88. Народні-педагогічні уявлення про основні чинники розвитку і формування особистості.

Народна педагогіка пройнята глибокою людяністю. Вона високо підносить гідність людини, її життєву місію. В українському фольклорі оспівуються велич людини, краса її духовних якостей. Народ-педагог послідовно бореться за право кожної людини розкрити свої найкращі риси. Водночас повсякденність не раз спонукала задуматися над тим, чому все те краще, що досягло людство, не завжди властиве окремій особі, чому одна людина добра, а інша — зла, один щасливий, а інший прожив ціле життя, так і не знайшовши щастя. Народ своїм допитливим розумом прагнув збагнути причину цих явищ, заглибитись у духовний світ людини, виявити ті чинники, від яких насамперед залежить становлення людської особистості. І погляди спрямовував до сім'ї як першоджерела життя людини. Так поступово, в результаті багаторічних педагогічних пошуків, емпірично визрівали народні уявлення про основні чинники формування особистості в сім'ї. Так, великого значення в родинній педагогіці надавалося чиннику спадковості. Але в поглядах на спадковість було чимало суперечностей, у яких схрестилися інтереси багатих і бідних. Представники панівних класів вперто насаджували антинаукові погляди, стверджуючи, що ніби весь розвиток людини наперед визначений її спадковістю. З такої перебільшеної оцінки ролі спадковості виплив вигідний для них висновок, що соціальне становище людини теж визначається спадковістю, а отже, поділ суспільства на багатих і бідних вічний. Клерикали у свою чергу поширювали шкідливу версію, що все в житті залежить від бога, від долі, тобто сліпої сили, що начебто визначає життєвий шлях людини. Народна педагогіка в основних аспектах дає об'єктивне трактування суті спадковості та її місця у формуванні особистості. Багаторічні спостереження переконують, що в спадковість передаються лише певні фізичні ознаки (будова тіла, колір шкіри, очей, волосся), природні зачатки яких-небудь рис, здібностей або властивостей, деякі риси характеру. Проте більшість рис у спадковість не передається, а набувається.

Другим важливим чинником впливу на особистість родинна педагогіка висуває середовище — стан взаємин у сім'ї, розпорядок і життя, побут, звичаї і традиції, матеріальне становище, житлові умови. Сім'я впливає на дитину з першого дня народження. Спосіб життя родини і характер спілкування з малятком є визначальними у формуванні в дитини початкових звичок, від яких згодом значною мірою залежатиме її поведінка. Ідея залежності характеру людини від середовища, побутових умов, домашнього оточення, всього укладу життя сім'ї висловлена в багатьох українських народних прислів'ях і приказках. Наприклад: «З ким поведешся, від того й наберешся», «З розумним будеш розумним, а з дурним і сам будеш таким», «Ниточка веде до клубочка», «Який стук, такий грюк», «Кожна птичка свою пісню співає і своє гніздечко має». Вплив на дитину таких чинників, як домашнє оточення, уклад життя родини, особливо зростає тоді, коли вона починає ходити й оволодівати мовленням. Адже саме тоді в неї з'являється більше можливостей для фізичного і духовного контакту з навколишнім світом («Перший крок дитини — радість для родини», «Як говорить дитя, то вирує в хаті життя»). Сім'я позитивно впливає на дітей тільки тоді, коли в ній панує здоровий дух єдності. Родинні чвари, постійні сварки між батьками, а ще гірше негідна поведінка когось із них, погані житлові умови, невпинна гонитва за збагаченням негативно впливають на поведінку дітей, знижують виховні можливості сім'ї. Чітко визначився в народних уявленнях і такий могутній чинник формування особистості, як виховання, особливо виховання прикладом. Це виражено, зокрема, в народних афоризмах: «Добрий приклад кращий за сто слів», «Бурчання наскучить, приклад научить», «Приклад кращий за правило». У цих висловленнях відбиті результати спостережень над схильністю дитини наслідувати старшого брата чи сестру, матір чи батька, сильнішого чи розумнішого товариша, а також народна виховна практика привернення дітей до наслідування за принципом «роби так, як я». Усі три чинники в народній педагогіці розглядаються як однаково важливі, проте в різних ситуаціях кожний з них може стати вирішальним: чи то спадковість («Яке коріння — таке й насіння», «Яке зіллячко, таке й сім'ячко», «Від лося — лосята, від свині — поросята»), чи то середовище («Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся», «Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття»), чи то виховання («Що виховаєш, то й матимеш») або ж спадковість і виховання («Яке дерево, такі його віти, які батьки, такі й діти», «Яка гребля, такий млин: який батько, такий і син»).