30. Причини появи та суть «полемічної літератури». Діяльність і.Вишенського

Полемічна література — підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання.

Причини появи:

• Життя українського народу під гнітом литовських i польських феодалів.

• Люблінська (1569 р.) та Брестська (1596 р.) унiï

Українська панівна верхівка з легкістю приймала уніатську або католицьку віру, бо це гарантувало їй збереження багатств і станових привілеїв. Але проти папського поневолення різко виступили передові представники тогочасного українського суспільства й селяни. Для них унія означала посилення шляхетського гніту, тобто обмеження волі. Саме на цьому ґрунті в XVI ст. виникла українська полемічна література.

Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму.

Іван Вишенський-Касовський (1540 Судова Вишня — після 1621) 

Уперше в літературному творі показав життя нижчих верств населення – селянства.

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.

Трактати і послання І. Вишенського відзначались величезною силою викривального пафосу і політичної сатири, що було викликано різким посиленням у Речі Посполитій національного, соціального і релігійного гніту трудових мас українського і білоруського населення.

Іван Вишенський розкривав глибоку несправедливість існуючого суспільного ладу, гостро засуджував паразитизм і продажність панівних класів, таврував королів і царів як даних не Богом, а дияволом.

31.Українська барокова архітектура 17 – 18 ст.

Бароко означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI та майже до кінця XVIII ст. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Українську архітектуру XVII—XVIII ст. визначають як архітектуру бароко.

Барокові споруди — Софійський та Свято-Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (1684—1692 pp.), Xpeстоздвиженський у Полтаві (1709 p.), Покровський у Харкові (1689 p.), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684 p.), Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696—1701 pp.), церква Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696—1698 pp.), церква св. Катерини в Чернігові (1716 р.), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732 p.), собор св. Юра у Львові (1747—1762 pp.), Успенський собор Почаївської лаври (60—70-ті pp. XVIII ст.) та ін.

Найвідоміший архітектор українського бароко — Іван Григорович-Барський. Григорович-Барський спорудив, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву св. Миколи Набережного, брав участь у будівництві церкви Різдва Богородиці та магістрату в Козельці.

Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм.

В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст.

Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, оскільки саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Козацтво вдягло дерев'яну церкву у камінь, прикрасило орнаментальним та рослинним декором. Першою такого типу спорудою стала Миколаївська церква (1668) в Ніжині.

Хрещаті дерев'яні храми - типове явище в народному будівництві. Цей тип споруд був настільки вдосконалений, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної й логічної композиції, так і окремих форм та деталей. До трибанних церков із тридольним заложенням належать Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та Сумах.

В італійській архітектурі стилістична характеристика бароко поширювалася і на зовнішній, і на внутрішній вигляд будівель. У французькій — спостерігалося значне розходження між фасадним і внутрішнім оздобленням споруд, у першому переважали класицистичні засади, у другому — барокові. У англійській архітектурі стиль виступає як своєрідний відтінок, акцент класицизму; тут можна говорити швидше про «бароковий» класицизм, ніж про бароко в чистому вигляді. Але все ж архітектура у всіх європейських країнах мала також і спільні риси.