27. Проголошення республіки в Італії та прийняття конституції 1947 р. Державний устрій Італії за конституцією 1947 р.

Хоча Італія була одним з найбільших союзників Німеччини, вона одна з перших вийшла з війни, ще після поразки під Сталінградом. Літо 1943 р. – допомога Англії, Канади, США. В липні відбулася висадка їхніх військ на територію Італії, змістили Муссоліні з посади глави фашистського уряду. Його диктатура змінилася військово-монархічною диктатурою маршала Бадольо, що розпустив фашистські партію та організації і розпочав таємні переговори з Об’єднаними націями про укладення перемир’я Відбувалися масові демонстрації, страйки, внаслідок яких звільнили багатьох в’язнів. 8 вересня англо-американське командування. Не попередивши італійську сторону, передало по Лондонському радіо текст підписаного напередодні перемир’я, до чого Італія не була готова. Гітлерівці встигнули інтернувати близько половини (749 тис.) складу італійської армії. Муссоліні звільнили, і в курортному містечку Сало дуче започаткував Італійську соціальну республіку, союзну з гітлерівською Німеччиною. Фактично, Муссоліні очолив маріонетковий уряд. Натомість на півдні флот і більшість військ були окуповані союзниками.

25.04.1945 – початок Загальнонаціонального повстання. Національно-визвольна війна в Італії набрала широкого розмаху, до приходу союзників більшість міст і містечок – визволені італійськими партизанськими загонами. В цей же період один з партизанських загонів у м.Донго затримав біженців, що направлялися до Швейцарії, де був замаскований Муссоліні, його впізнали вже 28 квітня – розстріляли. Труп вниз головою повішали на центральній площі Мілана. Підрахувавши великі втрати в антифашистській боротьбі, умови післявоєнного миру для Італії були сприятливішими, ніж для Німеччини, Японії, на яких покладалася відповідальність за розв’язування війни.

10 лютого 1947 р. – Паризький мирний договір (виведення італійських військ з усіх колишніх територій, відмова від колишніх колоній – Лівії, Еритреї, Італійського сомалі, невелика контрибуція, ліберальне проведення де фашизації)

21 червня 1945 року сформовано коаліційний уряд Ф.Паррі (Партія дії) за участю комуністів. П.Тольятті – міністр юстиції (реорганізація судів присяжних, закон про не покарання дій, вчинених партизанами в роки Опору, широка амністія), М.Скоччімаро – міністр фінансів.

2 червня 1946 р . – референдум про політичний устрій, за республіку – 12,7 млн голосів, 10,7 – проти. Північ – за республіку, Південь – за монархію. Колишній король Умберто вилетів до Барселони і під чужим іменем оселився в Португалії. 18 червня 1946 р. – Республіка (офіційне проголошення). 2 червня відбулися вибори до УЗ, найбільше число місць – Християнсько-демократична партія (ХДП), вдвічі менше – комуністи та близька до них ІСППЄ. У новому уряді комуністами були – Скоччімаро, Феррара, Серені, Гулло. Навесні ХДП – антикомуністична кампанія (під час арешту Муссоліні комуністи захопили захопили золото банку Італії). 31 травня сформований однопартійний християнсько-демократичний уряд. У грудні ввійшли республіканці та соціал-демократи.

За Постдамським рішенням Італія була окупована союзними військами, але до лютого 1947 року вони були виведені.

22 грудня 1947 року більшістю УЗ схвалена конституція, яка вступила в силу 1 січня 1948 року. Вищим законодавчим органом виступає парламент, який обирається на загальних виборах з таємним голосуванням по пропорційній системі. Парламент складається з палати депутатів(нижня) та сенату республіки (верхня). Нижня палата – прямі вибори раз на 5 років, але могла розпускатися достроково, 30 депутатів, обирали громадяни Італії з 18 років, обрані – з 25 років. Верхня палата – прямі вибори на 5 років, 315 депутатів, обирали громадяни Італії з 25 років, обрані – з 40 років. Були по життєві сенатори (колишні президенти + 5 громадян , що мали особливі заслуги перед Італійською республікою. Кожна палата мала президії (голова палати. 4 заступники, 8 секретарів, 3 квестори) – законодавча функція, бюджет і звіти про видатки, ратифікація різних договорів. Палати також обирали постійні комісії ( у нас – комітети).

Право законодавчої ініціативи мали: уряд і депутати, обласні ради, група виборців 50 тис. чол. І більше.

Президент обирався на 7 років парламентом за участю делегатів від обласних рад, утворено асамблею виборів президента: «асамблею великих виборців» - 630+315 +по три делегати від кожної області – 1003 делегати. Громадянин Італії віком не менше 50 років, що володів основними правами, не міг займати інші посади. Потребував 2/3 голосів від асамблеї. Був главою держави, представник національної єдності, визначав вибори нового складу парламенту та перший день засідань, видавав декрети із силою закону, ратифіковував міжнародні договори. Якщо не може виконувати свої обов’язки – голова сенату, у випадку смерті – його обов’язки виконував голова нижньої палати, який протягом 15 днів призначав нові вибори.

Уряд – Рада Міністрів (голова РМ, призначуваний президентом, заступники, окремі міністри, керівники окремих відомств). Через нечіткість визначених повноважень, їх часто визначав президент.

Конституційний суд (схожий на сучасний український), але:

15 суддів – на 9 років, 5 призначалися президентом, 5 – парламентом, 5 – вищим судом республіки (вищі судді, професори університетів, адвокати з 20 р. стажу роботи). Вирішували спори про конституційність загальнодержавних та обласних законів, спори про компетенцію між різними органами державної влади, обвинувачення у державній зраді (проти президента).

В адміністративно-територіальному поділі – 20 областей (конституційні автономні організації з власними правами та функціями – майже як автономні республіки), які поділяються на провінції, а ті в свою чергу – на комуни. 5 – особливі норми і умови автономних органів. В кожній області – обласні рада та джунтра (обирався його голова), виконком.

Також конституція визначала приватну власність та ініціативу господарства; була проведена аграрна реформа (зобов’язання на земельну приватну власність та встановлення їх розмірів), право на працю, заохочувальні умови, право на відпочинок; проголошувалися нові буржуазно-демократичні принципи, право на недоторканність особи, свободи друку, слова. Визначалося, що Італійська держава – республіка, яка заснована на праці, є парламентською республікою та унітарною державою.

З прийняттям конституції особливо гостро постало питання про Латеранські угоди 1929 р., які визначали основні принципи взаємовідносин держави та католицької церкви. Проти – Італійська соціалістична партія, натомість комуністи – підтримали. Церковний шлюб визнано нарівні з громадянським, розводи у відповідності з церковною доктриною не визнавалися законом, заборонялися аборти, зберігалося викладання церковної доктрини в школах.