37. Роль історичної науки та літератури у формуванні укр. Нац. Свідомості у 1 пол. 19 ст.

Іст. наука. Посилення інтересу до історії України, створення багатьох творів про рідну минувшину були одним із проявів українського національно-культурного відродження, яке розпочалося в Україні, як і в інших слов'янських народів, наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. Саме в цей час розгорнулися збирання і публікація пам'яток народної творчості, видання журналів і альманахів, вийшла «Енеїда» Котляревського, розвивалася українська літературна мова, відбувалося становлення нової української літератури. Особливо велику роль у Розвитку історіографії і національного відродження взагалі відіграла «Історія русів» — історико-літературний, гостро публіцистичний твір, що став відомий у 20-х роках XIX ст. Засновники львівської «Руської трійці» М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький опублікували альманах «Русалка Дністровая», який містив українські народні думи, історичні пісні та інші пам'ятки народної творчості.

Одним із видатних істориків XIX ст. був М. І. Костомаров (1817—1885). Він займався історією як України, так і Росії, написав багато праць з історії України: «Богдан Хмельницький і повернення Південної Русі до Росії» (1857), «Гетьманство Виговського» (1861), «Гетьманство Юрія Хмельницького» (1868), «Павло Полуботок» (1876), «Руїна. Історія гетьманства Брюховецького, Многогрішного і Самойловича» (1881), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884) та ін. Більшість праць Костомарова видані у зібранні його творів «Історичні монографії та дослідження».

Література. Письменник і історик П. О. Куліш (1819— 1895) у творах «Україна. Од початку Вкраїни до батька Хмельницького» (1843), «Повесть об украинском народе» (1846) . поетична творчість Т. Г. Шевченка.  В. Б. Антонович - збирання архівних документів. М. П. Драгоманов - «Про українських козаків, татар та турків». Творчість І. Я. Франка.

Отже, у XIX — на початку XX ст. в Україні історична наука розвивалася інтенсивно. Вершиною української історіографії стали фундаментальні праці М. Грушевського, в яких була розроблена й практично здійснена нова схема історії України, за якою український історичний процес розглядався як безперервний з стародавніх часів і до сучасності, самобутній, самодостатній, але не відірваний від історії Росії та інших країн Європи й Азії. Більшість українських істориків — М. О. Максимович, М. І. Костомаров, В. Б. Антонович, О. М. Лазаревський, М. С. Грушевський та ін.— належали до народницького напряму в історіографії.

38. Укр. Муз. Культура 19 ст. Вплив загальноєвропейських худ. Стилів на її розвиток

У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасування кріпацтва.

Найбільші міста України - Київ, Харків, Одеса, Полтава, Львів - мали свої музичні традиції.

Семен Гулак-Артемовський – перша опера «Запорожець за Дунаєм».

Діячі – М.Аркас, П.Ніщинський (музика до Назара Стодолі)

Розвиток музичної культури України продовжувався в тому ж напрямку, але вже на засадах професійної творчості. У першу чергу ці; було пов'язано з діяльністю Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Його творчість відкривала новий етап - створення української національної музичної школи та прагнення піднести її на рівень європейської культури. М. Лисенко був одним із тих небагатьох українських композиторів, хто отримав професійну музичну освіту.

Музика, як і все мистецтво XIX ст., розвивалася під знаком романтизму. Його найкрупніші західноєвропейські представники - Р. Шуман, Ф. Шуберт, И. Брамс, Р. Вагнер, Д. Верді, Г. Берліоз - підняли музичну культуру на високий художній та професійний щабель. У цей період бурхливо розвиваються опера, симфонія, інструментальні жанри. Новим явищем стає програмна музика, яку започаткував видатний російський композитор М. Мусоргський.

У свою чергу європейська музика збагачувалася, завдяки появі нових національних шкіл. Особливо яскраво в епоху романтизму заявила про себе російська музична культура, видатні представники якої - М. Глінка, П. Чайковський, М. Мусоргський, М. Римський-Корсаков, С. Рахманінов.