Розкрийте сутність аналізу ділової активності.
Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.
Коефіцієнти оборотності – система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.
Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):
·коефіцієнта оборотності активів;
·коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;
·коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;
·тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;
·коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;
·коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі);
·періоду обороту чистого робочого капіталу;
·коефіцієнта оборотності власного капіталу.
Ефективність управління підприємством визначається темпами прискорення обертання ресурсів, що повинно знаходити своє відображення у зростанні відповіднихпоказників. Нормативного значення показників не має, але чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим краще. Підвищення обертання ресурсів є, поряд з високою прибутковістю другим важелем підвищення фінансового благополуччя підприємства. Низький рівень коефіцієнтів обертання активів може свідчити про недостатню завантаженість та низьку ефективність експлуатації виробничих потужностей, зростання дебіторської заборгованості та запасів.
Підвищення ефективності діяльності підприємства здійснюється за рахунок прискорення обертання ресурсів і скорочення періоду їх обороту.
Збільшення числа обертів можливе шляхом скорочення періоду виробництва або скорочення періоду обігу.
Скорочення періоду виробництва потребує вдосконалення технології, модернізації і автоматизації виробництва.
Скорочення періоду обігу потребує більш еефктивного і раціонального використання ресурсів, прискорення документооброту і розрахунків.
Розкрийте сутність норми розподілу прибутку і внутрішніх темпів росту власного капіталу
З огляду на економічну природу прибутку його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу валового внутрішнього продукту і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства.
Схематично структуру розподілу й використання прибутку підприємства відповідно до міжнародних стандартів можна виразити в такий спосіб (рис. 7.5.).
В умовах ринкових відносин механізм розподілу прибутку має велике значення. У ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності і самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу прибутку. В умовах різноманіття форм власності не існує єдиної схеми розподілу прибутку.
Формується капітал підприємства як за рахунок власних (внутрішніх), так і за рахунок позичкових (зовнішніх) джерел. Основним джерелом фінансування є власний капітал (рис. 12.1). До його складу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування тощо).
Основним джерелом поповнення власного капіталу є прибуток підприємства (рис. 12.2). Якщо підприємство збиткове, то власний капітал зменшується на суму збитків. Значну частку в складі внутрішніх джерел становлять амортизаційні відрахування від використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Вони не збільшують суму власного капіталу, а є засобом його реінвестування. До інших форм власного капіталу належать прибутки від здавання в оренду майна, розрахунки із засновниками і т. ін. Вони не відіграють помітної ролі у формуванні власного капіталу підприємства.
Основну частку в складі зовнішніх джерел формування власного капіталу утворює додаткова емісія акцій. Державним підприємствам може надати безоплатну фінансову допомогу держава. До числа інших зовнішніх джерел належать матеріальні і нематеріальні активи, які передають підприємству безоплатно фізичні і юридичні особи в порядку добродійності.
На реальну величину власного капіталу впливає також заборгованість засновників за внесками у статутний капітал і вартість акцій, викуплених в акціонерів, з метою їх наступного перепродажу або анулювання. Тому ці статті віднімаються з його суми.
Охарактеризуйте прогнозування імовірності банкрутства
Всі автори, що розглядали питання банкрутства підприємств, поділяють фактори (причини) виникнення банкрутства на зовнішні і внутрішні.
До зовнішніх чинників, які призводять до банкрутства підприємств відносять: спад виробництва, збільшення кількості збиткових підприємств, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, неплатоспроможність підприємств-партнерів, політичну нестабільність держави, недосконалість законодавства, високий рівень податків, структуру та рівень добробуту населення, розмір і структуру споживання, платоспроможний попит населення, посилення міжнародної конкуренції, банкрутство боржників підприємства, загальний розвиток науки і техніки, рівень технологій тощо.
Зовнішні чинники не залежать від діяльності підприємства, однак їх нівелювання просто виключене, оскільки вони мають досить значний вплив як на економіку в цілому, так і на саме підприємство зокрема.
Що ж стосується внутрішніх чинників, то до них відносять: дефіцит власних оборотних активів, недосконалість механізму ціноутворення, бездіяльність юридичних служб підприємства, відсутність контролю за договірними відносинами, значна питома вага непродуктивних витрат, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, збиткова діяльність підприємства та ін. [1, с.130].
Отже, існує значна кількість факторів неплатоспроможності і розглядати їх слід з врахуванням не лише внутрішніх, але зовнішніх загроз, що дасть можливість оцінити реальний стан підприємства і здійснити всі можливі контрзаходи по ліквідації негативних факторів і недопущенні до банкрутства.
У зв’язку з цим прогнозування банкрутства стає першочерговою необхідністю, що дасть можливість виявити основні проблеми і недоліки в роботі підприємства, а також врахувати вплив різноманітних зовнішніх чинників, і в результаті спрогнозувати ймовірність банкрутства і вжити заходів для його уникнення.
Загальний механізм прогнозування ймовірності банкрутства зображено на рис. 1.
Рис. 1. Механізм прогнозування ймовірності банкрутства компанії [2, с. 18]
Як бачимо, на рис. 1 представлено крок за кроком порядок дій щодо визначення фінансового стану з позиції можливого банкрутства, а в заключному етапі на основі результатів прогнозу – прийняття рішення і здійснення на його основі відповідних антикризових заходів.
Для підприємства важливо вчасно виявити «хворобу», встановити правильний діагноз, зрозуміти причини негараздів і наслідки. Саме фінансова діагностика може точно вказати чи зможе підприємство розрахуватися в строк за своїми зобов’язаннями, викрити причини наявного стану, розробити та реалізувати заходи з питань виходу підприємства з кризи. Під діагностикою банкрутства розуміють своєчасне розпізнавання симптомів фінансової кризи на підприємстві.
Зміст діагностики може набувати різного вигляду залежно від впливу чинників, які визначають оптимальну модель діагностики. В економіці можна виділити і охарактеризувати такі основні чинники, від яких залежить раціональна модель діагностики кризового стану:
1. Обрана керівництвом стратегія. За цією стратегією обирають пріоритетні складові діагностики та принципи формування бюджету її проведення [3, с.159].
2. Теперішній стан господарської діяльності підприємства. Визначає необхідну глибину проведення діагностики.
3. Прогнозована загроза кризового стану. Визначає глибину проведення діагностики за певними напрямками, а саме за тими видами та чинниками, які мають підвищену можливість виникнення.
4. Наявність персоналу відповідної кваліфікації. Визначає здатність виконання власними силами діагностики, а також доцільність передавання права на її проведення сторонньому виконавцю.
5. Вартість проведення певних етапів діагностики. Впливає на глибину проведення діагностики.
6. Ефективність моделі діагностики. Визначає ефективність комплексу етапів діагностики, а отже економічно оптимальну модель та схему проведення діагностики [3, с.160].