Питання №16.

Жанрові особливості радіорепортажу. Його роль та місце в залежності від формату радіостанції.

Радіорепортаж (РР): ел-ти інформ. повідомлення (оперативність, актуальність)+ел-ти радіопубліцистики. Репортаж – (reportage – повідомляти). Вперше – доповіді про засідання англ. парламенту (2-га пол. 19 ст.)Зародки укр. репортажу - деякі матеріали «Зорі Галицької». З 20-х рр. – популярний.

Основні жанрові ознаки: документальність, достовірність, об’єктивність, оперативність.

Розповідь про подію, виражену в часі і просторі.

Специфіка РР: наявність звукової документальної картини події (шуми, які передають атмосферу; в розповіді кореспондента – опис пейзажу, людей; живі голоси учасників) → «Ефект присутності»

Статичного РР бути не може, як немає сидячого репортера (очевидець події, описуючи її, доповнює своїми зауваженнями і враженнями).

Вимоги до РР (випливають із жанрових особливостей):

1. Для кращого переконання слухача – потрібні аргументи, звукові ефекти.

2. Відповідність загальним вимогам до репортажу.

3. Побудова за методом «логічної фантазії», ств. послідовного сюжету і причинно- наслідкових зв’язків

4. Абсолютна правдивість і документальна точність

5. Відсутність шаблонів, оригінальність, простота.

Різновиди РР:

Ю.Лєтунов:

1. Житвий (прямий) Р з місця події

2. Текстовий (непрямий) Р зі студії, змонтований

3. Проблемний (з місця праці якоїсь людини)

4. Інсценований (+ записи з фонотеки)

5. Р. – колективна бесіда/дискусія

6. Репортаж – нарис (як подорожні замітки)

Французька шк. ж-ки:

1. Бачене – стислий виклад частини події

2. Щоденний (описує буденне життя)

3. Газетний (розгорнутий)

У підручнику «Радіож-ка» (МДУ): подієвий, проблемний, пізнавальний.

Питання №17.

Прийнято традиційно виділяти методи і способи збору інформації: метод спостереження; метод вивчення документів; метод інтерв’ю. Варто виокремити соціологічні методи вивчення інформації.

Метод спостереження – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності у повсякденній практиці, а також у науці, мистецтві і, зрозуміло, журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження передбачає певну мету. Спостереження – цілеспрямоване бачення, коли людина “не тільки бачить але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”.

У творчій практиці, а відтак і в наукових дослідженнях прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. У практиці сучасної журналістики це найбільш поширений спосіб спостереження, регламентований в Україні законами “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та іншими документами. Іноді виникають ситуації, особливо у виступах на так звані конфліктні теми, коли журналіст не повідомляє про свою присутність. Такий вид спостереження називають прихованим. Оскільки в існуючих законах про ЗМІ такий спосіб спостереження юридичне не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно.

Найбільш поширений метод збору інформації - інтерв’ю. Дехто з дослідників вважає, що цей метод дає близько 80% потрібної журналістської інформації. Розуміючи відносність цієї цифри, не можна не визнати, що з огляду на оперативність ЗМІ, розмова із людьми, учасниками поточних подій, є все-таки вирішальним джерелом найновішої інформації. Причому в журналістиці інтерв’ю – здебільшого розмова двох чи кількох осіб, у процесі якої і суб’єкт дослідження (інтерв’юер), і об’єкт дослідження (інтерв’юйований) можуть взаємно обмінюватись думками при домінуючій активності першого.

І про соціологічні методи збору інформації. Соціологія послуговується тими, що й журналістика, методами збору інформації: спостереження, вивчення документів, опитування. Оскільки журналістика з’явилась на світ раніше від соціології, можна твердити, що остання запозичила ці методи у працівників преси. Але вони модифіковані, трансформовані, ґрунтовніші, науково вмотивовані, а головне системніші, масштабніші. Вони, як правило, ґрунтуються на значно більшому обсязі відповідним чином впорядкованої емпіричної інформації, а тому висновки й рекомендації соціологічної науки універсальніші, достовірніші, об’єктивніші, авторитетніші.

Крім спостереження, опитування, вивчення документів, соціологія значно частіше вдається до таких методів, як контент-аналіз та експеримент, які, особливо експеримент, перекочували у журналістику, використовуються у практиці ЗМІ як допоміжний (згадаймо “Епіцентр” з формалізованим телефонним опитуванням глядачів) чи як головний спосіб дослідження проблем. Найбільшої популярності набули, наприклад, експерименти, проведені в «Литературной газете» Анатолієм Рубіновим ще у 70-х роках і детально описані ним у книзі “Операції без секретів”.