24. Гетьманування Івана Мазепи, його державна і політична діяльність.

В історії України особливе місце належить гетьману Іванові Мазепі (1687— 1709 рр.). Державний діяч, дипломат, полководець, він здобув освіту у Києво-Могилянській академії і в Падуанському університеті, володів вісьмома мовами і зробив надзвичайно багато для духовного відродження українського народу. Роки його гетьманування припадають на царювання Пет­ра І, роль якого в росії останнім часом занадто ідеалізується. Ряд вчених при цьому ігнорує той факт, що Петро І свої реформи здійснював злочинними, терористичними методами. Він пройшов вишкіл у німецькій пуританській церкві. Він власноручно закатував свого сина Олексія. Він зробив Росію, а разом з нею і український народ заложниками прой­дисвітів і політичних авантюристів, починаючи з Меньшикова, цариці Анни, БІрона І кінчаючи Катериною II та її оточен­ням, які зробили Україну кріпосницькою. От з таким царем довелося мати справу І, Мазепі і в його особі всій Україні. Уже починаючи з так званих Коломацьких статей, підпи­саних у містечку Коломаку між козацькою старшиною І пред­ставниками Росії, позиції останньої зміцніли в Україні за рахунок обмеження гетьманської влади. Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності і вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем ін­шим шляхом. Вдало скориставшись козацьким повстанням на Правобережжі проти поляків на чолі з Семеном Палієм і вторгненням у Польщу Карла XII, гетьман зайняв своїм військом Правобережну Україну І тим самим знову об'єднав обидві її частини. У стосунках з Карлом XII Мазепа наголошував, що Украї­на повинна бути незалежною державою з довічною владою гетьмана, її територію мають складати відвойовані від росії землі, що належали колись українському народові. Проте українські війська для організованого спротиву Ро­сії не були готові. Далося взнаки і те, що в ході Північної війни багато тисяч українців загинули на фортифікаційних роботах у Фінляндії, Ліфляндії, Литві, Польщі, Саксонії, на будівництві каналів і Петербурга. Тільки на спорудженні Петропавловської фортеці і деяких інших будівель Петербурга загинуло близько 100 тисяч чоловік, з яких значну частину становили українці. Коли восени 1708 р. шведські війська прийшли в Украї­ну, Мазепа приєднався до них лише з кількатисячним заго­ном. Головні козацькі сили перебували тоді в Росії та Біло­русі, допомагаючи царю боротися зі шведами. Царський уряд зіграв і на невдоволенні народних мас со­ціальною політикою Мазепи щодо селянства. Одночасно цар­ське військо почало кривавий похід проти прихильників геть­мана. Досить сказати, що князь Меншиков вирізав зі своїм військом 6 тисяч чоловіків, жінок, дітей гетьманської столи­ці Батурина. Все це призвело до дезорієнтації народних мас, які зали­шилися пасивними у війні, що велася на території України. Тільки Запорозька Січ на чолі з кошовим Костем Гордієн­ком приєдналася до гетьмана (8 тис. запорожців). Тим часом Петро І наказав старшині, що не підтримала Мазепу, обрати нового гетьмана, яким 11 листопада 1708 р. став Іван Скоро­падський. 27 червня 1709 р. відбулася відома Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. Вважається, що до поразки призвела кількісна перевага російських військ, а також те, що Карл XII внаслідок поранення не міг особисто керувати боєм. І. Мазепа з частиною шведсько-українського війська зміг вирватися з оточення й досягти території Туреччини, де він І помер в Бендерах 21 вересня 1709 р. (2 жовтня за но­вим стилем). Полтавська битва стала національною ката­строфою для українського народу — початком колоніальної залежності України.