
- •1.Предмет і завдання педагогіки. Основны педагогічні категорії.
- •2. Становлення педагогіки як науки. Джерела педагогіки.
- •3. Структура педагогічної науки та її взаемозвязок з іншими науками.
- •Зв'язок педагогіки з іншими науками
- •4. Суть і етапи педагогічного дослідження. Характеристика методів науково-педагогічного дослідження.
- •5. Поняття про особистість і її розвиток. Теорії розвитку.
- •Персоналізм
- •Атрибути особистості Воля, Свобода, Розум, Почуття
- •6. Основні чинники формування і розвитку особистості.
- •9. Закономірності і принципи педагогічного процесу.
- •10. Поняття про дидактику, її предмет і завдання. Становлення і розвиток дидактики.
- •11. Сучасні проблеми дидактики. Загальні засади реформування освіти в України.
- •12. Сутність процесу навчання, його структура та рушійні сили.
- •2.1. Сутність, функції і структура процесу навчання
- •13. Основны фактории і функції навчання.
- •14. Основні компоненти цілісного процесу навчання. Структура діяльності учителя в навчальному процесі. Компоненти процесу навчання
- •15. Характеристика процесу учіння. Мотивація учіння школярів.
- •16. Основні ланки процесу засвоєння учнями знань.
- •17. Види навчаня (підходи до організації навчального процесу). Догматичне та поясньювально ілюстративне.
- •Пояснювально-ілюстративне навчання.
- •18. Програмоване навчання.
- •19. Проблемне навчання.
- •20. Диференційоване навчання.
- •21. Модульно-розвивальна система навчання.
- •Тлумачення
- •22. Поннятя закономірностей і принціпів навчання.
- •23. Характеристика закономірностей навчаня. . Характеристика закономірностей і умов виховання
- •24. Характеристика принципів навчання.
- •25. Зміст освіти в середньому загальноосвітньому навчальному закладі. Взаемозвязок загальної,політехнічної, професійної освіти.
- •26. Документи, що визначають зміст освіти в середній школі. Державний стандарт освіти.
- •27. Підручники та навчальні посібники сучасної школи.
- •28. Поннятя про про методи навчання, їх функції та структуру.
- •1. Поняття методу навчання
- •2. Класифікація методів навчання
- •3. Сутність і функції методів навчання
- •30. Характеристика методів навчання за джерелом знань.
- •31. Методи навчання за характером пізнавальної діяльності учнів, їх характеристика.
- •32. Характеристика методів стимулювання і мотивації навчання вчителем.
- •33. Поннятя про форми навчання. Розвиток класно-урочної системі навчання та її альтернативи.
- •34. Активні методи навчання.
- •35. Засоби навчання. Комьпютер у навчальному процесі.
- •36. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
- •37. Урок – форма навчання. Вимоги до уроку. Сутність та основні класифікації уроків
- •Питання типології уроків
- •38. Типи і структура уроку. Підготовка вчителя до уроку.
- •39. Неурочні форми організації навчання.
- •40. Нестандартний урок та його різновиди, особливості його підготовки і проведення.
- •41. Поннятя про конроль в навчальному процесі.
- •42. Види, форми і методи контролю.
- •43. Особливості контролю с сучасній школі.
- •42. Суть процесу виховання, його теоретичні основи та особливості. Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили
- •43. Оцінювання навчальних досягнень школярів, загальны критерії.
- •44. Суть процесу виховання, його теоретичні основита особливості. Суть процесу виховання
- •2. Процес виховання як система
- •2. Критерії вихованості
- •46. Закономірності виховання.
- •47. Принципи виховання.
- •48. Мета і завдання національного виховання в Україні.
- •Навчання як провідний чинник інтелектуального розвитку особистості
- •50. Загальне поннять про колектив, його основні ознаки і шляхи формування.
- •Сутність, ознаки, функції, структура колективу
- •51. Педагогічне керівництво процессом розвитку колективу на різних стадіях.
- •52. Виховна діяльність класного керівника.
- •53. Планування виховної роботи класним керівником.
- •55. Поннятя про методи виховання, їх класифікація.
- •56. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •58. Мета, завдання і зміст громадського виховання особистості.
- •3. Підходи та принципи виховання громадянина
- •4. Мета й завдання громадянського виховання та освіти
- •5. Зміст громадянського виховання
- •6. Форми громадянського виховання
- •7. Інститути, що забезпечують громадянське виховання
- •8. Основні шляхи реалізації концепції
- •59. Мета, завдання і зміст морального виховання.
- •61. Основны компоненти виховання у національный школы. Формування наукового світогляду.
- •1. Поняття мети виховання. Загальна мета і завдання виховання.
- •2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.
- •3. Програма виховання особистості як система цілей виховання.
- •4. Зарубіжні напрямки педагогіки про мету виховання.
- •62. Мета, завдання і зміст розумового виховання.
- •65. Характеристика методів стимулювання і мотивації діяльності та поведінки школярів.
- •66. Завдання, зміст та основні напрямки сімейного виховання.
- •67. Педагогічні основи виховної діяльності громадських організацій дітей, підлітків і дорослих.
- •68. Естетичне виховання.
- •69. Форми і методи спільної роботи школи і сім’ї. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї
- •70. Економічне виховання.
- •71. Технології особистісного орієнтованого виховання.
- •72. Мета, завдання і зміст виховання у школярів екологічної культури.
- •73. Фізичне виховання.
- •74.Формування у підростаючого покоління потреб у здоровому образі життя.
- •75. Структура і принципи управління освітою в Україні.
- •3. Органи освіти: їхні функції і структура
- •Структура освіти
- •2. Органи освіти: їх функції та структура.
- •3. Управління освітою: принципи, методи та функції
- •77. Стратегічні напрямки розвитку освіти в Україні.
- •78. Методична робота в освітніх закладах.
- •79. Середній загальноосвітній заклад як педагогічна система і об’єкт управління. Внутрішньошкільне управління.
- •2.Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •4. Планування роботи школи.
- •5 Особливості внутрішньо шкільного контролю.
- •80. Взаємодія соціальних інтересів в управлінні педагогічною системою.
- •1. Школа як організуючий центр спільної прикладної діяльності школи, сім'ї та громадськості
- •2. Педагогічний колектив школи
- •2.2 Організаційне будова (структура) педагогічного колективу
- •2.3 Конфлікти у педагогічному колективі
- •3. Сім'я як специфічна педагогічна система. Особливості розвитку сучасної сім'ї
- •4.Психолого-педагогические основи встановлення контактів із сім'єю школяра
- •81. Єдність загальнолюдського і національного у моральному вихованні підростаючого покоління.
- •82. Всебічний гармонійний розвиток особистості – ідеал українського національного виховання.
- •83. Виховання в сімї як першооснова розвитку дитини як особистості.
- •84. Підвищення кваліфікації та атестація пед. Працівників.
- •85. Технологізація педагогічного процесу.
- •86. Сучасні уявлення про сутність та особливості «педагогічної технології».
- •87. Технології особистісного оріентованного навчання.
- •Особистісно орієнтована технологія навчання
- •88. Народні-педагогічні уявлення про основні чинники розвитку і формування особистості.
- •89. Загальна характеристика педагогічної професії.
- •1. Загальна характеристика педагогічної діяльності
- •90. Характеристика цілей виховання у світовій педагогіці. Значення цілей виховання для педагогічної теорії і практики.
69. Форми і методи спільної роботи школи і сім’ї. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя і практичної діяльності, забезпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою виховання підростаючого покоління є формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. На думку М. Стельмаховича, сімейне виховання має бути спрямоване на розвиток тіла, душі, розуму. Тілесне виховання передбачає зміцнення здоров'я, сил, правильний фізичний розвиток дитини. "Усі наші зусилля, - зазначає він, - спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і вад нашим майбутнім". Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Відбувається воно завдяки добре налагодженому духовно-моральному життю у сім'ї, вчинкам людей, прикладу батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль - моральністю, честь - честю, гідність - гідністю.
Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для нагромадження знань як основи для формування наукового світогляду, оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням), вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером). Воно готує дітей до розумової діяльності. Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей, піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до свого родоводу, історії народу. Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від того, якою вона є. Головними умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім'ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов'язку їх виховання, відповідальність батька за створення домашнього затишку, забезпечення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні е те, наскільки родина живе інтересами народу, держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Далекоглядні батьки змалку залучають дітей до сімейної праці, дбають, щоб вони мали адекватні віковим можливостям трудові обов'язки. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Успіх сімейного виховання залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки - помий руки тощо). Домашній затишок облагороджує дітей.
Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. "Ваша власна поведінка, - писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, - вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету - все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть ". У праці "Про батьківський авторитет" А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: "авторитет придушення", який ґрунтується на примусі, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливості, жорстокості агресивності; "авторитет віддалі" - батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства", коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" - батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" - батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" - усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" - батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" - відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів у сімейному вихованні.
Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, виявляючи до них і належну вимогливість. Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак батьки не повинні перекладати на них свої обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів - батьків і збагачених життєвим досвідом дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають розв'язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому. Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки - в чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У неповній сім'ї діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми, що ускладнює процес їх виховання. У розлучених сім'ях особливо відчувається дефіцит чоловічого виховного впливу, наслідком чого є порушення гармонійного розвитку інтелектуальної сфери дитини; ускладнення процесу ідентифікації з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) образами; неможливість спостерігати позитивну модель подружніх взаємин; сильна прив'язаність дитини до матері; різні відхилення психіки й фізичні вади. Однак діти рідко втрачають любов до батька, який проживає окремо, якщо він не принижує авторитету матері. Вони ненавидять суперечки батьків, побоюючись, що це може призвести до необхідності вибрати одного з них, втративши змогу бути одночасно з іншим. Часто вони, відчуваючи свою провину й відповідальність за незлагоди в сім'ї, намагаються відвернути батьків від суперечок. Здебільшого це негативно впливає на їх поведінку, спричинює прояви агресії, нервові зриви.
Розлучена сім'я необов'язково є причиною відхилень у розвитку й поведінці дитини. Вона може справитися з певними несприятливими обставинами, якщо їй буде приділена увага і своєчасна допомога дорослих, у тому числі й педагогів. Але незадоволеність емоційними контактами життєва невпевненість у позитивній оцінці з боку дорослих, ігнорування її матеріальних потреб часто викривлюють ціннісні орієнтації, зумовлюють неадекватну само оцінку, комплекси тощо. - Особливою проблемою є так зване соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну поведінку батьків позбавлені їх опіки. Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, вона стає роздратованою, проявляє своє незадоволення всім, а згодом і небажання виконувати домашні завдання. Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Діти із сімей з низькими доходами почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів. Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі групи:а) педагогічно неспроможні сім'ї. У таких сім'ях батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потуг рання примхам); б) педагогічно пасивні сім'ї. Вони не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) чи суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належно це робити. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними; в) антипедагогічні сім'ї. Передусім у такій сім'ї антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги. У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, - сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки нерідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.