56. Відкриття іі Фронту в Європі. Воєнні успіхи

Уряди США і ВБ, виконуючи рішення Тегеранської конференції, вирішили до літа 1944 р відкрити Другий фронт. План військової операції під назвою «Оверлорд» передбачав висадку основних сил созників на Пн.Франції – в Нормандії. Щоб відтягнути част нім сил на пд. Країни і дезорієнтувати гітлерівців щодо основних напрямів операцій союзників, планувалося додатково висадити десант на середземноморському узбережжі.

Головнокомандувач союзних військ – Дуайт Ейзенхауер. Вранці 6 червня 1944 почалася висадка десантів узовж узбережжя Нормандії. Повітряні десанти спецпідрозділів «командос» висаджувались на відстані 10-15 км від узбережжя. Вони повинні були захопити залізничні станції, мости і перешкодити гітлерівцям організувати контрнаступ та перегрупування військ. Спроби німців силами 12 дивізій організувати контрнаступ – невдалі.

Через декілька днів після висадки десанту союзників нім війська вперше застос для обстрілу Лондона і англ. Терит нову зброю – ракети ФАУ – 1, які німці назвали «зброєю відплати».

Під час розгортання наступу у Фр 20 липня 1944 нім військовики здійснили замах на Гітлера, виконавцем якого був полковник фон Штауфенберг. Змовники планували після його смерті домовились із США та ВБ про припинення воєнних дій на Заході і продовжувати війну проти СРСР, але замах не вдався.

Опір гітлерівців послабився після висадки 15 серпня 1944 р ще одного десанту – на Пд.Франції. Успіхам союзників значною мірою сприяв наступ радянських військ на Сх.Фронті, внаслідок якого Гітлер не мав змоги посилати у Фр резервні військові дивізії.

У столиці країни Парижі 19 серпня 1944 – поч. повстання. Після 5-денних вуличних боїв нім гарнізон капітулював. Ввесері 24 серпня 1944 в Париж вступили фр та америк війська.Восени 1944 р було звільнено майже всю Францію і Голландію. Війська союзників 21 вересня 1944 вступили на терит Нім в районі м. Аахен, лише в р-ні Арденн, де гітлерівці створили сильний укріплений плацдарм,залишились окупаційні війська. 16 грудня німецькі зєднання організували тут контрнаступ, котрий був спинений 28 грудня. Це була остання наступальна операція німців на Західному фронті.

Відкриття ІІ фронту мало велике значення для прискорення розгрому нацистської Нім та остаточного звільнення європейських народів від окупантів.

57.Рух опору в країнах Європи в роки другої світової війни.

Рух опору народів Європи став невід’єм. скл. визвольн. боротьби проти агресорів у Другй світ. війні. Спільною рисою був національно-визв. х-ер спрям проти фашистських та нацистських режимів. Мета в окупованих країнах – вигнання загарбників і відновл. нац. незал; в кр. Троїстого блоку – за повалення існ. режимів і встан демокр. Учасники руху належали до: ліб-демократичного, лівоцентриського, і комуністичного напрямків. Ознаки: ліб-дем – відновл довоєнного ладу; лівоцентристи – збільш ролі держ у сферах життя; комуністичний – соціалізація країн. Етапи руху опору: І (1939-1941)- нагром сил; ІІ (1942-1943)- перехід до активних форм боротьби; ІІІ (1944-1945)- стає масовим.

Югославія: Найб масовий рух розгорн у Югославії, Греції Албанії, к-сть партизанів на Балканах-150 тис. В зах. сербії до сер 1941 р. був сформований Центральний національний комітет королівства Югославії і штаб повстанського руху, який очолив Д. Михайлович. З нападом Нім на Рад. Союз у Югославії почав формуватися комуністичний військово-пол. центер, який очолив Тіто.

Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визв. армія вела операції на всій тер. країни, створювала визволені райони, де владу здійснювали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.

Франція.- організацією "Вільна Франція", яку створив генерал Шарль де Голль 1940 р. у Лондоні. До руху Опору залучалися різноманітні соціальні прошарки. Мета - звільнення Франції від нацизму. Проте були і розбіжності.

Патріотичні організації французького Опору 1942 р. об'єднали свої бойові групи в "таємну армію", що визнала керівництво генерала де Голля. В листопаді 1942 р. Комуністична партія Франції, що мала вел. вплив у русі Опору, підписала угоду про спільні дії з силами "Франції, що бореться", якими керував генерал де Голль.

1943 р. виникли єдині керівні органи: Національна рада Опору, що стала вищим керівним органом. На місцях - комітети визволення. Всі учасники Опору визнали загальне кер-во розташованого в Алжирі Французького Комітету Національного Визволення (ФКНВ), який з осені 1943 р. одноосібно очолив Шарль де Голль.

У Півн. і Сер. Італії, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що склад. з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії, звільнені від окупантів, перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді. Вперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії. В горах ств. демократичні органи влади на чолі з місцевими комітетами національного визволення.

У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало співробітництва з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищ. польської державності і польської нації. Великий вплив мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.

У серпні 1944 р., не очікуючи підходу радянських військ, Армія Крайова підняла повстання у Варшаві, безжально придушене німцями практично на очах у Радянської Армії. Однак вирішальним у ставленні Москви до повсталої Варшави була та обставина, що боротьбу вели бойові частини, підпорядковані лондонському емігрантському урядові.

Народи Чехословаччини чинили дедалі більший опір окупантам. Великого поширення набув саботаж на військових заводах, здійснювалися диверсії на залізницях, електростанціях. У країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної приналежності. В СРСР було створено 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Л. Свободи, що 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення.

Відразу ж після загарбання радянських земель німцями виникає підпільний і партизанський рух. 30 травня 1942 р. створюється Центральний штаб партизанського руху на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. На-прикшці серпня до Москви на нараду були викликані керівники найбільших партизанських з'єднань, ле було намічено конкретні плани по боротьбі з ворогом.

Найбільші групи і об'єднання партизан діяли в Ленінградській, Смоленській і Орловській областях Росії, у Білорусі, східних і північних областях України. Влітку і восени 1942 р. партизани стримували до 24 ворожих дивізій. Масові удари по залізницях у Білорусі, Смоленській та інших областях досягай апогею у серпні 1943 р., коли партизани розпочали "рейкову війну".

Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом.