6. Організаційний розвиток історичної науки у Франції після іі світової війни.

Після війни відбулося оновлення французької історичної науки. Воно значною мірою було пов'язане зі становленням та інституціоналізацією Школи "Анналів", поширенням її впливу на академічне середовище. Секцію економічних і соціальних наук Практичної школи вищих досліджень в Парижі, яку очолив Ф. Бродель, було створено 1947 р. У ній почали діяти 42 дослідницькі центри, що спирались як на державну підтримку, так і дотації ч приватних фондів. У 1963 р. з допомогою уряду і доброчинних фондів було створено Палац наук про людину, VI секцію якого також очолив Ф. Бродель. Розбудова інституційних структур Шко¬ли "Анналів" забезпечила їй переважний вплив на французьку, а також світову історіографію післявоєнного періоду. Це сталося пе¬редусім через запропоновану засновниками Школи (М. Блок, Л. Февр) і продовжену її "другим поколінням" (Ф. Бродель) мето¬дологію соціально-культурної історії, яка робила наголос на вив¬ченні розвитку і змін соціальних структур у часі і просторі, розгля¬дала ці структури з боку їх людського чинника.

Активна діяльність представників Школи проявилась у зрос¬танні впливів "нової історичної науки": 1961 р. 41% захищених у галузі історії докторських і магістерських дисертацій охоплювали проблеми, популяризовані Школою. Вона перетворилася у провід-ний і офіційний напрям французької історичної науки. У 1965 р. директор Інституту дослідження й історії текстів Ж. Ґлєніссон зазначав, що на той час у Франції Школа "Анналів" святкувала свій тріумф, який "майже не залишає місця для ворожих або просто відмінних від неї тенденцій. Фактично в єдиній сім'ї істориків не¬має більше битв". У 60-ті роки провідні історики Школи стають постійними гостями телевізійного ефіру і газетних шпальт, здобу¬вають світове визнання - їхні роботи перекладають багатьма мова¬ми, а зарубіжні університети змагаються за присвоєння їм почесних звань. Так, Ф. Бродель був обраний почесним доктором Оксфорд¬ського, Кембріджського, Лондонського, Мадридського, Женевсько¬го, Флорентійського і багатьох інших університетів.

Перевага методологічних ідей Школи "Анналів" значною мірою пояснювалася відстоюванням її представниками наукового характеру історії, відкритістю на інші теоретичні впливи, зокрема марксизму, увагою до "людських" проблем минулого. Проте Шко¬ла хоча й чинила великий вплив на французьку історіографію, але не вичерпувала її теоретичних орієнтацій. У післявоєнний час, ра¬зом із впливами компартії, зросла роль істориків-марксистів, котрі теж здобули наукове визнання й зайняли впливові академічні пози¬йії. Зберегли свої позиції в історіографії прибічники "критичної філософії історії", Р. Аром, А. І. Марру. Вони наполягали на суб'єктивному характері історичного пізнання, яке неспроможне відкривати наукові к інші, тісно співпрацювали з філософами і лінгвістами, що згодом причинилися до виникнення ситуації постмодерну.

7. Історичні праці е.Лє Руа Ладюрі.

Е.Лє Руа Ладюрі. У 1966 р. вийшла друком його докторська дисертація "Селяни Ланґедока (з XV до початку XVIII ст.)". У ній вчений на підставі уважного вивчення документів подав картину замкненого і самодостатнього світу селян провінції Ланґедок в рамках аграрного циклу довгої тривало¬сті, який характеризувався як "нерухома історія". Учений дослідив дна головні складники цього циклу - динаміку зростання населення і ціпи на сільськогосподарську продукцію. Статистичний аналіз коливання чисельності населення, виробництва і цін, становища селян дав змогу йому встановити незбігання економічного розвит¬ку з поширенням грамотності - остання фактично зовсім не зале¬жала від виробничого процесу.

Увага до "малорухливої історії" і стійких суспільних струк¬тур виводила французьких істориків на свідомісний рівень. У своїй інавгураційній промові в Колеж де Франс Е. лє Руа Лядюрі проголосив, що історія є "одвічною неперервністю, довгим терміном і постійним коригуванням". В основі її "нерухомості" лежать глибинні структури - "історія зерна і хліба, історія морських шляхів, історія посухи і зрошення, історія рівноваги між голодом та родючістю". Така історія скеровувала увагу дослідників на свідомісні структури — менталітет, в якому закріплювалася ця малорухливість.

Ініціатори звороту до "нової історії" своїми дослідженнями створили взірці нового історіописання. У 1975 р. великим накладом вийшла праця Е. лє Руа Лядюрі "Монтайю, окситанське село з 1294 по 1324 р." Це була історія ізольованої в Піренеях сільської громади в добу середньовіччя. На основі 92-х томів актів докладного розслідування на предмет поширення в селі катарської єресі, історик реконструював цікаву картину життя та уявлень селян, їхнього господарства, звичаїв, сімейних стосунків. Блискуче написана книжка читалася як роман, стала бестселером, побила всі рекорди популярності (загальний наклад 2 млн примірників), принесла ангору комерційний успіх. Подібна реакція була й на нас¬тупну роботу Е. лє Руа Лядюрі 1979 р. "Романський карнавал", де цім взяв сюжет про соціальні заворушення у місті Роман, спрямовані проти засилля знаті, здійснив реконструкцію світосприйняття мешканцями Ланґедока свого часу і власного місця у ньому. Заколот у Романі 1580 р. змальовано в химерній атмосфері карна¬вального дійства, в якому люди в силу обставин і звичаїв виступають в певних ролях, про які й самі не здогадуються.