1. Європейська культура хviii – хiх ст. Культура Просвітництва. Видатні діячі Просвітництва. Утвердження раціоналізму. Основні художні течії: класицизм, романтизм, реалізм

Буржуазні відносини, що народились в епоху Відродження і найраніше проявилися в Нідерландах і Англії змінили ставлення до людини. Вимога рівності усіх людей у суспільстві, оцінка людини за її талант і розум, а не за становим походженням привела до появи нової епохи - Просвітництва.

Просвітництво (нім. Aufklдrung, англ. Enlightenment, франц. Siиcle des Lumiиres, італ. Illuminis-то, ісп. Illustration, рос. Просвещение) - доба в історії європейської культури (кінець XVII-XVIII ст.), для якої характерні увага до інтелектуально-філософського, культурного аспектів життя людини, її соціуму, критика суспільного ладу, офіційної церкви, віра у всесильність інтелекту людини, сподівання на появу «філософа на троні», вимоги встановлення справедливих порядків на основі логоцентричної моделі світобудови. Найчіткіше поняття «П.» окреслив І. Кант («Що таке Просвітництво?», 1784), вказуючи на «уміння користуватися власним розумом», що дасть змогу людству «вийти зі стану неповноліття», в якому воно перебувало доти через «власну провину». На думку філософа, достеменна доба розуму тільки-но розпочалася, задля її реалізації слід відмовитися від віри, авторитету, звичаю, забобонів, необхідно спиратися лише на самостійне судження. Корінь–світ у назві вказував на головну мету цієї доби: розвіяти пітьму невігластва за допомогою культу розуму, її представники (Ф. Бекон, Г. Гоббс, Дж. Локк, Л.Монтеск'є, Вольтер, Ж. Ж. Руссо, Ж. Ламетрі, П. Гольбах, Д. Дідро та ін.) обстоювали ідеї прогресизму, добра, справедливості, прагнули примирити соціальні та природні аспекти буття, вважали, що освіта сприяє гармоніюванню раціональної та емоційно-чуттєвої природи людини. Людину просвітники сприймали як самоцінного індивіда, зробили її об'єктом безстороннього спостереження, тлумачили не як конкретного, сповненого пристрастями та суперечностями суб'єкта, а як безособового представника роду. Філософія П. набула споглядальних ознак. Такі засади у ставленні до людини зазнали поразки під час їх реалізації французькою революцією 1789. Суперечності культу розуму та абсолютизованої дидактики спричинили розвиток масонських вчень, появу руссоїзму, сентименталізму, преромантизму тощо, відображені, зокрема, у діяльності «бурі і натиску», «геттінгенського гаю», зумовили становлення індивідуально-творчої художньої свідомості, формування романтизму. Існував також дидактичний реалізм, що зумовив розвиток специфічного роману - повчальної притчі. Були популярними епістолярний роман, міщанська драма, трагедія, пригодницький роман, сповідальна проза, публіцистика та інші жанри, переважно прозові. Ідеї П. запроваджені в Росії завдяки українцю Феофану Прокоповичу, розкриті у різножанрових творах М.Ломоносова, Я.Ковельського, Д. Фонвізіна, О. Радіщева, І. Крилова, Г.Державіна та ін., Натомість в Україні за умов національної руїни, ще сильних позицій бароко яскраві вияви П. відсутні. Окремі його елементи помічені у творчості Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, вплинули на просвітницький реалізм (І.Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко), що розвивався ще у першій чверті XIX ст. П. притаманне і східній культурі. Такий період у японській літературі та культурі XVII-XVIII ст. віднайшов М. Конрад, аналізуючи творчість Іхари Сайкаку, Тікамацу, Мондзаемона, Басьо.

У 17-18 ст. все більше вірили, що освічена, працелюбна людина принесе більше користі і добра людям, ніж аристократ найвищого походження. Тому все у цьому житті залежить від таланту, знань, працелюбності, наполегливості самих людей.

Відомі французькі просвітителі Вольтер, Ж-Ж. Руссо, Д. Дідро, Гольбах і Монтеск'є вірили, що виховання, освіта народу здійснять мирний переворот свідомості народу. Мільйони людей зрозуміють, що їхня доля залежить від їхньої волі, наполегливості і розуму, а все це дає освіта. Отож, релігійний світогляд попередніх епох змінювався, хоч і не втрачав своєї сили.

Епоха європейського Просвітництва має свої визначні риси. Так, для неї характерний деїзм (вчення про Бога як творця Всесвіту, який після створення підпорядкований природній, закономірний). Деїзм як вчення вільнодумства відкриває можливість виступати проти релігійного фанатизму й офіційної церкви, за свободу совісті та звільнення науки й філософії від опіки церкви. Представники деїзму (Вольтер і Руссо у Франції, Локк і Толанд у Англії, Франклін і Джефферсон у Америці та інші просвітителі) іронічно ставилися до деяких притаманних християнству рис, заперечували чудеса і протиставляли вірі розум. В епоху Просвітництва християнська ідея втрачає свою силу, виявляється прагнення вивільнити релігію від догматичного церковного вчення і сліпої істеричної віри й вивести її з природного знання.

Апеляція просвітителів до природи при відхиленні християнської ідеї привела до космополітизму, котрий виявлявся в осудженні будь-якого націоналізму і впевненості в рівних можливостях кожної нації. Разом з тим розповсюдження космополітизму викликало падіння почуття патріотизму, що яскраво видно на прикладі Франції. Патріотизм втратив своє значення в державному житті, все частіше звучала ідея домінуючого значення наукових відкриттів для Європи і світу. Культурі епохи Просвітництва притаманна так звана "науковість".

Найбільш характерна риса вчених середини XVIII ст. порівняно з науковими - поколіннями, що передували їм - ясне переконання в необхідності пояснювати всі явища природи виключно природними причинами. Те, що раніше судилося небагатьом, тепер стало загальним надбанням, прикладом чого є знаменита французька Енциклопедія, у якій вперше на історичну арену вийшов самостійний і цільний науковий світогляд.

З "науковим духом" пов'язана така риса культури епохи Просвітництва, як раціоналізм (недарма Просвітництво називають "віком розуму"). Головні апологети природної релігії (деїзму) хотіли проголосити нове Євангеліє, Євангеліє розуму, яке зводилося лише до людського розуму. Стає зрозумілим, чому боротьба просвітителів з релігією сприяла продовженню релігійних воєн. Саме з науки, особливо математики, на думку низки вчених (Дж. Кларк та ін.), раціоналізм перекочував у світоглядні і політичні системи.

Раціоналізм - основоположна риса культури епохи Просвітництва, природно, що просвітителям притаманний "раціоналістичний індивідуалізм", який нерозривно пов'язаний з гуманізмом, адже останній виходив з уявлення про раціональну суверенність людини. Розум трактувався як джерело і двигун пізнання, етики й політики: людина може і повинна діяти розумно; суспільство може і повинне улаштуватися раціонально.

Визначальною рисою епохи Просвітництва є ідея прогресу, що тісно переплітається з поняттям "розуму". Саме в епоху Просвітництва сформульовано концепцію "віри в прогрес через розум", яка надовго визначила напрямок розвитку європейської цивілізації, але принесла також низку руйнівних наслідків для людства.

Для культури цієї епохи характерна абсолютизація значення виховання у формуванні нової людини. Діячам епохи Просвітництва здавалося, що достатньо створити доцільні умови для виховання дітей - і протягом одного-двох поколінь усі нещастя буде викоренено. Філософи зробили ставку на нову людину, вільну від спадку тієї чи іншої філософської, релігійної чи літературної традиції.

Культура Просвітництва має також національні особливості, залежно від тієї соціально-економічної і політичної ситуації, в якій знаходилась та, чи інша країна.

Одним із найвизначніших просвітителів Німеччини був Г. Лессінг. Саме його ідеал - вільний розвиток людини, а в мистецтві - принцип руху, розвитку, пристрасті і боротьби - є основними концепціями розвитку мистецтва епохи Просвітництва.

В образотворчому мистецтві цього періоду домінує тенденція розкриття почуттів і настроїв, ліризму і водночас аналітичної спостережливості за оточуючим художника світом.

Розквіт англійської національної школи живопису пов'язаний з ім'ям Уїльяма Хогарта (1697-1764). Його полотна - це історія життя тогочасної Англії, яку з драматизмом і ліризмом розповідав митець ("Родина Вудз Роджерс", "Кар'єра марнотрата". "Модний шлюб" та ін.)

Відомими митцями епохи Просвітництва були також Дж. Рейнолдс (1723-1799), Т. Гейнсборо (1727-1788), Ж. Шарден (1699-1779), які працювали вже в руслі нових естетичних ідей, творили новий живопис епохи.