77. Палеоекологічні умови людини мустьєрської доби.

Мустьєрська культура – культура середнього палеоліту (300-30 тис. років тому). Вона припадає на середній та пізній неоплейстоцен. Носіями мустьєрської культури були неандертальці. Ареал розповсюдження культури відповідає розповсюдженню неандертальців в період їх розквіту: Європа, Північна Африка, Близький Схід, Середня Азія.

Неандертальці жили у печерах або під відкритим небом, інколи – в житлах з костей мамонтів та шкур. Займалися збиральництвом, полюванням на мамонтів, печерних ведмедів. Хоронили своїх померлих. Льодовикове похолодання їм допомагало пережити опанування вогню.

Рання мустьєрська культура зародилася в дніпровсько-валдайський інтергляціал. В цей час переважає теплий та сухий клімат. В Європі збереглася тропічна фауна: давній слон, гіпопотам, носоріг Мерка. На території Угорщини були розповсюджені хвойні та листяні ліси.

З настанням валдайського зледеніння значно впала температура, флора та фауна Європи повністю змінилися з’явилися значні безлісі площі. Клімат пом’якшав лише під час інтерстадіалу, коли збільшилася кількість опадів і листяні ліси знову стали переважаючими. Нове похолодання призвело до того, формування степової рослинності.

З наближенням льодовика теплолюбні тварини частково вимерли або переселилися на південь. На їх місце прийшли мамонти, бізони, олені, сибірські носороги, печерні ведмеді. По окраїнам льодовика на більшій частині Європи розповсюджувалася тундрова рослинність, південніше з’явилися тайгові ліси. Теплолюбна фауна продовжувала існувати на півдні Європи та в Африці, де протягом четвертинного періоду не відбувалося катастрофічних змін у кліматі.

Занепад культури відбувся бл 30 тис. років тому.

78. Палеоекологічні умови пізнього палеоліту.

Пізній палеоліт – більш короткий проміжок часу у порівнянні з середнім та раннім. Людина цього періоду Homo sapiens або кроманьйонець, за антропологічними характеристиками дуже близький до сучасної людини.

Початок пізнього палеоліту припадає на час холодного стадіалу 37-32тис. років тому. Для другої половини останнього зледеніння був притаманний сухий та холодний клімат, що сприяв розповсюдженню степової рослинності. В долинах річок і низинах ще зберігалися соснові ліси, а в горах, нижче лінії снігу простягалися луки. Такі умови сприяли тваринам, що сезонно мігрують від одного біотипу до іншого: благородний олень, степовий дикий кінь. Спеціалізація піздньопалеолітичних мисливців на тих чи інших видах тварин примушувала їх мігрувати разом з ними. Часто базові табори мисливців розташовувалися там, де гірські долини виходили на рівнину.

Поступово клімат змінювався у бік зволоження та потепління. 10 тис. років тому випаси покращувалися, кількість дичини зростала, раціон людини збагатився і включав не тільки коня та оленя, але і дикого бика та крупний вид дикої кози. Люди ловили рибу, полювали на хутряних тварин, збирали дикі бобові. Але наприкінці палеоліту зникли бовиди (дикі бики) та дикий кінь. Основним джерелом м’яса став олень. З’явилося збирання диких злаків.