23. Розпад монархії Габсбургів та утр нових незалежних д-в.

Напередодні І св.в. Австро-Угорщина була другою за територією і третьою за населенням (51 млн) д-ю Євр, до складу якої,крім власне австрійських та угорських земель, входили Чехія, Моравія, Силезія, Гарц,Далмація, Крайна, Істрія, Трієст, Трансільванія, Хорватія, Славонія, Банат, Словаччина, портФіуме, а також Галичина, Буковина та Угорська Русь (Закарпаття).

За переписом населення 1910 р. у монархії проживали представники близько 30 націй та народностей, найчисельнішими з яких були: німці, угорці, чехи, поляки, хорвати і серби , румуни, словаки.

На середину жовтня практично всі народи Габсбурзької монархії ство свої нацради, які з офіційної згоди Антанти проголосили їх незалежність.

11 Жовтня про ств своєї держави заявили поляки

27 жовтня 1918 р. Румунська Національна РадаБуковини заявила про розрив з монархією і висловилася за об’єднання всієї Буковини зрештою румунських земель у єдину національну державу. 28 жовтня Чеська НаціональнаРада в Празі проголосила себе Тимчасовим урядом Чехословаччини, а два дні потомуСловацька Народна Рада оголосила про державну незалежність і приєднання до Чехії.

29жовтня Народне віче Хорватії також повідомило про розрив стосунків із Австро-Угорщиноюі 1 листопада булозасновано Королівство СХС. 31 жовтня відбулася буржуазно-демократична революція в Угорщині (т. зв. “революція айстр”), яка 16 листопада сталареспублікою.

12 Листопада у Відні тимчасові національні збори одноголосно проголосилиНімецько-австрійську республіку.

13 листопада утв ЗУНР. 11 листопада прогол утв незалежної Польської держави. 20 листопада незалежістьд-ви Румунії. 1 грудня 1918 Великі Національні збори Трансільванії заявили проприєднання до Румунії.

По суті, як констатував відомий історик австрійської революції1918 р. О. Бауер, “від 28 до 31 жовтня... закінчився процес розпаду Габсбурзької монархії.

За Сен-Жерменським мирним договором з Австрією від 10 вересня 1919 припинила своє існув колишня Австро-Угорська монархія. Колишні австрійські володіння – провінції Богемія, Моравія та Сілезія увійшли до складу Чехословаччини. Італія отримала Південний Тіроль, Юлійську Крайну, майже всю Істрію, крім міста Фіуме (Рієка), що викликало обурення італійської делегації.

Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС) отримало Боснію та Герцеговину, Далмацію, Крайну, Словенію. Румунія отримала Бессарабію і Буковину, а Польща захопилаГаличину. Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію і заборонявся аншлюс (приєднання) до Німеччини.

13 листопада 1918 р. Національний комітет у Празі ухвалив Тимчасову конституцію, що проголошувала утворення Чехословацької республіки і позбавляла Габсбургів усіх прав на чеські й словацькі землі.Загальна площа новоутвореної Чехословацької Республіки, визначена мирними договорами 1919–1920 рр., складала 140,4 тис. кв. км.

24. Внутрішньополітичний розвиток Великої Британії в перші повоєнні роки (1918-1923).

Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.

Унаслідок війни традиційні британські галузі економіки - вуглевидобувна, металургійна, суднобудівна скоротили своє виробництво. Натомість хімічна галузь, автомобіле-, літако- і машинобудування - галузі, що працювали на війну, перебували на піднесенні. Скоротився експорт британських товарів, Англія втратила традиційні ринки збуту товарів.

Упродовж двох повоєнних років у Британії спостерігався справжній купівельний бум. У 1920 розп криза перевиробництва, що змінилася застоєм.

Постало ірландське пит.,ірландські націоналісти більше не задовольнялися гомрулем (самоврядуванням). На виборах у грудні 1918 р. в Ірландії перемогла націоналістична партія Шін Фейн, а в ірландській столиці Дубліні самопроголошений парламент проголосив Ірландію незалежною республікою. 1921 перемир'я, за якими Ірландія отримала статус домініону у складі Британської імперії, а шість протестантських графств Ольстера - право проголосувати за вихід зі складу Ірландської республіки і залишитися частиною Сполученого Королівства.

грудень 1918 парламентські вибори. Лейбористська партія отрим 63 місця в парламенті. Також ці вибори були першими, в яких взяли участь жінки (від30 років). Лідер лібералів Ллойд Джордж залишився прем'єр-міністром, але політика його коаліційного уряду надто залежала від консерваторів.

1923 р. сформовано 1-ий лейбористський уряд. Прем'єр-міністр Макдональд. 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).

Болдуїн прагнув проводити спокійну внутрішню й зовнішню політику, проте саме період прем'єрства С. Болдуїна був неспокійним часом соціальних конфліктів у Британії. Найскладнішою-шахтарська проблема. Шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію на континенті та конкуренцію з боку нафти.

Британські тред-юніони вважали, що таке становище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан вугільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід - шахти потрібно націоналізувати. Власники шахт ін. думка- щоб шахти могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахтарі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня і скоротити заробітну плату

Ще 1921 р. уряд повернув шахти власникам, чим викликав гнів шахтарів. Упродовж 5 р д-ва витрачала чимало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковості шахт. Напр квітня 1926 державні субсидії припинилися і власники почали звільняти шахтарів з роботи. 3 травня вони розп страйк, який переріс у загальнобританський і тривав до 12 травня.

страйк розколов Британію навпіл: по один шахтарі, по інший - середні та заможні верстви. Шахтарів підтримав Британський конгрес тред-юніонів (БКТ), а власників - уряд С. Болдуїна. Профспілки інших галузей закликали своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.

11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк незаконним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його припинення. Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Генеральної ради БКТ, тривав до кінця листопада.

Крах загального страйку послабив позиції тред-юніонів.Проте він змусив парламент прийняти у 1927 закон про трудові конфлікти і профспілки.