
- •1. Історія України: її предмет і джерела. Значення вивчення історії України.
- •3.Державницькі традиції на території України: кімерійці, скіфи, сармати.
- •9. Державний і політичний устрій Київської Русі.
- •10. Запровадження християнства, його вплив на розвиток Київської Русі.
- •11.Зовнішня політика Давньоруської держави.
- •12. Походження національно-державної символіки України.
- •15. Утворення Галицько-Волинського князівства. Політика Романа Мстиславича і Данила Галицького.
- •17. Селянсько-козацькі повстання в Україні в кінці хvі-першій половині хvіі ст.
- •19. Люблінська унія 1569 р. Захоплення українських земель Польщею.
- •20. Переяславська Рада. “Березневі статті”.
- •23. Внутрішні конфлікти і зовнішні напади, що призвели до великої Руїни в Україні.
- •24. Гетьманування Івана Мазепи, його державна і політична діяльність.
- •25.Українська політика Катерини іі. Ліквідація Запорозької Січі.
- •27. Зародження революційно-демократичного та ліберального руху в Україні. Декабристи та масони.
- •28. Тарас Шевченко та його роль у духовному відродженні України.
- •30. Скасування кріпосного права. Реформи 60-70-х років хіх ст.
- •31.Посилення національного гніту в Україні в другій половині хіх ст. Валуєвський циркуляр та Емський указ
- •32.Революційний рух в Україні в другій половині хіх ст.: народники та соціал-демократи.
- •33.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Австро-Угорської імперії (іі половина хіх ст.).
- •35.Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки.
- •36.Головні воєнні дії на території України в роки Першої світової війни.
- •37.Революція в Україні. Відродження Центральною Радою державності українського народу. І і іі Універсали.
- •38.Проголошення Української народної республіки самостійною державою. Ііі і іу Універсали.
- •39.Гетьманат Павла Скоропадського. Внутрішня та зовнішня політика Української держави.
- •40.Відновлення унр. Директорія та її місце у розвитку української державності.
- •41.Проголошення зунр. Акт злуки унр і зунр та його значення.
- •42.Михайло Грушевський – видатний український вчений, політичний та державний діяч.
- •43.Національна політика в Україні в 20-х рр. Хх ст. “Українізація”, її суть і наслідки.
- •44.Індустріалізація в Україні в 20-30 рр. Хх ст. Та її результати.
- •45.Примусове запровадження колгоспного ладу. Голод 1932-1933 рр.
- •46.Утвердження тоталітарного режиму в срср. Репресії в Україні в 30-ті роки хх ст.
- •47.Українське питання у міжнародній політиці напередодні і на початку другої світової війни. Возз’єднання західноукраїнських земель з Українською рср.
- •48.Окупація України німецько-фашистськими
- •49.Антифашистський рух опору на тимчасово окупованій фашистами території України.
- •50.Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині 40-х – першій половині 50-х рр. Хх ст.
- •51.Микита Хрущов і Україна.
- •52.Виникнення дисидентства. Правозахисний рух в Україні.
- •53.Суспільно-політичне життя в Україні в умовах авторитарно-бюрократичної системи (друга половина 60-х середина 80-х років хх ст.)
- •54.Входження Криму до складу України в 1954 р.
- •55.Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині 80-х на початку 90-х рр. Хх ст. Розвиток демократії і гласності.
- •56.Надзвичайна сесія Верховної Ради урср 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України.
- •57.Актуальні проблеми сучасного розвитку економіки України.
- •58.Національна політика Української держави на сучасному етапі.
- •59.Міжнародна діяльність України у 90-ті рр. Хх ст. – ххі ст.
- •60.Конституція України та її історичне значення
9. Державний і політичний устрій Київської Русі.
Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави склалася дружинна форма державності: на базі княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри. У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях ("снемах"). Цю форму правління історики називають "колективним сюзеренітетом". Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації — до цивільних форм правління та від посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади у Давньоруській державі були князь, Доярська рада та вічє (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. В його руках була зосереджена вся повнота законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та Ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету І .складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої ("отроки', "діти боярські", "пасинки"): дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату. Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, Водночас князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом "вето", боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона складалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридичне оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями. Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися;. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р, (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський) і Право скликати віче мав князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був гранично простим — голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами. Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в моменти її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.