
- •1.Предмет і завдання педагогіки. Основны педагогічні категорії.
- •2. Становлення педагогіки як науки. Джерела педагогіки.
- •3. Структура педагогічної науки та її взаемозвязок з іншими науками.
- •Зв'язок педагогіки з іншими науками
- •4. Суть і етапи педагогічного дослідження. Характеристика методів науково-педагогічного дослідження.
- •5. Поняття про особистість і її розвиток. Теорії розвитку.
- •Персоналізм
- •Атрибути особистості Воля, Свобода, Розум, Почуття
- •6. Основні чинники формування і розвитку особистості.
- •9. Закономірності і принципи педагогічного процесу.
- •10. Поняття про дидактику, її предмет і завдання. Становлення і розвиток дидактики.
- •11. Сучасні проблеми дидактики. Загальні засади реформування освіти в України.
- •12. Сутність процесу навчання, його структура та рушійні сили.
- •2.1. Сутність, функції і структура процесу навчання
- •13. Основны фактории і функції навчання.
- •14. Основні компоненти цілісного процесу навчання. Структура діяльності учителя в навчальному процесі. Компоненти процесу навчання
- •15. Характеристика процесу учіння. Мотивація учіння школярів.
- •16. Основні ланки процесу засвоєння учнями знань.
- •17. Види навчаня (підходи до організації навчального процесу). Догматичне та поясньювально ілюстративне.
- •Пояснювально-ілюстративне навчання.
- •18. Програмоване навчання.
- •19. Проблемне навчання.
- •20. Диференційоване навчання.
- •21. Модульно-розвивальна система навчання.
- •Тлумачення
- •22. Поннятя закономірностей і принціпів навчання.
- •23. Характеристика закономірностей навчаня. . Характеристика закономірностей і умов виховання
- •24. Характеристика принципів навчання.
- •25. Зміст освіти в середньому загальноосвітньому навчальному закладі. Взаемозвязок загальної,політехнічної, професійної освіти.
- •26. Документи, що визначають зміст освіти в середній школі. Державний стандарт освіти.
- •27. Підручники та навчальні посібники сучасної школи.
- •28. Поннятя про про методи навчання, їх функції та структуру.
- •1. Поняття методу навчання
- •2. Класифікація методів навчання
- •3. Сутність і функції методів навчання
- •30. Характеристика методів навчання за джерелом знань.
- •31. Методи навчання за характером пізнавальної діяльності учнів, їх характеристика.
- •32. Характеристика методів стимулювання і мотивації навчання вчителем.
- •33. Поннятя про форми навчання. Розвиток класно-урочної системі навчання та її альтернативи.
- •34. Активні методи навчання.
- •35. Засоби навчання. Комьпютер у навчальному процесі.
- •36. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
- •37. Урок – форма навчання. Вимоги до уроку. Сутність та основні класифікації уроків
- •Питання типології уроків
- •38. Типи і структура уроку. Підготовка вчителя до уроку.
- •39. Неурочні форми організації навчання.
- •40. Нестандартний урок та його різновиди, особливості його підготовки і проведення.
- •41. Поннятя про конроль в навчальному процесі.
- •42. Види, форми і методи контролю.
- •43. Особливості контролю с сучасній школі.
- •42. Суть процесу виховання, його теоретичні основи та особливості. Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили
- •43. Оцінювання навчальних досягнень школярів, загальны критерії.
- •44. Суть процесу виховання, його теоретичні основита особливості. Суть процесу виховання
- •2. Процес виховання як система
- •2. Критерії вихованості
- •46. Закономірності виховання.
- •47. Принципи виховання.
- •48. Мета і завдання національного виховання в Україні.
- •Навчання як провідний чинник інтелектуального розвитку особистості
- •50. Загальне поннять про колектив, його основні ознаки і шляхи формування.
- •Сутність, ознаки, функції, структура колективу
- •51. Педагогічне керівництво процессом розвитку колективу на різних стадіях.
- •52. Виховна діяльність класного керівника.
- •53. Планування виховної роботи класним керівником.
- •55. Поннятя про методи виховання, їх класифікація.
- •56. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •58. Мета, завдання і зміст громадського виховання особистості.
- •3. Підходи та принципи виховання громадянина
- •4. Мета й завдання громадянського виховання та освіти
- •5. Зміст громадянського виховання
- •6. Форми громадянського виховання
- •7. Інститути, що забезпечують громадянське виховання
- •8. Основні шляхи реалізації концепції
- •59. Мета, завдання і зміст морального виховання.
- •61. Основны компоненти виховання у національный школы. Формування наукового світогляду.
- •1. Поняття мети виховання. Загальна мета і завдання виховання.
- •2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.
- •3. Програма виховання особистості як система цілей виховання.
- •4. Зарубіжні напрямки педагогіки про мету виховання.
- •62. Мета, завдання і зміст розумового виховання.
- •65. Характеристика методів стимулювання і мотивації діяльності та поведінки школярів.
- •66. Завдання, зміст та основні напрямки сімейного виховання.
- •67. Педагогічні основи виховної діяльності громадських організацій дітей, підлітків і дорослих.
- •68. Естетичне виховання.
- •69. Форми і методи спільної роботи школи і сім’ї. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї
- •70. Економічне виховання.
- •71. Технології особистісного орієнтованого виховання.
- •72. Мета, завдання і зміст виховання у школярів екологічної культури.
- •73. Фізичне виховання.
- •74.Формування у підростаючого покоління потреб у здоровому образі життя.
- •75. Структура і принципи управління освітою в Україні.
- •3. Органи освіти: їхні функції і структура
- •Структура освіти
- •2. Органи освіти: їх функції та структура.
- •3. Управління освітою: принципи, методи та функції
- •77. Стратегічні напрямки розвитку освіти в Україні.
- •78. Методична робота в освітніх закладах.
- •79. Середній загальноосвітній заклад як педагогічна система і об’єкт управління. Внутрішньошкільне управління.
- •2.Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •4. Планування роботи школи.
- •5 Особливості внутрішньо шкільного контролю.
- •80. Взаємодія соціальних інтересів в управлінні педагогічною системою.
- •1. Школа як організуючий центр спільної прикладної діяльності школи, сім'ї та громадськості
- •2. Педагогічний колектив школи
- •2.2 Організаційне будова (структура) педагогічного колективу
- •2.3 Конфлікти у педагогічному колективі
- •3. Сім'я як специфічна педагогічна система. Особливості розвитку сучасної сім'ї
- •4.Психолого-педагогические основи встановлення контактів із сім'єю школяра
- •81. Єдність загальнолюдського і національного у моральному вихованні підростаючого покоління.
- •82. Всебічний гармонійний розвиток особистості – ідеал українського національного виховання.
- •83. Виховання в сімї як першооснова розвитку дитини як особистості.
- •84. Підвищення кваліфікації та атестація пед. Працівників.
- •85. Технологізація педагогічного процесу.
- •86. Сучасні уявлення про сутність та особливості «педагогічної технології».
- •87. Технології особистісного оріентованного навчання.
- •Особистісно орієнтована технологія навчання
- •88. Народні-педагогічні уявлення про основні чинники розвитку і формування особистості.
- •89. Загальна характеристика педагогічної професії.
- •1. Загальна характеристика педагогічної діяльності
- •90. Характеристика цілей виховання у світовій педагогіці. Значення цілей виховання для педагогічної теорії і практики.
55. Поннятя про методи виховання, їх класифікація.
Виховання — це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні "інструменти дотику до особистості" (А. С. Макаренко) — методи виховання. Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки. Метод виховання складається з прийомів. Прийом — це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання. Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв'язання виховних завдань. До засобів належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень. Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П .П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих. Поступово виникали все нові методи виховання. Кажуть, що їх існує до чотирьох тисяч, а вчителі та класні керівники володіють лише 15-ма. При такій великій кількості методів виховання існували різні підходи до їх класифікації: 1. Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов — переконання, вправляння, заохочення і покарання. 2. Т. А Ільїна, І. Т. Огородников — переконання, організація діяльності учнів, стимулювання поведінки. 3. І. С. Мар'єнко, М. Д. Ярмаченко — пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням учнів. 4. Г. І. Щукіна —: методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання. Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є класифікація Ю.К.Бабанського: Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.
Розповідь. Тема розповіді повинна бути актуальною для класу. Важливою ознакою розповіді є її послідовність, логічність викладу інформації. Ефект буде помітним тоді, коли учні довіряють учителю, готові з ним співпереживати, а відповідна реакція буде очікуваною і позитивною. Пояснення — найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій, правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями людських взаємин. Бесіда — це обґрунтування вчителем життєво важливої теми, формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. У бесіді необхідно спиратися на особистий досвід учнів, їхні діла, вчинки. Бесіди повинні бути неповторними, ретельно підготовленими, добре організованими. Потрібно підвести учнів до самостійних висновків, менше говорити самому, а більше спрямовувати і поправляти учнів. Особливо складними є індивідуальні бесіди. З молодшими школярами бесіди потрібно проводити індуктивним методом (від конкретних вчинків до узагальнення). Для проведення індивідуальної бесіди важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість, доцільно використовувати переконливі приклади. Вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти усвідомити правильну суть вчинку, дії, явища.
Лекція — це організований, доступний системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією. Лекція повинна бути переконлива, з доказами й аргументами. Мова вчителя має бути емоційна й жива. Учитель повинен давати власну оцінку фактам, подіям і явищам, використовувати різні прийоми для підтримки уваги учнів. Теоретичні положення лекції потрібно розкривати в тісному взаємозв'язку з практикою і з життям учнівського колективу. Найбільш складним моментом лекції є відповіді на запитання, від яких лектор не повинен ухилятися. Цикл лекцій — це група присвячених одній проблемі лекцій. Важливе значення має наповнення лекції цікавим змістом, висвітленням тих моментів, які для учнів є найбільш суттєвими й актуальними. Диспут — це метод формування суджень, оцінок, переконань на основі знань, одержаних у ході зіткнення думок, різних поглядів. Питання, що виносяться на диспут, готуються завчасно, бажано самими учнями. Успіх диспуту багато в чому залежить від ведучого, який спочатку повідомляє проблему та різні погляди на неї, висловлює думки і закликає аудиторію до роздумів. Питання диспуту ставлять так, щоб викликати інтерес до проблеми, створити атмосферу невимушеності, рівності. Головне — факти, логіка, доказовість, говорити, що думаєш, думати, що говориш. На диспуті важливо досягти не певних і кінцевих рішень, а домогтися аналізу школярами понять, уміння захищати свої погляди, переконувати в них інших людей. Педагог не повинен поспішати спростовувати помилкові судження. У диспуті не повинно бути позицій замовчування і заборони. Призначення диспуту — створювати орієнтовну основу для творчих шукань і самостійних рішень. Навіювання, або повчання — універсальний метод спілкування. Проникаючи у психіку людини, воно реалізується через вчинки, мотиви, установки, прагнення. Діти дуже піддаються навіюванню, тому його роль має особливе значення. Навіювання — цілеспрямований вплив вихователя на підсвідому сферу психіки школяра з метою формування в нього потреби активно вдосконалюватися. У процесі навіювання вчитель найбільше користується словом, різними засобами емоційного впливу на школярів.
Зрештою, переконання — це провідний метод виховання, але й правильно організоване навіювання активізує підсвідомі елементи психіки, удосконалює волю, поведінку. Слово, жест, міміка, інтонація — важливі складові частини педагогічної техніки вчителя. Наприклад, слово "йдіть" можна вимовити, як наказ, прохання, дозвіл, команду, розпорядження, вимогу, Погрозу, пропозицію, натяк, звернення, попередження, пораду, рекомендацію, докір. При навіюванні застосовуються короткі, точно побудовані фрази — формули навіювання.