11. Сучасні проблеми дидактики. Загальні засади реформування освіти в України.

На кожному етапі свого розвитку дидактика вирішує проблему вдосконалення змісту освіти і методики навчання відповідно до потреб суспільства. У період розбудови української національної школи, крім удосконалення змісту навчання, модернізації його форм і методів, важливо оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, які дали б змогу досягти найкращих результатів за найменших затрат часу і зусиль. Усе це має відбуватися водночас з інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію навчального процесу, за якої підвищуються працездатність учнів і педагогів, продуктивність їх праці, зростає пізнавальна самостійність, ініціатива і творча активність. Сучасна школа не може базуватися на примусі, який має наслідком формування безініціативної особистості. Актуальними нині є також посилення міжпредметних внутріпредметних зв'язків, що дає змогу заощаджувати навчальний час і ефективніше формувати науковий світогляд спираючись на філософську ідею єдності предметів і явиш, Завдання сучасної дидактики полягає в забезпеченні ефективного навчання, духовного збагачення дитини, розвитку її активності, таланту, творчого потенціалу, здібностей до самостійного надбання нових знань, а також у створенні умов для самореалізації.

Цьому, за твердженням В. Лозової, сприяють такі методологічні підходи до навчального процесу: гуманізація. Передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учнями, учителями й учнями на основі поваги, довіри, чуйності, уваги, співчуття, віри в позитивність дій людини; аксіологічний підхід. Забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю; особистісний підхід. Вимагає визнання особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповідних умов; діяльнісний підхід. Спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку; ресурсний підхід. Зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного учня; системний підхід. Розглядає навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб'єктів, у якій мета, завдання, зміст, форми і методи навчання та інші його компоненти взаємопов'язані; синергічний підхід. Полягає в тому, що самореалізація і саморозвиток особистості здійснюються на основі постійної взаємодії із зовнішнім середовищем, що зумовлює становлення її нових якостей тощо; компетентнісний підхід. Передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, що відображають розширення не лише знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення. Дотримання цих методологічних підходів потрібне як в організації навчально-виховного процесу, так і у вивченні й аналізі чужого та власного досвіду навчально-виховної роботи, організації дослідження актуальних дидактичних проблем, створенні ефективних технологій навчання і виховання.

Основні принципи реформування освіти в україні.

 Зміст шкільної освіти не може бути вузьким через те, що особистість, засвоюючи його, готується до збереження і розвитку культури. Тому зміст освіти повинен мати джерела; наука, виробничі технології, краєзнавство, педагогічні і психологічні знання, мистецтво тощо. Зміст освіти має бути позбавлений впливу будь-яких політичних партій і класового підходу в доборі навчального матеріалу, в оцінці тих чи інших явищ, подій тощо. Водночас він забезпечує соціалізацію дитини, тобто безболісне входження її у світ цінностей, які зафіксовані Конституцією, законами нашої країни та визначаються традиціями і звичаями народу. Загальнолюдське і національне у змісті освіти співвідноситься як ціле і часткове, адже особистість індивідуально проходить через основні етапи духовного розвитку людства. Призначення системи освіти — "провести" особистість через усю різноманітність духовної скарбниці людства і насамперед — національної. Вивчення рідної мови, природи, історії, розкриття найкращих досягнень духовної і матеріальної культури народу, його традицій, звичаїв, обрядів, народних ремесел має бути не лише джерелом знань, а й незамінним засобом формування національної самосвідомості. Національна самобутність школи має забезпечуватися не лише змістом навчання, а й дизайном навчального закладу, позакласною роботою, зв'язками з етнічним середовищем. Основними принципами реформування змісту сучасної шкільної освіти України є гуманітаризація, диференціація, інтеграція.

Гуманітаризація змісту на всіх рівнях освіти як нове педагогічне мислення передбачає посилену увагу до особистості загалом, найбільше сприяння розвитку всіх її здібностей, фізичних і моральних якостей. Пріоритетна роль у гуманітаризації школи належить мовній, літературній, естетичній освіті, людинознавчим курсам, завдяки яким діти краще пізнають світ людей і себе, оволодівають уміннями самоорганізації і саморегуляції поведінки. Гуманітаризація визначає, що людина у взаєминах з природою є не володарем, а її часткою. Тому дитина змалку має розуміти відповідальність за свої дії у поводженні з природою.

Гуманітаризація змісту освіти — багато перспективне явище, яке здійснюється можливостями не лише гуманітарних, а й інших предметів. У змісті математики, фізики, трудового навчання, природознавства є компоненти, які сприяють гуманітарному ставленню до навколишньої дійсності. Гуманітарна спрямованість шкільної освіти відображає регіональні особливості, дає уявлення про побут, традиції і трудову діяльність населення краю, різноманітність жанрів народної творчості. Гуманітаризація змісту шкільної освіти передбачає формування в дітей понять про здоровий спосіб життя, свої фізичні можливості, здатність до саморегуляції поведінки, оволодіння засобами відтворення працездатності та ін. Українську мову слід вивчати так, щоб діти вільно володіли нею, відчували через мову свою ментальність, свої витоки. Мета вивчення нерідних мов — це передусім опанування умінь та навичок спілкування. Сучасна школа має бути багатомовною. Важливим джерелом гуманітаризації змісту шкільної освіти є використання української національної культури, а також культур інших етносів. Виняткове значення у загальнокультурному розвитку дитини має мистецтво. Воно постає як засіб передачі морального досвіду людства, джерело дитячої творчості і засіб спілкування.

Диференційований підхід до визначення змісту освіти має бути обов'язковим принципом функціонування школи. Він забезпечується різними шляхами залежно від типу школи (середня, загальноосвітня, ліцей, гімназія, колегіум, коледж) і рівнів готовності дітей до навчання. Крім зовнішньої диференціації (на рівні змісту предметів і різних способів його засвоєння), у початковій ланці широко . застосовується і внутрішня диференціація, яка передбачає диференціювання змісту навчального матеріалу для учнів різної підготовки в межах теми чи окремого уроку. Гуманітаризація і диференціація змісту кінцевою метою мають створення умов для розвитку і самореалізації особистості. Існують такі види диференціації: а) диференційоване навчання за здібностями, коли учні розподіляються по навчальних групах за загальними здібностями чи за окремими здібностями; б) диференціація за відсутністю здібностей, коли учні, які не встигають з окремих предметів, групуються в класи, у яких ці предмети вивчаються за зниженим рівнем і в меншому обсязі; в) диференціація за майбутньою професією передбачає навчання дітей у музичних, художніх школах, школах з поглибленим вивченням іноземних мов; г) диференціація навчання за інтересами учнів — це навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, хімії, математики та інших предметів; д) диференціація за навчанням талановитих дітей, пошуки яких здійснюються шляхом різноманітних конкурсів, олімпіад, для таких дітей характерні уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої праці, працелюбність, швидкість мислення, висока продуктивність розумової праці, широке коло пізнавальних інтересів. Диференціація на уроці здійснюється тоді, коли вчитель надає індивідуальну допомогу слабшим учням, а всі решта в класі одержують однакової трудності завдання, коли слабшим учням даються окремі завдання, спочатку легші, а потім ускладнюються. Загалом диференціація завдань за змістом може бути за кількістю завдань, за ступенем їх трудності, за ступенем самостійності їх виконання. Диференційована групова діяльність має тимчасовий характер на уроці, учні групуються по-різному (з однаковими і різними навчальними можливостями). Позитивним при цьому є можливість ставити навчальні завдання пошукового характеру, використання комплексних розумових дій, спілкування, виховання колективізму, комунікативності, застосування елементів менеджменту (розподіл праці між членами групи), опосередковане керівництво навчальним процесом. Процес групового навчання має свою структуру: підготовка і постановка вчителем завдань і прийняття його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдань; виконання дії, оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.

Особливістю сучасної науки є інтеграція знань для пояснення розвитку навколишнього світу і суспільства. Знання, які одержують діти, мало пов'язані між собою, міжпредметні зв'язки мають епізодичний характер. Якісно новий рівень синтезу знань — це інтегровані заняття, інтегровані курси, які об'єднують навколо певного поняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань дає змогу Досягти всебічного розгляду об'єкта, показати взаємозв'язок між явищами, інтенсивно формувати вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Особливо це важливо для розгляду світоглядних, людинознавчих, екологічних, комунікативних умінь, понять. Інтегровані курси можуть будуватися на основі об'єднання двох-трьох предметів в один або знань з окремих проблем в інтегровані блоки. Інтеграція змісту зменшує кількість обов'язкових предметів, дає можливість раціонально використовувати педагогічні кадри, особливо в малокомплектній і неповній середній школах. В Україні вже є успішний досвід запровадження інтегрованих курсів, наприклад: "Художня праця", "Ознайомлення з довкіллям", "Географія рідного краю", "Музика і рух". У стані апробування в масовому досвіді перебувають нові інтегровані курси "Художня культура", "Валеологія", "Довкілля", "Ми — громадяни України" та інше.