40.Відновлення унр. Директорія та її місце у розвитку української державності.

Прихід Директорії до влади був забезпечений вдало вибра­ним моментом для атаки на гетьманський режим, адже саме у середині листопада 1918 р. П. Скоропадський тільки-но лишив­ся без підтримки Німеччини, яка потерпіла поразку у війні, від­мовився від державної незалежності України та проголосив не­популярний проросійський курс. Саме у цей час чітко виявилися сильні сторони Дирек­торії, оскільки вона, хоч і на короткий період, стала виразником інтересів більшості населення. Виступ, який на початку багато хто вважав авантюрою, досяг успіху тільки. тому, що спирався на піднесення народної активності, на масовий рух проти політики гетьманату та окупаційного режиму. Саме ці обставини дали змогу Директорії зібрати численну армію (у грудні 1918 р. у її складі налічувалося 100 тис. осіб, за іншими даними навіть 300 тис.) і протягом кількох тижнів взяти під контроль майже всю терито­рію України. Сильною стороною Директорії було й те, що під своїм!! знаменами вона зібрала хоча і різних за поглядами, але до­сить впливових та авторитетних лідерів — В. Винниченка, С. Пет­люру, М. Шаповала, М. Порша та ін. Це дало змогу сформувати, хоча і не монолітний, але сильний анти гетьманський фронт. Ці дипломатичні маневри розв'язали руки Раднаркомові РСФРР, створили сприятливі умови для вторгнення радянських військ в Україну. Воєнна акція на українській території в цей момент проводиться поміж військом Директорії і військами Українського радянського уряду, який є цілком незалежним Директорія була змушена 16 січня 1919 р. офіційно оголосити стан війни з РСФРР. Тим часом радянські війська дедалі більше ; заглиблювалися в українську територію, ведучи водночас наступ на Полтаву, Катеринослав і Донбас, їхня загальна чисельність була порівняно незначною (не перевищувала 11 тис. осіб), але вони спиралися на підтримку більшовицького партизанського ру­ху. Крім того, на ситуацію в Україні у цей час суттєво впливав буйний розквіт отаманщини. Вже в січні 1919 р. два колишніх петлюрівських отамани Григор'єв і Зелений оголосили про свій перехід на радянські позиції і розпочали партизанську боротьбу проти Директорії. У їхніх загонах налічувалося майже 50 тис. бій­ців. Катеринославська губернія була своєрідним епіцентром ді­яльності збройних формувань Махна, який не визнавав уряду Директорії з моменту приходу його до влади. Характерними ознаками цього періоду були прогресуючий параліч влади; на­ростаючий хаос і безлад; єврейські погроми. Опинившись у критичній ситуації, Директорія намагалася низ­кою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз'єднання УНР і Західноукра­їнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипло­матичних, фінансових та воєнних позицій. Проте ці кроки були безуспішними. Безперспективним виявився курс на союз з Антан­тою, яка робила ставку на відновлення "единой й неделимой" не більшовицької Великої Росії, а отже, на підтримку Доброволь­чої армії. За цих обставин УНР цікавила Антанту лише тією мі­рою, якою її можна було використати у боротьбі з більшовика­ми. Відставки зі своїх постів В. Винниченка та В. Чехівського на вимогу французького командування в Одесі, укладення поперед­ньої угоди про спільну боротьбу Антанти та УНР проти радянсь­ких військ (цей документ так і не було реалізовано на практиці) дедалі більше віддаляли Директорію від проголошених револю­ційних гасел, звужуючи її соціальну базу. [Не виправдав споді­вань і акт возз'єднання, який значною мірою мав формальний характер, адже як УНР так і ЗУНР не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію та боронити свою державність, до того ж між двома республіками існували суттєві розбіжності у політик них позиціях та орієнтації на міжнародній арені -У ході збройного протистояння дедалі очевиднішою ставала ще одна слабка сторона Директорії — погано підготовлена та організована "тануча майже на очах" армія. Під час падіння геть­манату Директорія мала 100-тисячну армію, а перед здачею Киє­ва, наприкінці січня 1919 р. могла розраховувати лише на 2-1 тис. бійців. Створена у короткий час із різних за досвідом та політич­ною орієнтацією сил, ця армія не могла бути ні міцною, ні боєздатною. Крім вказаних факторів, у. її подальшому розвалі значну роль відіграли нестача матеріального постачання та озброєння, недостатнє фінансування, незадо­вільний санітарний стан тощо. Після того як радянські війська 12 січня захопили Чернігів, 19 січня — Полтаву, а 27 січня — Катеринослав поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні цього року ра­дянська влада була встановлена на всій території України, крім Надзбруччя і західних областей. Отже приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалеког­лядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі дер­жавотворення, яка б відповідала реаліям; протистояння політич­них лідерів; катастрофічне слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторо­нами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.