13. Основны фактории і функції навчання.

Під час навчання знаходять свій вияв закони матеріалістичної діалектики: єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Певним чином їхня дія реалізується в суперечностях, які стають рушійною силою навчання. Основними серед них є суперечності: 1) між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і реальними можливостями цього процесу, який потребує свого узгодження з рівнем соціального замовлення суспільства; 2) між досягнутим учнем рівнем знань, умінь та навичок і тим рівнем, який необхідний для розв'язання поставлених завдань; 3) між потягом до індивідуальної творчості згідно з внутрішньо-інтенційною спрямованістю особистості учня і рівнем засвоєння ним досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу; 4) між фронтальним викладом навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; 5) між розумінням цього матеріалу вчителем і рівнем та особливостями його розуміння учнями; 6) між теоретичними знаннями та вмінням використовувати їх на практиці; 7) між автентичною спрямованістю учня та наявними можливостями її реалізації.

У ході організації навчального процесу вчителю необхідно враховувати ці суперечності, зважаючи на індивідуальні й вікові особливості учнів. Розрізняють такі види знань: теорії, основні закони науки, основні терміни і поняття, наукові факти, факти щоденної дійсності, знання про способи діяльності та методи пізнання (методологічні знання), знання про ставлення до різних явищ життя (оцінні знання).

Усі види знань поділяються на теоретичні й фактичні - Теоретичні знання - теорії, закони, гіпотези, абстракції, методи науки, система понять, окремі поняття. Фактичні знання - одиничні поняття (букви, цифри, знаки, дати, персонали, події). Освітня функція передбачає такий рівень знань, який виявився б достатнім для розуміння основних ідей, теорій, складності причинно-наслідкових зв'язків, виявлення динаміки розвитку вивченого фрагменту реальності, формування системності знань і як результат творення в уяві учня того несуперечливого образу світу, який забезпечує гармонію співіснування з ним. Нерідко паралельно зі знаннями відбувається засвоєння вмінь та навичок. Уміння - поглиблений рівень використання знань із метою виконання доцільних дій навчального характеру. Навички - автоматизоване виконання певних навчальних дій або операцій з опорою на підсвідомі чинники. Уміння можуть переходити в навички, якщо їхня операційна система "тоне" у сфері підсвідомості, викликаючи ефект автоматизації.

Прийнято розрізняти первинні та вторинні уміння. Первинні -ті, що виявляють тенденцію до автоматизації, але, оскільки такої потреби в ній немає, залишаються на рівні початкової стадії навички. Вторинні - дії, які не автоматизуються через свій творчий характер. До їхнього складу входять навички. Є теоретичні та практичні вміння та навички. Теоретичні с результатом аналізу-синтезу, практичні регулюються за допомогою формул, моделей, зразків. Розвивальна функція процесу навчання передбачає розвиток психічної, духовної, соціальної та біологічної сфер учня, що пов'язано з розвитком мислення, вольових рис характеру, навчальних інтересів, здібностей, мотивів, уваги, пам'яті.

Особливе місце серед них належить розумовому розвитку, який передбачає формування таких умінь: структурування (встановлення смислових зв'язків між поняттями, ключовими словами, реченнями, що сприяє формуванню структури знань); систематизування (встановлення системотворчих зв'язків); конкретизування (застосування знань на практиці); варіювання (зміна несуттєвих ознак певних понять чи фактів при постійних суттєвих); доведення (доцільного логічного розмірковування); формулювання висновків (спрощення на основі скорочення теоретичного виразу); пояснення (зосередження думки про учня на причинно-наслідкових зв'язках); класифікування (розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками); аналізування (вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їхніх властивостей); синтезування (зворотна до аналізу дія, поєднання частин у шле); порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їхніх властивостей); абстрагування (визначення суттєвих ознак понять через відкидання несуттєвих); узагальнення (визначення ознак властивостей, суттєвих для кількох понять).