65. Основні етапи розвитку тваринного світу протягом неогену (залежність від абіотичних факторів)

Як морська, так і наземна фауни були досить сучасними. Значного різноманіття досягли морські ссавці (китоподібні, дельфіни, морські котики, морські леви, тюлені); виникли вугрі. Поряд існувала також величезна акула – мегалодон. Розвиток кремнієвих губок, гастропод.

Починаючи з середини міоцену зменшення вологості та похолодання клімату значно вплинули на еволюцію наземних тварин в неогені. Відбувалася поступова еволюція теплолюбних в холодолюбні.

В міоцені переважала Анхілотерієва фауна: анхілотерій (невеликий лісовий кінь), носороги, мастодонти, свині, газелі, гризуни, олені. Також мешкали капібари, палеокастори (прабобри), амфіціон; хижі птахи – кондор, аргентавіс.

В міоцен-пліоцені її замінила Гіпаріонова фауна: гіпаріони (коні), справжні носороги, хоботні (динотерії, мастодонти), антилопи, верблюди, олені, жирафи, бізони, шаблезубі тигри, гієни, страуси, собаки.

В Середземному морі жили алігатори, морські корови.

В Пн Америці жили мастодонти, гризуни, гомотерії, опосуми. В кінці неогену вимерли трипалі коні, халікотерії, відбулося скорочення копитних. Поява Панамського перешийку спричинила міграцію видів (в т.ч. рух на пн наземних лінивців та гігантських броненосців).

Поява пінгвінів, термітників, справжнього коня (екус)

Еволюція приматів: виникнення гібонів, орангутангів, горил. З людиноподібних мавп існували дріопітеки (міоцен), що згодом еволюціонували в рамапітеків та кеніапітеків. Останні стали предками австралопітеків (олдувайська долина) та людини вмілої (Homo habilis).

66. Проблема нижньої межі четвертинного періоду

Питання щодо нижньої межі четвертинного періоду є доволі суперечливим. Одні вчені називають дату 2,588 млн р тому, інші – 1,8 млн р тому. Причиною цьому є невизначеність щодо приналежності Гелазію (2,588 – 1,806 млн р) – до верхнього пліоцену чи нижнього плейстоцену.

Початок Гелазію пов’язують зі змінами у кліматі Землі, океані та біоті. Також він співпадає з палеомагнітним епізодом Гаусс-Матуяма. Еталоном нижньої межі Гелазію вважають розріз Монте-Сан-Нікола (Італія).

в ущелині Олдувай (Сх. Африка) були знайдені рештки людини здібної (Homo habilis), датовані бл. 2,6 млн років тому.

Під час Гелазію відбувалося зростання льодових щитів у Північній півкулі.

Кінець Гелазію пов’язують з появою у Середземному морі холодовитривалих морських молюсків (арктіка-ісландіка) та північних форамініфер, що зараз живуть північніше («північні гості»). 1,8 млн р. тому відбувся Олдувайський палеомагнітний епізод. Еталоном верхньої межі Гелазію є розріз Вріка (Пд. Італія)