Особливості культури та світогляду доби Відродження

3.а.    Середньовіччя в центр свого світогляду, як і всього духовного життя, ставило Бога, булоТеоцентричним; а Відродження замість Бога в центр поставило Людину і було, як кажуть,Антропоцентричним. Звідсіль добу Відродження називають епохою Гуманізму.

3.б.    Духовна культура мас в період Середньовіччя формувалась засобами усної проповіді церковників. Тоді панувала суцільне неписьменність громадян. Переважна більшість близьких до народу священиків сприймала релігійне вчення  від своїх освічених ієрархів та богословів на слух, оскільки самі були неписьменні. В 1445 році німецький  винахідник Йоган Гутенберг (1399 – 1468) створив друкарський станок  за допомогою якого надрукував текст Біблії. Християнська церква – католицька і православна – проклинала книгодрукування, спалювала надруковані Біблії разом з їх власниками.

Діячі Просвіти окрім Біблії видають твори античних філософів, курси своїх лекцій, пишуть та розповсюджують національними мовами свої твори. Середні віки не випадково були названі віками неписьменності та безкультур’я. А тому Відродження на противагу Середньовіччю було названо ще епохою Просвітництва.

3.в.   Відродження уславилось розквітом Реалістичного мистецтва, яке прийшло на замінуіконописного, умовного та містифікованого мистецтва Середньовіччя. Відродження дало людству таких геніїв живопису, як Леонардо да Вінчі, Рафаель, Микельанджело, Ботичелли; таких письменників , як Бокаччіо, Франсуа Рабле, поета Петрарку та інших неперевершених митців.

3.г.  І, нарешті, Відродження було культурою Оптимізму в протилежність середньовічної культури – Песимізму.

 

 

4. Особливості філософської думки діячів доби Відродження

Перераховані вище особливості Відродження стимулювалися його філософією і в той же час саме в філософській творчості знаходило своє усвідомлення та найповніше відображення.

4.а.    Соціально-політичні та культурні умови Відродження позитивно вплинули на розвиток філософської думки. В цьому плані перш за все варто вказати на те, що філософія цього часу звільнилась від християнсько-церковного гніту, перестала бути служницею 9рабинею) теології і стала розвиватись за своїми власними законами. Це – по-перше.

 

 

4.б.   А по-друге, у філософській думці того часу – особливо в його ранній період – відродились і почали активно діяти майже всі напрямки і відтнки античної філософії. Тут можна було побачити і очищений від релігійної схоластики арістотелізм (Петро Помпонацці, Забарелла), і неоплатонізм (Георг Плетона, Марсіо Феччіно, Мартин Лютер, Томас Мюнцер) і стоїцизм (Петрарка), і епікурейство (Лоренцо Валла, Франсуа Рабле), і кептицизм (Монтень) та всі інші.

4.в.   Але філософія Відродження не обмежилась лише відродженням і розвитком (пристосуванням до сучасності) античної філософії. Поряд з цим  і в органічному зв’язку з цим Відродження збагатило історію та зміст  філософії всього людства розробкою нових і важливих проблем світогляду. Найважливішим серед них, що не втратило гострої актуальності навіть в наших умовах, є постановка і розробка проблем Гуманізму, Натурфілософії, Науки, концепційІдеального суспільства, Скептицизму. Розглянемо короткий зміст цих, опрацьованих діячами Відродження, світоглядних проблем.