9. Початки діяльності Школи “Анналів” у Франції.

Від крайнього релятивізму західну історіографію "вберегли" засновники потужного і впливового аж до кінця XX ст. напряму, якпії отримав специфічну назву Школа "Анналів". Ними були фр. історики Марк Блок (1886-1944) і Люсьєн Февр (1878-1956). V 1929 р. вони розпочали видавати "Аннали (щорічник) економічної та соціальної історії", навколо якого згуртувалася група їхніх учні і прибічників, котрі почали застосовувати запропоновану ними нону модель історіописання - "доктрину "Анналів". Цьому напряму в су часній історіографії присвячено багато уваги, тому коротко окресли¬мо лише головні елементи його методологічної концепції.

Маючи Ґрунтовну фахову освіту, здобуту в різних європей¬ських університетах, чималий досвід особистих досліджень, опри люднених в численних виданнях, засновники Школи "Анналів" виступили за глибоке оновлення підходів до історіописання, пізнавального інструментарію та історичної теорії. Вони закликали вин чати історичну Людину у всіх її проявах і взаємодіях у географіч¬но-природному середовищі, господарських, політичних, соціальних і культурних взаєминах, повсякденному житті з його ритуалами і забобонами. Синтетичний образ такої Людини і Суспільства по су гі був горизонтальним зрізом певної епохи в її соціально-культурному вимірі. Цементуючим елементом такого синтезу виступала "соціаль¬на пам'ять" або ментальність — поєднання індивідуальної і колектив¬ної свідомості, в якій відображаються тривкі уявлення і стереотипи (ментальні структури), що їх можна пізнати з допомогою історич¬них джерел.

Водночас, вважали французькі вчені, історик-дослідник по¬винен відмовитися від звичайної описовості подій і фактів, зосере¬дити увагу на проблемах історичного минулого, котрі є важливими для розуміння і пояснення колишньої дійсності: діалог історика з джерелами повинен у підсумку принести нове знання, приховане за звичайними поодинокими подіями. Йшлося про вивчення суспіль¬них структур - економічних, соціальних, свідомісних тощо. Така програма історичних досліджень була недосяжна без залучення методів і теорій інших наук про Людину - соціології, психології, етнології, географії тощо, а також нових видів джерел - господарських і правових актів, судових справ, епістолярії.

Свою історію засновники Школи називали "тотальною". Вона відвертала увагу від опису політичних подій і видатних осіб, переносячи погляд на суспільну масу, яку слід розглядати під кутом зору тих чинників, насамперед свідомісного плану, котрі спонукають людей до соціальної діяльності. Історичний дискурс, запропонований "доктриною "Анналів", був спробою нав'язати діалог з людьми минулого, проникнути у світ їхніх ідей та переживань і його допомогою отримати більш різноманітну й наближену до реальності картину інших часів. Запропоновану модель історичного пізнання засновники Школи назвали "новою історією" або "новою історичною наукою". Її становлення і поширення в умовах "неспокійного" XX ст. розтягнулося на декілька десятиріч, а сама доктрина зазнала суттєвого розвитку та змін.