20. Палеомагнітний метод у четвертинній палеогеографії – принципи застосування, основні палеомагнітні рубежі.

У геологічній історії Землі періодично відбуваються зміни геомагнітного поля. Для стратиграфії особливо цікаві зміни полярності – інверсії геомагнітного поля. Це глобальне явище, що виявляється одночасно на всій планеті. Магнітне поле минулого зафіксоване у векторах залишкової намагніченості гірських порід. Упродовж геологічної історії були численні інверсії геомагнітного поля, які призвели до того, що розрізи осадових і вулканогенних товщ виявилися розділеними на численні зони прямої і зворотної намагніченості. Такі інверсії в часі можна реконструювати за допомогою вивчення залишкової намагніченості порід різного віку. Оскільки інверсії одночасно впливали на осади по всій Землі, то шаруваті породи можна розчленовувати на комплекси відкладів, що утворилися між двома інверсіями і відрізняються один від одного прямою чи зворотною первинною намагніченістю порід. Є точна стратиграфічна і хронологічна кореляція прямо і зворотно намагнічених утворень у всьому світі, це дає змогу створити шкали геологічних інверсій або магніто-стратиграфічні і магнітохронологічні шкали. Геологічні інверсії нерівномірно розподілені у часі, тому в магнітостратиграфічних і магніто-хронологічних шкалах полярності можна виділити одиниці різного рангу. Опорні регіональні палеомагнітні шкали створені майже для всіх інтервалів фанерозою, вони є в основі шкали геомагнітної полярності фанерозою. В країнах Східної Європи це переважно шкали стратиграфічні, тоді як в західних – вони ґрунтуються на радіологічних датуваннях і є шкалами геохронологічними.

Магнітостратиграфічні дослідження виконують за такими напрямами:

• розчленування товщ за палеомагнітними характеристиками;

• палеомагнітна кореляція регіональних і місцевих стратиграфічних схем та їхнє співвідношення з загальною стратиграфічною шкалою;

• створення єдиної магнітостратиграфічної шкали.

Магнітостратиграфічний метод найуспішніше застосовують для вивче-ння стратиграфії четвертинних і пліоценових відкладів, обґрунтування геохронологічної шкали, вивчення стратиграфії німих товщ, визначення віку вулканогенних утворень і руд, детальної кореляції розрізів.

Найсприятливішими об’єктами палеомагнітних досліджень є червоноколірні осадові породи, ефузиви, деякі сіроколірні породи і боксити. Саме в цих різновидах імовірніша збереженість первинної намагніченості і найпростіше її визначення.

Основа магнітостратиграфічних регіональних досліджень – це побудова опорного палеомагнітного розрізу, тобто визначення послідовності палеомагнітних зон у тому стратиграфічному інтервалі, який представлений породами регіону, і прив’язка цих зон до регіональної стратиграфічної шкали.

Основні палеомагнітні епізоди антропогену: 1,8 млн – Олдувай, 780 тис.р. – Брюгес-матуяма, 410 тис.р. Імперіо, 130 тис. р – Блейк, 7