75. Палеоекологічні умови людини культури олдувай

Джерелом інформації про палеоекологічні умови людини культури Олдувай є археологічні дослідження, що проводилися в ущелині Олдувай (Серенгеті, Танзанія). У 1959—1963 роки археологами Лікі були знайдені залишки людини Homo habilis (близько 2 млн років). Вони нагадували австралопітекових мавп, які вже перетнули межу між людиною та тваринами.

Homo habilis (людина уміла)– були прямоходячими; маса головного мозку 650-1000 гр; будова тазу дозволяла народжувати дітей з більшою головою. Голова округла, череп розширений під очима та над потилицею. Структура кисті більш прогресивна ніж в австралопітека, але зберігає здібності лазити по деревах. Великий палець ноги не протиставлявся іншим, як у мавп, що свідчить про винятково двоноге переміщення. Зріст до 1,5 м, вага до 50 кг. Раціон – переважно вегетаріанський, м'ясо – переважно австралопітеки.

Олдувайську культуру, яка відноситься до найдавнішої епохи палеоліту (бл 2,7-1 млн р назад), характеризують такі знахідки: череп людини, розколоті кістки вбитих на полювання тварин, грубі кам’яні знаряддя. Культура Олдувай, або галькова культура, характеризується найбільш примітивними технологіями обробки каменя, коли він просто розколювався навпіл без додаткової обробки. Залишки більш примітивного травоїдного зінджантропа, знайдені в пластах однакового віку з Homo habilis, спочатку сприймалися як свідчення більш раннього оволодіння гомінідами кам’яними знаряддями Однак зінджантроп був лише їжею для Homo habilis.

Поряд із залишками людей були знайдені залишки хижаків того періоду: смілодона, крокодила-людожера. Культура Олдувай не зазнала впливу льодовика існувала термофільна флора та фауна 3-1 млн. р тому стан навколишнього середовища був сприятливим для забезпечення потреб людини, тому пристосування людей до навколишнього середовища мало відрізнялося від добування засобів для існування тварин. Багата та щедра природа не сприяла прискоренню процесу вдосконалення людини.

В Європі наявність гомінідів у цей період була мінімальною, оскільки тут були набагато гірші умови для їх проживання, порівняно з Африкою: річки часто міняли свої русла, тривалість дня недостатня для забезпечення гомінідів звичними харчами. Потрапляючи в Європу разом із тваринами, гомініди виявлялися ізольованими.

Шар віком 1,4-1 млн років крім кам’яних знарядь містив кістки людей, що займають проміжне становище між Homo habilis та пітекантропом. На основі цих знахідок було зроблено припущення про африканське походження людини з початковою локалізацією в районі Олдувайської ущелини та інших районах Південної та Східної Африки. Інструменти олдувайського та більш пізнього ашельського типів були знайдені в пластах гравію, піску та аргіліту однакового віку.

76. Палеоекологічні умови людини ашельської культури

Ашельська культура – культура раннього палеоліту – 1,76 млн – 130 тис. років тому. Ашельський період розвитку людства отримав назву завдяки знахідкам в місті Сент-Ашель (Франція). Найдавніші свідчення існування ашельської культури, як у Європі так і у Африці, відносяться до еоплейстоцену. Протоашель (аббевіль, шелль) датують часом 900-600 тис. років тому. Ранній ашель – 600-350; середній та верхній – 350-130 тис. років тому.

Через погіршення клімату у зв’язку з обледенінням носії шелльської культури були змушені залишити Європу та концентруватися в Африці. Ашельська культура пізніше вийшла за межі Африки. Залишки, що відносяться до ашельської культури, знаходили також у Західній Європі, Північному Кавказі, в Казахстані, на Близькому Сході, в Кореї, в Індії.

Носіями культури були гейдельбергці (800-345 тис. років тому) та ранні неандертальці (палеоантропи – 140-24 тис. років тому). Поселення в Торральбе (Іспанія) розташовувалося біля озера, на яке приходили тварини на водопій, що дозволяло мисливцям отримувати гарну здобич: носороги, бики, південні слони, олені, коні. В Африці, в пластах, де знаходили ашельські знаряддя, також знаходили кістки гіпопотама, носорога, зебри, слона-атлантікуса, верблюда, крупного павіана, антилопи, шаблезубого тигра.

Ашельська людина почала освоювати природні печери та гроти для житла, також будували житла з гілок.

В шелльську епоху та ранній ашель клімат був дуже теплим, рослинність вічнозеленою (лаври, самшит), тварини теплолюбні. На пізній ашель припадає похолодання. З наближенням льодовика теплолюбні тварини частково вимерли або переселилися на південь. На їх місце прийшли мамонти, бізони, олені, сибірські носороги, печерні ведмеді. По окраїнам льодовика на більшій частині Європи розповсюджувалася тундрова рослинність, південніше зявилися тайгові ліси, крім Піренейського та Апенінського півостровів. Теплолюбна фауна продовжувала існувати на півдні Європи та в Африці, де протягом четвертинного періоду не відбувалося катастрофічних змін у кліматі.