11. Завоювання Британії Вільгельмом Завойовником. Зміни в соціально-економічній і політичних системах (хі ст.).

У 1066 р. Англія була завойована нормандським герцогом Вільгельмом Незаконнонародженим (Завойовником). Встановлення нормандського панування в Англії зробило глибокий вплив на її політичний розвиток. Країна, що йшла до феодальної роздробленості, перетворилася на згуртовану державу на чолі з сильною монархічною владою, якої в ту пору не було ніде в ЄвропіЗавойовники не збиралися остаточно розоряти селянство, оскільки своїх селян вони до Англії не привезли, а їм необхідно було збільшувати населення маєтків ради отримання ренти і податків. Але завоювання прискорило закріпачення селянства, тобто сприяло якнайшвидшому завершенню процесу феодалізації, що почався в той час, передуючи нормандському завоюванню. Це був справжній переворот, в результаті якого число вільних селян різко зменшилося.В результаті завоювання встановилася цілком закінчена феодальна система земельних тримань і васальних зв'язків. Значна частина конфіскованої у англосакської знаті землі увійшла до складу королівського домена, а інша розподілялася між нормандськими і англосакськими феодалами не суцільними масивами, а окремими ділянками серед інших тримань. Завойовники принесли з собою і строге "лісове право", що дало можливість оголосити королівськими заповідниками значні лісові масиви і строго карати за порушення їх меж. Більш того, король оголосив себе верховним власником всієї землі і зажадав від всіх вільних землевласників принесення йому присяги вірності. Така присяга зробила феодалів всіх рангів васалами короля, зобов'язаними йому перш за все військовою службою. Принцип "васал мого васала - не мій васал", характерний для континенту, в Англії не затвердився. Всі феодали розділилися на дві основні категорії: безпосередніх васалів корони, якими зазвичай виступали крупні землевласники (графи, барони), і васалів другого ступеня (підвасалів), що складаються з маси середніх і дрібних землевласників. Значна частина духівництва несла ті ж служби на користь короля, що і світські васали.Таким чином, феодали в Англії не придбали тієї самостійності і того імунітету, яким вони користувалися на континенті. Право верховної власності короля на землю, що давало йому можливість перерозподіляти ділянки землі і втручатися у відносини землевласників, послужило затвердженню принципу верховенства королівського правосуддя по відношенню до судів феодалів всіх рангів.Велике значення – перепис населення 1086р. за наказом короля. Мета: з’ясувати скільки платників податків є в країні. Після перепису – списки нас-ня дістали назву «Книги Страшного суду», багатьох селян, які до того були вільними записали до цих книг, як залежних. Спокій у завойованій Англії Вільгельм забезпечив жорстокими заходами (відповідальність усього села за вбивство нормандця). Вільгельм створив міцний апарат управління своєю державою: країна поділялася на графства, на чолі яких стояли шерифи призначені королем. Шерифи відповідали за збір податків до королівської скарбниці, провадили судочинство і управляли графствами від імені короля. Зміцнення королівської влади і припинення уособиць в країні сприяло зростанню міст, розвиткові торгівлі. Політику, започатковану Вільгельмом І,продовжив його молодший син Генріх І,по його смерті розпочалася 20-літня міжусобиця,а згодом престол отримав онук Генріха І, Генріх ІІ (1154-1189). Реформи Генріха II, які сприяли створенню загальнодержавної бюрократичної системи управління та суду, не пов'язаних з правами корони, можна умовно звести до трьох головних напрямків: 1)судова реформа: приведення в систему і надання більш чіткої структури королівської юстиції (удосконалення форм процесу, створення конкуруючої з традиційними і середньовічними судами системи королівського правосуддя і постійно діючих центральних судів); виникнення суду присяжних; завдяки цій реформі здобув підтримку рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника.2)військова реформа: служба рицарів у війську обмежувалася визначеною кількістю днів на рік, Генріх ІІ дозволяв деяким рицарям не служити у війську, за це вони сплачували «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо; 3) встановлення нових видів податкового обкладення населення. Генріха ІІ Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управління нею,і згодом за його наступників занепала.

12.Після короткого царювання Людовика VІІІ у Франції довгий час царював онук Філіпа ІІ, Людовик ІХ Святий, організатор останніх хрестових походів на Схід. Людовик ІХ вступив на престол ще хлопчиком, коли йому було ще 11 років. Феодальна знати знову приєднаних земель і незалежні князі - феодали, які зберігали ще чисто васальні відносини до корони, намагалися використовувати малолітство короля з метою нового роздроблення королівства. Проте мати Людовика ІХ, королева - регентша Бланка Кастильська, спираючись на частину феодалів, пов'язаних з двором, на королівських васалів з ​​дрібних лицарів і на підтримку міст, придушила заколот феодальної знаті. Ставши повнолітнім, Людовик ІХ зміг ще більше зміцнити королівську владу, продовжуючи в загальному програму свого діда, Філіпа ІІ. При Людовіку ІХ були приєднані південна частина Пуату і Західний Лангедок з м. Тулузою. Король зумів у 1259г. укласти вигідний для Франції мир з Англією. З цього світу англійський король остаточно відмовлявся від втрачених раніше на півночі і північному - заході провінцій - Нормандії, Анжу і пр., зберігши за собою лише Аквітанію, та й то на правах васала французького короля. Але найголовніше в царювання Людовіка ІХ становили не територіальні приєднання, а адміністративно - судові та фінансові реформи. При Людовіку ІХ оформилася центральне управління Францією. Королівська рада, або королівська курія, з з'їзду феодалів перетворився У центральну бюрократичну установу, розгалужене на ряд відомств. Виділився малий- Королівська рада, або "вузька рада", що став як би постійною нарадою короля з його найближчими вищими чиновниками: канцлером, коннетаблем та іншими деякими близькими королю феодалами, вже втягнувшись в політику централізації. Особливим установою стала інша частина королівської курії, яка відала розбором судових справ. Вона отримала спеціальну назву Парламенту (буквально: рада, де відбувається "судоговорение"). Нарешті, з курії виділилася особлива Рахункова палата, що відала збиранням і витратою податків та інших королівських доходів. Чиновниками короля, особливо в судовому відомстві, здебільшого ставали особи, котрі навчалися в університетах "римському праву", част о люди незнатного походження, але зате цілком зобов'язані королю своїм піднесенням і віддані йому. Зазвичай їх називали легістами. У більшості випадків легісти походили з середовища городян. Союз королівської влади з містами знаходив у цьому факті нове підтвердження. Король заборонив поєдинки у своєму домені, змушуючи феодалів звертатися до спірних випадках виключно до королівського суду. Він значно обмежив право приватної війни, встановивши так звані 40 - денний термін між сваркою і початком війни, з тим щоб слабка сторона могла вдатися до втручання короля. Королівський суд був оголошений вищим апеляційний судом для всього королівства, і в нього могли звертатися зі скаргою навіть з територій не приєднаних ще до королівського домену. Деякі судові справи повинні були розбиратися виключно королівським судом.Королівські фінанси Людовик ІХ успішно конкурував з феодалами в карбуванні монети. Він не скасував ще карбування та ходіння монет інших герцогів і графів, але змусив своїх васалів допускати в їх володіння королівську монету нарівні з місцевою. У результаті більш повновага королівська монета зазвичай витісняла гірші за якістю гроші феодалів. Бюджет короля в середині ХІІІ ст. дуже виріс. Крім все збільшувалися, доходів від торгівлі, промисловості і від королівських маєтків. Людовик ІХ вміло використовував у фіскальних цілях феодально - ленні відносини