1.Поняття деонтології, становлення системи деонтологічних знань.

Деонтологія — це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов'язку, моральних вимог і нормативів. Термін "деонтологія" уперше застосував І. Бентам для визначення вчення про мораль у цілому. Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології — теорії добра і зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що повинно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних законів, зокрема потреби суспільства і людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах поведінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідношення і вивчає деонтологія.У вужчому значенні деонтологією називають професійну етику медиків, що передбачає підвищення ефективності лікування за допомогою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету та ін.Як відомо, термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності^іюдини та відношення між ними. "Деонтологія" — як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Його працю свого часу не було перекладено ро­сійською чи українською мовами, а основні висновки та положення зазнали критики з боку ідеологів марксизму. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обра­хованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав він, слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей".Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонуванні громадянського сусп­ільства та правової держави. Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мо­раль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей вза­галі. Деонтологія формувалась, як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу пред­мету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспіль­ства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспіль­них ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали профе­сійну етику медиків як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не ви­падково, а тому, що медицина є самою гуманною .галуззю людської діяльності. Про­цес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є прояв високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид со­ціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплен­ня цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, наприк­лад в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, при допомозі яких народжувався ідеал лікаря — мудреця: "Все, что ищется "в мудрости, все это есть в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность."

2.Юридична деонтологія – сутність та зміст предмета.Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років XX ст. Нині вона перебуває на стадії становлення. Наведу сучасне її визначення.Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичну науку та практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей. Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деонтологія включає також загальні знання про юридичну науку і практику, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції і повинна дати студентам загальні поняття про юридичну науку і практику; по-друге, без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а також вимоги до юристів різних спеціальностей. Крім того, юридична деонтологія включає знання про формування якостей юриста, тому що лише зауваження, якими повинні бути якості без опису системи їх формування немає практичної користі. Зазначимо, що існують й інші погляди на зміст юридичної деонтології, оскільки ця система знань є новою і перебуває ще на стадії формування. Таким чином, юридична деонтологія як наука, має низку характерних ознак: це одна з юридичних наук, яка входить до системи гуманітар­них знань;

• юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ, як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

• наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого ґатунку, висвітлює етичний бік діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;

• юридичною деонтологією вивчаються система. форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

• характерною ознакою можна назвати також молодість за віком даної юридичної науки, котра ще перебуває на стадії свого становлення та поступово набуває авторитету в системі юридичних знань. Отже, юридична деонтологія: дає загальне уявлення про юридичну науку і практику; формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста; розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяльності.

• 3.Завдання юридичної деонтології Окремим блоком питань до предмету юридична деонтологія входять питання юридичної освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації, розповсюдження позитивного досвіду. Головною тут є проблема підготовки не просто спеціаліста — юриста, а працівника високого рівня кваліфікації тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, Що професіоналом не можна бути взагалі Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів повинна відрізняти специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридична деонтологія повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспільству потрібні професіонали конкретної справи — прокурори, законодавці слідчі тощо. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтології можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів. Слід додати, що юридична деонтологія як наука знаходиться у тісному контакті та взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичних наук педагогіки, психології, соціології, без чого не уявляється можливим отримати і узагальнити об'єктивні результати дослідження. Наприклад, розробляючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо. Поряд з наукою "юридична деонтологія" існує одноіменна навчальна дисципліна, яка цілком спирається на досягнення науки та змістовно відображує предмет, і наука, і навчальна дисципліна тісно переплітаються з точки зору змістовності, вирішують спільні завдання, але між ними є значна функціональна різниця. Наука покликана здобувати нові знання, систематизувати вже відому інформацію, а учбова дисципліна призначена трансформувати їх у свідомість, вміння та навички студентів, завдяки чому сприяти вирішенню проблем практики. Таким чином, уявляється можливим сформулювати основні завдання, що спільно вирішуються. 1. Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності. 2. Відповідно до першого завдання бажано висвітлити соціальне призначення юристів на сучасному етапі реформування державних інститутів, а також підвищити авторитет юридичної професії. 3. Сформулювати загально - теоретичну модель юриста високого рівня кваліфікації, враховуючи всю сукупність вимог професійного, особистого характеру, проаналізувавши досвід іноземних держав. 4. На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей. 5. Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому. 6. Надати організаційно-методичну допомогу студентам-юристам на первинному етапі навчання, підготувати їх до ґрунтовного засвоєння матеріалу, сформувати особисті уявлення стосовно юридичної теорії та юридичної практики, кваліфіковано підготувати їх до самостійного вибору майбутньої юридичної спеціальності. 7. Сформувати стійку систему знань щодо морального обліку юриста, зробити їх елементом особистої культури, базою для подальшого формування правової свідомості особи. На підставі аналізу вище перелічених завдань юридичної деонтології слід звернути увагу на особливу роль деонтологічних знань у системі гуманітарних наук. Юридична і медична деонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності як особа. Медик, юристи повинні захищати інтереси особи -життя, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без яких вона стає просто індивідуумом — частиною живої природи.

4.Поняття юридичної науки.

Юриспруденція, або правознавство — спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство — це наука про суспільство взагалі, то правознавство — система знань у галузі права і держави. Термін «правознавство» тотожний терміну «юриспруденція».

Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV — на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається у значеннях:

— науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права;

— професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Основні риси (ознаки) юридичної науки:

1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів.

2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конст­рукціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини. У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.

3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення. Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін — криміналістика присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.

Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) — бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні грунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.