9. Українське питання у політиці західних держав (1918 -23 рр.)

Нім. Після програшу країною ПСВ та назріванні угоди про співпрацю та дружбу із більшовицькою Росією Німеччина у українському питання притримувалась позиції відновлення Великої Росії із Україною в її складі. Найперше це було вигідно німцям у поставці їм із України сировини, хліба та продуктів харчування. Утворення незалежної України в такому б випадку зіпсувало будь-які німецько-російські стосунки.

Фр. Найбільше старалась запобігти можливому прояву в майбутньому німецької агресії. Для цього і планувалося створити буферну зону на схід від Німеччини. З цією метою за сприяння Франції було утворено польську та ЧС республіки до яких ввійшли Сх. Галичина, Волинь та Закарпатська Україна. Відповідно незалежна Україна суперечила б інтересам Франціїї в даному регіоні, що до створення великих та сильних держав сателітів аби остаточно оточити Німеччину. Також свою позицію Франція виразила і під час війни Польщі із ЗУНР (1 листопада 1918 – 17 липня 1919 рр.), де надавала підтримку полякам у військах і зброї.

Іт. Ставлення до утворення України було позитивним найперше через небажання країни до посилення Росії та подальшого впливу її на Балканський регіон, який входив до інтересів Італії. Відповідно утворення та налагодження стосунків Югославії і Росії теж суперечило планам країни та навіть створювало небезпеку для її кордонів. + утворення України давало б італії економічні девіденти.

ВБ. Позитивно ставилась до створенн незалежної України через певну противагу Росії та Німеччині як і у їх колоніальних претензіях на близькому сході та впівнічні й Африці так і з метою послаблення їх спільного союзу виступаючи буфером. Також відповідно ВБ отримувала б нового союзника у у подальшому протистоянні із комуністичною Росією.

Про те.все таки у українському питанні домінантною виступила позиція Франції, як переможця війни. І ВБ не наважилась піти проти авторитету Фр. – це зокрема показала пропозиція делегації союзників на чолі із Бартоломі, під час українсько-польської війни. Пропонувалося віддати полякам території Львова, Дрогобича та Борислава натомість східні території б мали утворити ЗУНР.

10. Локарнська конф 1925 і рейнський гарантійний пакт

Держави Антанти прагнули доповнити «план Дауеса», який становив результат їхнього екон. компромісу, політ. об'єднанням з участю Нім. У вересні 1924 р. уряд Нім. настійно ставив питання про прийняття своєї країни до Ліги Націй з наданням їй постійного місця в Раді, про зняття з неї відповідальності за війну, про перегляд воєнних статей Версальського договору. В грудні Нім. знову порушила ці питання. Англія була вже готова задовольнити їх в обмін на гарантії її зх. кордонів. Обидві держави пропонували укласти гарантійний пакт про додержання територ. статус-кво на Рейні.

Новий президент США К. Кулідж двічі влітку 1925 р. підтримав цю ідею. Більше того, американський посол в Англії А. Хаутон попередив, що США не нададуть кредитів тим країнам, які не підпишуть гарантійного пакту.

Для здійснення об'єднання Зх. Європи на основі політ. інтеграції Нім. у Версальську систему була скликана 5—16 жовтня 1925 р. Локарнська конференція: Англія (Чемберлен), Франція (Бріан), Німеччина (Штреземан), Італія(Муссоліні) й Бельгія (Вандервельде), в кінці конференції Польща й Чехословаччина.

На конференції вироблено комплекс з 8 угод і договорів. Заключний протокол підписано 16 жовтня, а останні 7 документів підписано в Лондоні 1 грудня 1925 р., а трохи пізніше ратифіковано.

Найважливіший з док. - Рейнський гарантійний пакт - передбачав взаємне й колективне гарантування кордонів та зобов'язання про взаємний ненапад між Нім. й Фр, між Нім. й Бельгією під гарантію Англії та Італії.

Крім того, були підписані 4 двосторонні конвенції про арбітраж між Німеччиною і кожною окремо Францією, Бельгією, Польщею й Чехословаччиною на випадок виникнення якихось прикордонних суперечок. Долучалося також двосторонні договори про союз між Францією й Польщею, Францією й Чехословаччиною. Німеччина за підтримки Англії заблокувала всі спроби заінтересованих держав укласти гарантійний пакт про німецькі східні кордони.

Згідно з 9-м док. — колективним зверненням до Ліги Націй — 8 вересня 1926р. Нім. була прийнята в Лігу з наданням їй постійного місця в Раді. Через два дні німецька делегація на чолі зі Штреземаном уперше взяла участь у роботі Асамблеї Ліги Націй.

Підсумки: 1)її угоди було укладено в інтересах Німеччини. - вона домоглася відносної «рівноправності» з великими державами. 2)компроміс, досягнутий у Локарно- перший крок до ліквідації Версальської системи. Для Берліна Локарнські угоди були тимчасовим компромісом на шляху до відновлення світової могутності Нім. 3) Локарнський комплекс договорів, створюючи міраж «умиротворення Європи», спрямовувався проти Радянського Союзу - покладено початок майбутній «мюнхенській» політиці зх держав щодо «умиротворення», а фактично — заохочування фашистських агресорів. «План Дауеса» по суті становив економічну базу, а Локарнські договори й конвенції — політичне оформлення блоку капіталістичних держав Європи з відвертим антирадянським змістом.