23. Характеристика закономірностей навчаня. . Характеристика закономірностей і умов виховання

Як відомо, закон – філософська категорія, яка відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірність – певна впорядкованість подій, відносна по­стійність, сталість головних детермінуючих факторів, регуляр­ність зв'язку між речами. Педагогічні закономірності виховання – адекватне відображен­ня об'єктивної (тобто незалежної від волі суб'єкта) дійсності виховно­го процесу, що характеризується загальними стійкими властивостями при будь-яких конкретних обставинах. Визначити закономірність - означає з'ясувати основу ідеального плану педагогічної діяльності, отримати загальні регулятори виховної практики. Виявити і точно сформулювати об'єктивні закономірності в га­лузі виховання надзвичайно складно, оскільки, по-перше, тут все індивідуальне, конкретне, персоналізоване і ніяк не піддається уза­гальненню, а по-друге, закономірності соціологічні, психологічні, соціально-етичні і філософські закривають власне педагогічні об'єктивні явища і навіть створюють невірну думку про відсутність педагогічних закономірностей. П.Підкасистий [25, 403 - 415] виділяє такі закономірності вихо­вання (хоча їх можна вважати й умовами, дотримання яких сприяє підвищенню ефективності виховного процесу): 1-а закономірність. Виховання дитини як формування в струк­турі її особистості соціально-психологічних новоутворень, здійсню­ється тільки завдяки активності самої дитини. Міра її зусиль пови­нна відповідати мірі можливостей. Вона може лише те, що може в даний момент свого розвитку, однак у процесі активної діяльності збагачуються фізичні й духовні надбання, які дозволяють підвищити міру зусиль дитини. З огляду на це, виховний процес постає як непе­рервний рух вперед, потребуючи при цьому все нових і нових зусиль. Будь-яке виховне завдання розв'язується шляхом ініціювання ак­тивності: фізичний розвиток – за допомогою фізичних вправ; мораль­ний – через постійну орієнтацію на іншу людину; інтелектуальний – через розумову активність, розв'язання інтелектуальних проблем; і любов, і краса також формуються в процесі активної взаємодії з кра­сою. Необхідна висока напруга всіх фізичних і духовних сил дитини. Сутність найвидатнішого таланту – в праці, в зусиллі, в напрузі, в напруженому переборюванні людини самої себе і в цьому переборю­ванні потяг себе до свободи. Як не дивно, але цю закономірність найкраще розуміють діти, які люблять "суворих" учителів, тих, що висувають перед ними високі вимоги і тим самим сприяють інтенсивному розвитку особистостей. Вирішальним у даній закономірності будуть уміння педагога ве­сти спостереження за станом вихованця, дотримуватися міри в дозу­ванні активності дитини, забезпечувати високу працездатність і при цьому не допускати перевантаження вихованців.

2-а закономірність - необхідність врахування актуальних по­треб у розвитку дитини. Мистецтво виховання полягатиме в тому, щоб пропонувати актуальні проблеми для дітей різної вікової категорії своєчасно - ні раніше, ні пізніше. Випереджаючи актуальні проблеми, педагог ризикує зустріти опір і пасивність дітей. Якщо ж педагог запізниться з матеріалом для актуальних потреб, то ці потреби можуть задовольнятися в небажано­му для вихованців і вихователів руслі. Тому педагог повинен відчува­ти найменші показники, які свідчать про зміну системи потреб. Ці показники фіксуються в особливості поведінки ("став гру­бим" або "не слухається"), в одязі ("постійно наражається"), в наданні переваги захопленням ("з ранку до вечора грає в футбол" або "допізна гуляє"), в мові ("жахливий жаргон у сина", "надто язиката"), в ситуа­ціях, які досі не зустрічалися в житті дитини ("взяв без відома бать­ків гроші" або "зібрав на вечорниці півкласу, спустошив увесь холо­дильник"). Згідно з даною закономірністю високо кваліфікований педагог – це педагог, який уміє бачити, що відбувається з дитиною, яка розвива­ється, і що для дитини вважається найголовнішим у даний момент її життя і не відвертати "незручного розвитку", а спрямовувати особли­вості росту на шлях культури.

3-я закономірність – необхідність спільно-індивідуальної дія­льності вихователя і вихованця. Суть її полягає в необхідності до­тримування пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога в сумісній діяльності. На початковому етапі доля активності педагога переважає активність дитини. З часом доля активності дитини поступово збільшується і вреш­ті набуває максимального рівня, коли суб'єктом діяльності стає дити­на, а педагог ніби з боку спостерігає, оцінює, супроводжує непоміт­ною інструкцією, спрямованою на удосконалення продукту діяльності. Спільно-індивідуальна діяльність допомагає дитині відчу­ти себе суб'єктом діяльності і це надзвичайно важливо для вільного творчого розвитку особистості.

4-а закономірність. Вирішальним для сприятливого розвитку особистості при найінтенсивнішій її діяльності буде внутрішній стан дитини. Тільки в умовах любові і захищеності дитина вільна, сповна виражає своє ставлення до людей і не боїться відносин, які складають­ся. Тому виховання повинно містити в собі демонстрацію любові на адресу дитини, щоб дитина не відчувала тривоги у ставленні до неї близьких людей, щоб ця заспокійливість забезпечувалась наочним прикладом любові, коли вона чує в мові добре ставлення до себе, коли вона бачить мімІко-пластичну приязнь до себе, коли вона співпережи­ває разом з педагогом взаємну симпатію. Вияв любові — це умова почуття захищеності в цьому світі, де дитина ще настільки слаба, безправна, недосвідчена, незахищена. Що означає для дитини любов до неї? Зовсім небагато: допома­гати, бути великодушним і пробачати промахи, намагатися зрозуміти, захищати від лиха і напастей, бути лагідним, ввічливим, ніжним, відкривати нескінченно цікавий світ і себе в ньому. Професійний педагог володіє готовністю до такої любові. Однак, не можна порів­нювати її з материнською любов'ю — це святе, важко пояснюване, надзвичайне почуття. Педагог і не може претендувати на щось подіб­не. Його любов - це справді людське, гуманне ставлення сильного до слабого, мудрого до нерозумного, старшого до молодого нового жит­тя.

5-а закономірність — необхідність забезпечення ситуації успі­ху, яку повинна пережити кожна дитина. Ситуація успіху – це суб'єктивне переживання особистісних досягнень у контексті індиві­дуального розвитку особистості і її індивідуального життя. Дитина не завжди усвідомлює, що ж викликало у неї задоволення: спілкування з друзями, вдала роль у спільній справі, цікаві повороти подій, оцінка її здібностей чи щось інше. Засуджуючи дітей, висміюючи їх недоліки, роздаючи прізвись­ка, підкреслюючи їх невихованість, учитель розраховує на актуаліза­цію само-удосконалення і на більш старанну працю. Однак, як прави­ло, отримує зворотний, негативний результат. Позитивне схвалення - найзагальніша умова створення ситуації успіху. Воно містить у собі заохочення, комплімент, приємний сюр­приз, подарунок, сувенір, радість тощо; педагог повинен уміти зміц­нювати, звеличувати духовні сили дитини. Крім того, необхідно зні­мати страх перед невдачею, неуспіхом, авансувати дитину ("у тебе обов'язково вийде"), зміцнювати мотив діяльності ("це так важливо для усіх нас"), відзначати особливі риси дитини, які дозволяють спо­діватися на успіх.

6-а закономірність — автономія і психологічна емансипація ди­тини надає вихованню так званий "схований характер". Цілеспрямо­вані виховні впливи, що плануються в ім'я соціологізації особистості, її духовного збагачення і підготовки до культурного життя сучасного суспільства, залишаються в схованій сфері педагогічного професіона­лізму. Діти не можуть і не повинні почувати себе об'єктом випробу­вання професійних педагогічних сил. Схована позиція педагога забезпечується спільною діяльністю, інтересом педагога до внутрішнього світу дитини, наданням їй особи­стої свободи, спільним осмисленням життя і його облаштуванням, а також новим, демократичним стилем спілкування. "Відкрити" вихо­вання – означає поставити дитину в позицію об'єкта. Об'єкт же не має свого обличчя, а тому не виступає в ролі особистості, залишаючись індивід м.

7-а закономірність – цілісність особистості як соціально-психологічного феномену вимагає від педагогів цілісності виховних впливів. Особистість поліфонічна в тому розумінні, що будь-який акт її поведінки містить у собі цілий комплекс різноманітних відносин. У такому випадку маємо поліфонічний і педагогічний вплив в окремому акті. Наприклад, який соціально-ціннісний зміст дзвоника на урок? Знак поваги до пізнання, навчального предмету, вчителя, шкільних норм? Чи це знак поваги до себе як людини? Скільки всіляких відтін­ків в одному простому ритуалі - приходити на заняття негайно після того, як пролунав дзвоник! Цілісність виховного процесу забезпечується поліфонією вчин­ку і поведінки, але забезпеченість ця потенційна, без педагога не реалізується. Якщо педагог не враховує цієї закономірності, то вихов­ний процес жорстоко карає за це. Наприклад, читання високохудожніх віршів у забрудненій кімнаті сприяє формуванню цинізму і неохайно­сті, що з часом вкрай здивує педагога, який не вміє оцінити цілісність життєвої ситуації і зрозуміти, що на смітнику може вирости лише бур'ян. Добре організоване життя дитини, - коли режим, стиль, зміст, форми, загальний устрій шкільної реальності узгоджується з орієнта­цією на всю систему найвищих загальнолюдських цінностей, що відображаються в трьох поняттях: добро, істина, краса.