
- •Специфіка філософського мислення полягає в тому, що:
- •1. Філософія країн Сходу
- •Особливості культури та світогляду доби Відродження
- •4. Особливості філософської думки діячів доби Відродження
- •5. Гуманізм.
- •16.Класична німецька філософія
- •17.Філософія українського духу
- •18.Марксистська філософія
- •19. «Філософська антропологія»
- •20.Екзистенціалізм:загальна ха-ка
- •21. Філософія життя
- •22.Філософські ідеї психоаналізу
- •23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24.Філософські ідеї структуралізму
- •25.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26.Структура світогляду
- •27.Історичні типи світогляду
- •29. Основні рівні буття
- •30.Філософський зміст категорії «матерія»
- •31. Рух, простір і час
- •32. Некласична онтологія
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу
- •34. Поняття природи
- •35. Народонаселення як природне явище
- •36. Поняття біосфери і ноосфери
- •37. Глобалізація та форми її існування
- •38. Глобальні проблеми сучасності
- •39. Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання
- •40. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатності людини
- •41. Людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43.Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності
- •45. Свідомість як найвища форма відображення
- •46.Феноменологічна концепція свідомості.
- •47.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •57.Істина і правда
- •90.Поняття міжкультурної комунікації.
41. Людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність
Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.
Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина -істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу, є і її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, здібність до праці і творчості.
Якщо поняття “людина” містить у собі всі людські якості незалежно від її наявності у конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості.
Індивід (лат. individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.
Сутність індивіда визначає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.
З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття “індивідуальність”, яке виникло ще в античній філософії (Левкіпп, Демокріт), і по-різному тлумачиться різними галузями гуманітарного знання.
Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.
Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.
Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.
Поняття “особа” характеризує міру зрілості людини, ступінь втілення в неї суттєвих, власно людських якостей. Особа — це динамічна, відносно стійка система морально-вольових, соціально-культурних, інтелектуальних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Особою не народжуються. У кожної людини своя тривалість формування особистісних особливостей, причому протягом життя вони можуть змінюватися. Філософське вивчення формування й розвитку особи вміщує пошук сенсу життя і смерті, усвідомлення власної долі, скерованості своїх вчинків. І тому зміст феномену особи можна розкрити лише за допомогою таких понять як самосвідомість, свобода, відповідальність, ціннісні орієнтації, вчинок. Особа характеризується унікальним поєднанням природних, соціальних і духовних складових: тілесної організації людини, її соціальних ролей в різних формах спілкування і спрямованості до певних духовних цінностей і ідеалів. Необхідно відрізняти поняття “особа” від поняття “індивід” і “індивідуальність”. Індивід — це окрема людина, одиничний представник людського роду, який відрізняється від інших людей перш за все тілесно. Індивідуальність означає унікальність і неповторність людини, її своєрідні особливості. Але властивості особи не зводяться лише до таких особливостей. Особа тим значніша для оточуючих, чим більше в її індивідуальних проявах репрезентовано спільних, загальнолюдських характеристик. Таким чином, особа та індивідуальність нетотожні.