82. Всебічний гармонійний розвиток особистості – ідеал українського національного виховання.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). В епоху Відродження філософом Рене Декартом до терміну було додано ідею всебіч­ного розвитку. Так склалася концепція ідеалу розвиненої людини. "Педагогічна система кожної історичної епохи, — пише академік Стельмахович М. Г, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі". Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Ідеал —уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей особистого досвіду людини. Ідеали школярів різного віку відрізняються як за змістом, так і за будовою і дієвістю. Під змістом розуміється те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Під будовою ідеалу розуміється міра його узагальненості, тобто чи є ідеалом І конкретна людина, чи сукупність рис, взятих в окремих людей і узагальнених І у єдиному зразку. Під дієвістю ідеалу розуміється ступінь його впливу на поведінку і особистість учня. Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкритий у працях замовчуваного довго українського педагога Григорія Ващенка ("Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва", Тіловиховання як засіб виховання волі  й характеру" та ін.). В основу свого розуміння ідеалу національного виховання автор кладе загальнолюдські і національні вартості, що є духовним надбанням народу.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя. Це ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування людини з яскраво вираженою активною громадянською позицією, з почуттям обов'язку і відповідальності перед суспільством. Роль трудівника передбачає вміння і бажання активно трудитися, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість необхідно готувати і до ролі сім'янина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш має володіти вмінням розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися і т.д. Народна педагогіка про мету виховання: "Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом", "Життя прожити — не поле перейти", "Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши". Зміст національного виховання відображає єдність його загальної мети, завдань й складових частин. Основними складовими частинами виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості є: розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне. Кожен з цих напрямків має свій зміст і завдання. У зміст національного виховання входять також утвердження рис національного характеру позитивних й усунення чи запобігання рис негативних. Визначення мети і завдань виховання має велике теоретичне і практичне значення. "Що сказали б ви про архітектора, писав К.Д. Ушинський у відомій праці "Людина як предмет виховання", — який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам своєї виховної мети... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право запитати вихователя, якої мети він добивається в своїй діяльності, і вимагати на це питання якісної й категоричної відповіді". Програма виховання — короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу з виховання учнів за весь період їх навчання. Програма будується на основі загальної мети виховання. Це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання.

Цілі виховання можуть бути: а) за часом їх досягнення: загальні, етапні, оперативні; б) за змістом: гуманізм, патріотизм, громадянська активність. Цілі за змістом також реалізуються поетапно (сумлінне ставлення до праці формується через пізнання цінності праці, а останнє досягається через виконання певної роботи). У процесі реалізації напрямів національного виховання враховують таку систему компонентів духовного світу особистості українця: національна психологія — психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу; національний характер і темперамент — вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбивість і душевне багатство; національний спосіб мислення — самобутня істотність, завдяки чому із століття в століття відтворюється розвивається самобутня українська культура і духовність; народна мораль, етика —людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання; народна естетика — краса поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу; народна правосвідомість: життя за законами добра краси, правди і справедливості, гідності і милосердя; національна філософія — самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, Духовний світ людини, проблему долі людини тощо; національний світогляд — система поглядів, переконань, ідеалів, яка складає основу національної духовності; національна ідеологія — ідейне багатство нації! система філософських, політичних, правових, економічних, моральних! естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань; національна свідомість та самосвідомість — відчуття усвідомлення гордості за приналежність до української нації. "Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русла українознавства, —вважає Стельмахович М.Г., —диктується рядом вагомий мотивів. По-перше, нагальною потребою відродження й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стала нині державною політикою і філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін "едукація" у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення національного невігластва".'

Найвище призначення виховання – сформувати досконалу людину. Ідеали досконалої особистості у різних народів дуже схожі. Вони включають розум, красу, працелюбність, високі моральні якості, фізичну силу, витривалість, риси борця за справедливість, тобто якості, які характеризують всебічно і гармонійно розвинену людину. Поняття всебічний розвиток означає розвиток людської особистості з усіх боків, всесторонньо; поняття гармонійний – гармонію усіх сторін, їх пропорційність, погоджену єдність. Ідея гармонійного розвитку тілесної і духовної краси зародилася в античній філософії. Ще Арістотель акцентував увагу на вихованні мужності й витривалості, поміркованості й справедливості, високої інтелектуальної і моральної чистоти. Педагоги-гуманісти епохи Відродження Ф. Рабле, М. Монтень до змісту всебічного розвитку вносили культ тілесної краси, насолоду мистецтвом, музикою, літературою. Вони не могли піднятися до розуміння необхідності поєднання розумової праці з продуктивною, бо в самому суспільстві для цього не було об'єктивних причин. Більше того, низький рівень суспільного виробництва не тільки не вимагав всебічного розвитку особистості, а й зумовлював його однобічність. У соціалістів-утопістів Т. Мора, Т. Компаннели ідея всебічного гармонійного розвитку отримує нову спрямованість. Вони вперше висунули питання про включення до процесу всебічного гармонійного розвитку особистості праці, поєднання виховання і праці. Французькі просвітителі XVIII століття К.Гельвецій, Д.Дідро цю ідею обмежували розумовим і моральним розвитком, не пов'язаним з працею. Отже, протягом тривалого часу ідея всебічного розвитку особистості як мети виховання мала, власне, характер побажань, мрій та сподівань. Поява соціально-економічних передумов для всебічного формування особистості пов'язана з становленням заснованого на машинному виробництві суспільства, яке довело диференціацію виробничої діяльності до крайнощів: різко розмежувало працівників розумової і фізичної праці, звузило спеціалізацію до рівня виконання робітником однієї технологічної операції – повторення тих самих фізичних рухів упродовж місяців і років. Природно, що у такому випадку в людини розвиваються лише деякі органи й системи, інші фізичні й духовні властивості згасають.