62. Основні риси тектонічного розвитку та географії материків і океанів протягом неогену

Неоген – другий період кайнозойської ери. почався 24,5 млн., закінчився бл. 1,8 млн. р. тому.

Неоген є основним етапом Альпійського орогенезу. Межі континентів були дуже близькими до сучасних.

Відбувалося горотворення в Зх частині Пн Америки, Європі та Східній Азії, зіткнення Африки та Євразії. Підняття Східної Африки. Аравія відділилась від Африки. Сформувавсь Панамський перешийок. Індія, продовжує стикатися з Азією, формування Гімалаїв. Альпініди: Андалуські гори, Піренеї, Альпи, Карпати, Кримські гори, Кавказ, Копетдаг. Утворились сучасні вулкани Середземномор’я. Перед складчастими ділянками формувались прогини, заповнені молассою. Відбувається омолодження старих гірських систем (Урал, Тянь-Шань, Аппалачі). Формуються континентальні рифти (Бл. Схід – Афальський трикутник; розлом Сан-Андреас). Падіння рівня моря та Середземноморський орогенез спричинив Мессінську кризу солоності Середземного моря. Утворювалися сухопутні мости між Євразією і Пн Америкою. Зміна системи циркуляції океанічних вод – постійна дія Ель-Ніньйо (Ель-Падре), формування антарктичної циркумполярної течії, Гольфстріму.

63. Основні тренди кліматичних змін протягом неогену

Неоген – другий період кайнозойської ери. почався 24,5 млн. та закінчився бл. 1,8 млн. р. тому.

Клімат неогену був теплішим за клімат антропогену.

На початку неогену спостерігався теплий період. Вчені пов’язують його з емісією парникових газів (метану).

Кліматичний оптимум міоцену встановився 15 млн р тому. Приблизно в тей же час льодовик в Антарктиді досяг берегів, почалися зміни океанічної циркуляції, що тривали до кінця неогену (виникнення Гольфстріму, антарктичної циркумполярної течії, постійна дія Ель-Ніньйо (Ель-Падре), утворення панамського перешийку).

Кінець міоцену відзначився початком кліматичної ритмічності, зростанням сухості та охолодженням. У Месинський час (7 млн р тому) відбулося значне похолодання.

У пліоцені у низьких широтах температури були такі ж як і сьогодні, у високих – тепліші.

64. Основні етапи розвитку рослинного світу протягом неогену (залежність від абіотичних факторів)

В рослинному світі неогену основну роль відігравали ті ж групи рослин, що панують і сьогодні. На суходолі переважали покритонасінні та голонасінні.

Зменшення вологості та похолодання клімату призвело до суттєвих змін у флорі неогену.

На початку неогену відбувався занепад Полтавської флори (теплолюбної рослинності, що активно розвивалась в палеогені: пальма ніппа, лаври, олеандри, мирти, гладко листі дуби, бамбук, тис, араукарія, евкаліпт) і витіснення її Тургайською (листопадні та хвойні види: клен, береза, бук, каштан, липа, магнолія, тис, ялина, виноград, нісса, тсуга, целтіс, дзельква). Починає формуватися тайга, утворився трансконтинентальний пояс широколистяних лісів (зберігся лише в Європі та Далекий Схід).

Пізніше холодніший та посушливіший клімат призвів до скорочення лісів та поширення степів, прерій та саван (остепніння рівнин). Значно зросла кількість видів трав, що утворилися з дерев у процесі ксерофітизації.

До кінця неогену Тургайське флора відступила на пд., на пн Азії та Пн Ам. Виникли нові ядра хвойних лісів (сосна, ялина, ялиця, модрина, тсуга, псевдотсуга). Ще північніше виникали осередки перигляціальної тундрової рослинності (дріасова флора): полярна береза, карликова верба, дріас, гіпнові мохи.