62. Мета, завдання і зміст розумового виховання.

Будучи зосередженим на розумовому розвитку особистості, розумове виховання є важливим чинником всебічного її розвитку. Його метою передусім є розвиток мислення, пізнавальних можливостей. Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці. Це безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, отримування відомостей із книг, засобів масової інформації.

Завдання і зміст розумового виховання.

Основним завданням розумового виховання є озброєння учнів знаннями основ наук та формування на їх основі наукового світогляду. Важливе значення мають також оволодіння основними мисленнєвими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням та ін.) і вироблення вмінь та навичок, культури розумової праці. Ці завдання вирішують передусім у навчальному процесі. Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе. Зміст наукового світогляду становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство й стали внутрішньою позицією особистості. Ще однією прикметною особливістю наукового світогляду є здатність до теоретичного мислення. Для наукового світогляду характерна наукова картина світу — система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин, що дає змогу на основі наукових даних про тенденції розвитку природних і суспільних явищ передбачати їх майбутнє (так, астрономи визначають наступне затемнення Сонця, вчені геофізики прогнозують землетруси тощо). Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається не тільки наявністю у свідомості наукових понять, законів, теорій, а й готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у правильності своєї щоденної поведінки, діяльності. «Переконання — вважав В. Сухомлинський, — це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини». З науковим світоглядом співіснує релігійний світогляд. Релігія — форма свідомості, стрижнем якої є віра в Бога — творця світу. Формуючи науковий світогляд, учителі мають поважати релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, щоб запобігти конфліктам, образам, приниженням їх гідності. При цьому необхідно спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості. Тому головне — прищепити молодій людині доброту і чесність, розвинути здатність до благородних учинків, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи безвір'я має бути вибором особистим.

У навчальному процесі закладено великі можливості для формування наукового світогляду. Кожна наука вивчає закономірності явищ певної сфери об'єктивного світу, і відповідно кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду. Так, предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси дійсності, про її закономірності, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Вивчення гуманітарних дисциплін знайомить з етапами розвитку різних цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися, сприяє формуванню наукових поглядів на розвиток суспільства, розумінню змісту життя, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки. Успішне формування світогляду учнів, студентів можливе за умови, що вчитель, викладач добре знають не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснюють у процесі навчання міжпредметні зв'язки. Адже засобів одного навчального предмета для цього недостатньо. Такий підхід дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність. У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї та обряди народного календаря — джерела екологічних, моральних та естетичних цінностей. Так, неоціненне виховне значення мають ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ. Матеріалами народного календаря послуговуються на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі. Важливу роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна, позааудиторна виховна робота, що дає змогу виявити і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки. Особливу роль у формуванні світогляду учнів відіграє соціальна і професійна позиція педагога.

У процесі розумового виховання загальноосвітня школа має сформувати в учнів такі навчальні вміння:1) читати — виразно, в необхідному темпі, з урахуванням жанру тексту, усвідомлюючи зміст прочитанного; 2) слухати — зосереджувати увагу на змісті сприйнятого, аналізувати й оцінювати текст; 3) усно формулювати і висловлювати свої думки - відповідати на запитання; переказувати зміст прочитаного чи почутого; словесно описувати картини, прилади, об'єкти; ставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту тощо; 4) писати — правильно списувати з дошки, з книжки; описувати побачене; писати під диктовку; писати твір на задану чи вільну тему, реферат; конспектувати прочитано тощо; 5) працювати з книжкою — підбирати необхідну літературу за бібліографією; визначати її загальний зміст; використовувати різні форми запису прочитаного; послуговуватися довідковою літературою, періодикою; 6) спеціальні вміння — читати ноти, технічні креслення, карти; слухати музику; записувати формули, нот ні знаки та ін.

Навчальні вміння мають доповнюватися культурою розумової праці — здатністю раціонально організувати розумову працю, чергувати її з відпочинком, поступово входити в роботу, працювати в оптимальному ритмі і т. ін. Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності й використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на інтелектуальному розвитку і вихованні школярів. Одним із найголовніших завдань вузівського етапу розумового виховання є формування в студента умінь і навичок самостійного опрацювання наукової та навчальної літератури, розв'язання різноманітних пізнавальних задач, користування довідковою літературою (енциклопедіями, довідниками та ін.), складання конспектів, а також написання робіт, які вимагають творчого підходу і самостійного аналізу певної проблеми (рефератів, доповідей, курсових робіт і т. ін.). Крім того, у студента має сформуватися потреба постійно поповнювати свій багаж професійних знань після закінчення вищого навчального закладу. Вища освіта покликана забезпечити майбутньому фахівцю і міцні науково-світоглядні орієнтири, надати їм форми твердих особистісних переконань.

Умови ефективності розумового виховання.

Ефективність розумового виховання значною мірою залежить від багатьох чинників. Узагальнено їх можна звести до таких положень:

— уміння педагога виділити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, концепції й реалізувати їх під час навчання;

— дотримання педагогом принципу внутріпредметних і міжпредметних зв'язків як фактора єдності та взаємозв'язку явищ, процесів реального світу;

— оволодіння учнями, студентами аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, вироблення навичок аргументувати свої думки, відстоювати свої світоглядні позиції;

— залучення учнів, студентів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і поведінки;

— своєчасне коригування відхилень у поведінці окремих учнів, студентів;

— відповідність світоглядної позиції педагогів і батьків потребам суспільства.

Попри певні універсальні особливості розумове виховання у вищій школі має свою специфіку. Оскільки кожен вищий навчальний заклад забезпечує професійну підготовку, то основним його завданням є максимальний розвиток пізнавальних і творчих здібностей студентів — майбутніх спеціалістів, — формування у них наукового світогляду. Не менше значення має й подальший розвиток культури розумової праці. З цією метою багато вищих навчальних закладів передбачають заняття, які розкривають особливості планування самостійної роботи конспектування лекцій, наукової літератури, користування каталогами бібліотек, Інтернетом, опанування основ наукових досліджень тощо.

64. Мета, завдання і зміст статевого виховання.

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини столітьвиховання передбачає:.Статеве виховання засвоєння - Грамотно реалізувати освіту, розвиток і виховання учнів в умовах родини та школи можна тільки за умови досконалої обізнаності у вікових особливостях дитини, динаміці її розвитку в інтелектуальному та особистісному плані - 1) психосексуальна підготовка; 2) формування готовності укласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки; 3) формування культури сімейних і статевих відносин¹.

Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об'єктивний характер, оскільки випливають із об'єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки. У розвинутих країнах світу цілеспрямоване виховання є головною складовою діяльності школи, а моральне, духовне становлення особистості - її найважливішими напрямами. Так, у США документ "Америка-2000: Стратегія розвитку освіти" (1991) передбачає використати школу як "центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства". Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях і принципах. На перший план висуваються чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей (відвага, стійкість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші). У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що "Освіта - це не тільки перевага знань, але й наділення моральною, духовною силою". Школа повинна передавати підростаючому поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття обов'язку перед суспільством, турботу про людей, а також культурну спадщину (музику, театр, живопис) тощо. В інструкціях Міністерства освіти Франції (1985) підкреслюється, що "У процесі навчання необхідно виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, невід'ємної від любові до Свободи, Рівності, Братерства". У Японії закон про освіту (1947) проголошує, що на школу покладена місія формування нації, яка служить ідеалам миру і людяності. Документ визначає цілі "повноцінного розвитку особистості", виховання "будівників миролюбної держави і суспільства", людей, які "люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних". У 1966 році програма шкільного виховання була конкретизована.

У Росії на основі Закону "Про освіту" виховання розглядається як діяльність, спрямована на формування і вільний розвиток особистості дитини, надання їй підтримки у життєвому самовизначенні, виховання якостей громадянина-патріота, професіонала-працівника, сім'янина-батька. Соціальний (зовнішній) план розвитку особистості відображає її соціумність. Соціумність характеризується такими параметрами, як широта і висота підняття особистості до соціальних цінностей, ступінь орієнтації в них і рівень набутих на їх основі особистісних якостей. Внутрішній план розвитку особистості передусім психофізичний, відображає ЇЇ самість. Самість характеризує глибину індивідуальності особистості, її потреби, інтереси, цінності. Справжнє виховання тому і поєднує в собі науку і мистецтво, що І об'єктивні закономірності соціального розвитку у жорстких рамках [ культури повинні залишити місце для індивідуальної своєрідності, свободи сюобиспсного "Я", становлення суб'єктності. К. Д. Ушинський І Гармонія самості (життя у собі) і соціумності (життя у суспільстві) характеризує особистість з позиції цілісності. Досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання. Специфіка мети гуманістичного виховання полягає у створенні умов для самореалізації і саморозвитку особистості у гармонії із собою і суспільством. Така мета виховання реалізує гуманістичні позиції суспільства щодо склистості і свого майбутнього. Вона розкриває перед особистістю спектр різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати життя, поведінку, діяльність, вчинки згідно з власними уявленнями про щастя. Водночас створює можливість зрозуміти своє право і відповідальність за розкриття власних здібностей, творчого потенціалу, за власну долю; краще осмислити співвідношення між внутрішньою свободою вибору самореалізації і саморозвитку та цілеспрямованим впливом суспільства.