідчить про неможливість існування методології соціального пізнання, абсолютно нейтральної у соціально орієнтованому, соціально змістовному відношенні, тобто методології соціально-дистильованої, «очищеної» від залежності, від впливу з боку заг. світогляду, переконань і установок дослідника. А такий світогляд є конкр. продуктом певних соціальних і природ, умов, обставин життя його носія або тієї частини сусп-ва, інтересам якої об'єктивно відповідають результати дослідження. Дотримання саме такої дисципліни — необхідна передумова евристичної ефективності М. ю. н.

7.Функції юридичних наук. Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві, гуманітарних науках та правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через поняття та види функцій науки. Завдяки функціям можна простежити шляхи розвитку систем науково-юридичних знань, їх вплив на систему соціальних зв´язків, наукове і практичне значення результатів наукових дослідження, завдання, які стоять перед юридичною наукою. Таким чином, в результаті вивчення функцій юридичної науки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на процес її перетворення в ході соціальної практики. Юридична наука здійснює як загально-наукові функції, що притаманні будь-якій науці, так і спеціально-юридичні функції, які є прерогативою лише юриспруденції. До загально-наукових функцій юриспруденції відносяться: ¨ пізнавальна функція, яка передбачає теоретичне відображення держави та права як на рівні їх загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, так і формування загальних уявлень про окремі державні та правові інститути, а також констатацію існуючого стану розвитку та функціонування державно-правової дійсності; ¨ інтерпретаційна функція спрямована на пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв´язку, структурної організації, соціального призначення тощо; ¨ прогностична функція відбиває здатність юридичної науки на підставі виявлених закономірностей та тенденцій розвитку державної та правової систем, шляхом висунення гіпотез та прогнозів, аналізу різних варіантів та альтернатив, визначати перспективи їх подальшого розвитку. Наукове передбачення має велике значення для практики соціального будівництва, є однією з найважливіших функцій суспільних наук. ¨ евристична функція за своїм характером близька до пізнавальної функції, але на відміну від неї, означає не теоретичне опанування дійсності та розповсюдження, систематизацію існуючих юридичних знань, а виявлення нових, раніше невідомих властивостей держави та права; ¨ комунікативна функція забезпечує взаємозв´язок та взаємодію юридичних наук, дотримання оптимальних темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання юридичними науками наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання дублюванню наукових досліджень та утворенню прогалин в юридичних знаннях, подолання неконструктивних та необґрунтованих дискусій. ¨ прикладна функція відбиває призначення будь-якої науки сприяти вирішенню практичних завдань соціальних перетворень, служити на користь людям. Ця функція юридичних наук реалізується через розробку проектів нормативно-правових актів, концепцій реформування державних та правових інститутів, аналіз та узагальнення юридичної практики, виконання наукових досліджень на замовлення практичних юридичних органів тощо. ¨ ідеологічна функція відображає роль юридичних наук у формування суспільної ідеології, зокрема, правові ідеї, принципи, теорії, концепції є складовими ідеології, закріплюють загально-людські цінності та ідеали, відображають інтереси та волю певних соціальних прошарків, використовуються для утворення партійних програм, визначення основних засад внутрішньої та зовнішньої політики тощо; ¨ виховна функція конкретизує роль науки у проведенні правової освіти, правового виховання різних верств населення, формуванні у членів суспільства певних правових орієнтирів, установок правомірної поведінки, навичок правового спілкування на засадах гуманізму, взаємної поваги тощо. Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення юридичних наук, які обумовлені їх спрямованістю на дослідження держави та права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу та тенденції розвитку, зокрема: ¨ право-орієнтуюча функція відображає роль юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, правових ідей та принципів, шляхів вдосконалення законодавства, правового регулювання, створенні надійних правозахисних механізмів тощо; ¨ інструментальна (практикозабезпечуюча) функція визначає значення юридичної науки як інструмента суспільства та держави щодо наукового забезпечення державно-правової практики, наприклад, за державними замовленнями вченими досліджуються певні проблеми практичного характеру, опрацьовуються відповідні рекомендації, створюються нові технології державно-правової практики, розробляються нові методи та засоби її здійснення тощо; ¨ критично-експертна функція означає, що юриспруденцією не тільки пізнаються загальні закономірності та тенденції державного-правового розвитку, чи визначаються правові орієнтири, прогнози, але й критично осмислюється стан законодавства, організації та діяльності органів держави, їх відповідність загальноприйнятим правовим та демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної і правової практики.