1.Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження

Палеогеографія – наука, що вивчає ГО геологічного минулого, її будову, стан і історію розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури й закономірностей розвитку давньої ГО Землі, виникнення та еволюції основних геосфер. Тобто предмет географічний (давня ГО), а об’єкт геологічний – відклади. Гносеологічна основа Пгео. – головні закономірності розвитку прадавньої природи Землі: 1) єдність природи 2) всезагальність та взаємозв’язок явищ і процесів 3) направленість, нерівномірність і поліхронність розвитку 4) зональність (регіональність) і індивідуальність прояву 5) поєднання близьких (неорганічна прир.) і неповторюваних (орг. прир.)особливостей розвитку. Палеогеографічні методи можна поділити на аналітичні (частинні, надають фактичний матеріал) та синтетичні (осмислюється сукупний аналітичний результат). Методи: ІСТОРИЧНИЙ (геохімічний, геофізичний), АКТУАЛІЗМА (формаційно-фаціальний), ПРИЧИННОСТІ (літологічний), ДОПОВНЕННЯ (палеонотологічний), КОМПЛЕКСНИЙ (картографічний, палеоекологічний, фізико-географічний – ландшафтний, геоморфологічний, кліматологічний тощо). Принцип суперпозиції (Стенона): «За умови непорушеного залягання кожний нижчезалягаючий пласт древніший за перекриваючий». Основний принцип – актуалізма.

2. Структура палеогеографії, як науки

У залежності від задач П можна класифікувати по-різному. За цільовою ознакою П. поділяється на загальну, галузеву й прикладну. Головна мета З.П. – синтез палеогеографічних даних і розгляд минулого ГО вцілому. До неї відн. Також теоретичну П, яка використовує математичні методи й моделювання. Галузева . займається аналізом конкретних палеогеографічних аспектів і складається з компонентної, регіональної та історичної палеогеографії. Компонентна – дослідження декількох окремих компонентів і процесів природи минулого (реконстукція ландшафтів минулого, палео -кліматичної, -гідрологічної, -геоморфологічної, -екологічної, палеонтологічної ситуації). ІІ і ІІІ напрямки – просторово-часова тематика науки. Регіональна П – займається реконстукціями на визначених площах (область, регіон, район, ділянка тощо); історична – відтворює природну обстановку по часовим віхам. П-ю, як і будь-яку історичну науку можна розділити хронологічно (напр. по основним підрозділам геохронологічнної шкали: ери, періоди, епохи, віки).

Прикладна П – сфера застосування П-х даних і практичних задач. У ній виділяють напрямки: пошуковий, прогностичний, охороноприродознавчий. Новий напрям – нетрадиційна П (палеоекологічні проблеми).

Палео: -геологія, -геоморфологія, -кліматологія, -педологія, -гідрологія (океанологія, отамологія, лімнологія, гляціологія, кріологія), -біологія (бот., зоол.), -карпологія (давнє насіння й плоди), -антракологія (деревне вугілля), -палінологія (спори, пилок), теріологія(мікро\макро - ссавці)-малакологія (молюски), -ентомологія (комахи), -герпетологія (плазуни). Палеоландшафтознавство – реконстукція давніх ПК різного рангу. П-еколгія – відтвор. Прир. ландшафтів давніх часів; антропоцентричний х-ер (звор. зв’язок людини з прир.). Геоархеологія.