Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Педагогіка семінар.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
770.64 Кб
Скачать

5. Поняття про особистість і її розвиток. Теорії розвитку.

Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин[2]. Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального. Не слід змішувати поняття «особистість» та «особа». Під особою розуміють людського індивіда як суб'єкта відносин і свідомої діяльності. Ці два поняття — особа як цілісність людини (лат. persona) і особистість як її соціальний і психологічний образ (лат. регsonalitas) — термінологічно цілком різні.

Персоналізм

Згідно з логікою персоналізму, існування індивіда, вплетене в складну мережу суспільних відносин, підпорядковане соціальним змінам, виключає для нього можливість затвердити своє власне, неповторне «Я». Тому необхідно розрізняти поняття індивіда і особистості. Людина як частина роду (Homo Sapiens), як частина суспільства, є індивід. Про таку людину — біологічного чи соціального «атома» — нічого не відомо. Він анонім (за висловом К'єркегора) — лише елемент, частина, що визначається співвідношенням з цілим. Людина як особистість може затвердити себе лише шляхом вільного волевиявлення, за допомогою волі, яка долає і обмеженість життя людини, і соціальні перегородки як би зсередини людини. У сфері ідей персоналізму розвивається тенденція, яка потім стане заповіддю екзистенціалізму — твердження про принципову ворожість суспільства і особистості.

Атрибути особистості Воля, Свобода, Розум, Почуття

Розвиток людини це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. До анатомо-фізіологічних змін відноситься ріст і розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни стосуються, передусім, розумового розвитку, формування всіх психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, відносяться до соціального розвитку особистості.

Фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання.

Особистість людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільна значущого та індивідуального неповторного.

Формування особистості це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.

Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини:

а)       організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість. б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов. Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С. Виготський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

Роль спадковості й середовища

Спадковість це відновлення у нащадків біологічної подібності.

У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вер­тикальному положенні, до окремих видів діяльності та ін.). Середовище все те, що оточує дитину від народження до кінця жит­тя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючії середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для. її роз­витку і виховання. Соціалізація людини процес перетворення людської істоти на суспі­льний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.

У середовищі людина соціалізується.

Соціалізація — процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить, а з другого — активно входить у систему соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Соціалізація проходить під впливом багатьох обставин, які можна звести до трьох груп: макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина), мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічноїреволюції самі, змінюється і питома вага в соціалізації підростаючих поколінь. Патології суспільного життя: пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Ці негативні явища суспільного життя впливають на виховання підростаючого покоління і вимагають від педагогів спеціальної виховної роботи з їх профілактики. Живильним середовищем для зростання злочинності неповнолітніх є наркоманія і пияцтво. Число неповнолітніх, що вживають наркотичні речовини, нині складає приблизно 17-20 тис. осіб. Кожний шостий підліток, що скоїв злочин, був у стані алкогольного сп'яніння. Як свідчать, соціологічні дослідження, у 17% учнів 5-их класів, 25% учнів 8-их класів і 56% учнів 11-их класів загальноосвітніх шкіл спостерігається схильність до вживання алкоголю. Виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса. Цей вплив може мати як позитивний, так і негативний характер, а тому вимагає відповідного корегування з боку вихователя.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості.

Рушійні сили розвитку.

Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в) емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і потреби виховання; ґ) рівень розвитку особистості і її ідеал; д) потреби особистості і моральний обов'язок; е) домагання особистості і її можливості.

До закономірностей розвитку особистості належать: а) розвиток особистості має наслідувальний характер; б) особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; г) людина розвивається в діяльності; ґ) зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї.

Діяльність — важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності. Діяльність спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. Основними компонентами діяльності є: а) суб'єкт з його потребами; [б) мета, відповідно до якої предмет перетворення на об'єкт, на який спрямовано діяльність; в) засіб реалізації мети; г) результат діяльності. На анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості пливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська. Спілкування— один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість — особистість, особистість — група, особистість — колектив, група — група, група — колектив. За змістом воно може бути ділове .формальне) і особисте (неформальне).Важливою умовою розвитку і формування особистості є прояв нею активності в цьому процесі. Активність може проявлятись у таких напрямках: у рухах, у п ізнанні оточуючої дійсності, в спілкуванні, у впливі на оточення, у впливі на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням. Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних. Об'єкт виховання — індивід або група людей, на розум, емоції і волю яких здійснюється цілеспрямований виховний вплив. Суб'єкт виховання — індивід або група людей, які здійснюють цілеспрямований виховний вплив на особу або колектив з метою формування в них певних якостей.

Аналіз теорій розвитку і формування особистості.

Вікова періодизація (класифікація) поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. На практиці користуються емпіричною класифікацією, яка склалася в ході розвитку школи і дошкільних закладів. В педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний вік — від 6-7 до 11-12 років, середній шкільний вік (підлітковий) — від 12 до 15 років, старший шкільний вік (юнацький) — від 15 до 18 років. Границі вікових періодів відносно рухливі, тому що природний фонд дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі характерні певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні властивості, які називаються віковими  особливостями. Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є звичка до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його вказівки. Пізнавальна діяльність молодшого школяра в основному проходить у процесі навчання. Пам'ять у молодших школярів наочно-образна. Мислення розвивається у них від емоційно образного до образно-логічного. Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього організму Статеве дозрівання не є визначальним для особистості підлітка, але вносить нові переживання і думки в їх життя. Сприймання перебуває в стаді становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам'яті. Для підлітка характерна розкиданість інтересів. Значне місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружного спілкування. Особливість підліткового періоду вимагає певно диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Під кінець підліткового періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії. Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність сприяв формуванню світогляду. Пам'ять старшокласника характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них стають стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості. У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаються індивідуальними. До індивідуальних особливостей особистості відносять темперамент, характер, інтереси, потреби, схильності, здібності та ін. Темперамент індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів. Характер комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в Ті поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе. Здібності психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Інтерес спрямованість людини на певний об 'єкт чи певну діяльність зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. Потреба необхідність у чомусь. Схильність стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю. Акселерація випередження середньофізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка з оптимальними.

Дослідник Маркосян А.А. розглядає кілька гіпотез щодо виникнення явища акселерації: Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Акселерація охоплює і північні райони, хоч там діти менше перебувають на сонці. Це стосується міських і сільських дітей. Теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжнаціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідок — акселерація. Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення сексуального розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює ріст і визрівання організму. Нітрітивна теорія: акселерація розглядається як результат поліпшення і вітамінізація харчування. Теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, проведення випробувань ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Ретрадація, тобто відставання в розвитку дитини, може бути наслідком: пияцтва чи алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової хвороби одного з батьків. Такі діти є відсталими не тільки фізіологічно, айв інтелектуальному відношенні. Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють: а) соціологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення; б) біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості! її спадковий "багаж"; в) конвергенції, яка зводить два фактори — біологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості; г) теорія біхевіоризму, яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість; ґ) теорія психоаналізу (фрейдизму), яка вважає рушійною силою поведінки людини несвідомі! біологічні потяги та інстинкти.

Народна педагогіка про розвиток особистості: а) вплив середовища: "З ким поведешся, від того й наберешся", "З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким", "Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся", "Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття"; б)  роль спадковості: "Яке коріння, таке й насіння". "Яке зіллячко, таке ї й сім'ячко", "Від лося —лосенята, від свині — поросятка".