24. Історіографія зовнішньої політики в сша. Школи „політичного ідеалізму” та „реальної політики”.

Зростання впливу США па міжнародні події після Другої світової війни зумовило підвищення інтересу істориків до зовнішньополітичних проблем. Виникли де¬сятки дослідницьких центрів та інститутів, які займалися історією міжнародних відносин та ролі США в них. Провідні позиції зайняли школи "політичного ідеалізму" та "реальної політики".

Школа "політичного ідеалізму" (Д. Перкінс, С. Беміс) продовжувала традиції попереднього "офіційного" напряму, який керував категоріями правових і моральних цінностей, зокрема щодо поширення американської демократії у сучасному світі.

На противагу їй представники школи "реальної політики " намагалися знаходити баланс між національними інтересами і не¬виправданими зовнішньополітичними діями урядів США (Г. Морґентау, Р. Осгуд, Д. Кеннан). Обидві школи зайняли солідарні позиції в оціненні й трактуванні "холодної війни", що розгорнулась у післявоєнний період між західними країнами та комуністичним табором на чолі з СРСР. Більшість американських істориків покладали відповідальність за її розв'язання на СРСР, який прагнули поширити свої впливи на весь світ. Дії США, спрямовані на "стримування комунізму.

З "холодною війною" пов'язана тема участі СПІД у Другій

Уйітоній війні. Вона викликала серйозні дискусії у фаховому сере-

довищі. Панівні позиції здобули представники офіційного напряму,

икі нагромаджували аргументи на підтримку версії, поширюваної

Чошіішньополітичним відомством США. Певні впливи здобуло двотомне видання В. А. Ланґера і С. Е. Глісона "Виклик ізоляціонізму" (1952) і "Неоголошена війна" (1953), в якому передвоєнну політику ізоляціонізму США подавали як відображення поширених у суспільстві настроїв.

Починаючи з 60-х років, американські історики здебільшого Надавали данину школі ""реальної політики", критикуючи допущені урядом помилки, більш об'єктивно оцінюючи "темні" сторони американської дипломатії. Помірковані позиції презентував Ґаддіс Сміт в праці "Американська дипломатія під час Другої світової війни 1941-1945" (1985). Він Подав ґрунтовний опис мотивів американської зовнішньої політики, приділивши значну увагу президентові Ф. Рузвельту, якого Вважав успішним політиком, що привів США до перемоги у війні й посилення їх могутності.

У таборі радикальних істориків помітні позиції займали прихильники марксизму (Ґ. Колко, Д. Горовіц та інші). Так, у роботі Колко "Політика війни: світ і зовнішня політика Сполучених Штани 1943-1945" (1968) стверджувалося, що правлячі кола країни під чаї і після світового конфлікту підтримували "сили світового порядку' і поборювали "сили руху та змін". В іншій роботі ("Століття війни політика, конфлікти і суспільство після 1914 р.", 1994) цей автор подав широку картину впливу війни на соціальні трансформації у світі, показав, що війни є продуктом націоналістичної за змістом ідеології правлячих і мілітаристських кіл держав, котрі ставлять національні інтереси вище від загальнолюдських.