115

1.Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка – розділ економічної теорії, що вивчає поведінку окремих суб’єктів господарювання (домогосподарств, підприємств, держави) за умов рідкісності (обмеженості) ресурсів та альтернативності напрямів їх використання.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці 19 на початку 20 ст. основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнює з невидимою рукою, яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили.

Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтуc. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовується в мікроекономіці.

Особливістю економічних ресурсів є їх відносна обмеженість. Тому суспільству завжди необхідно робити вибір між альтернативними цілями використання обмежених ресурсів. При цьому мікроекономіка виходить з гіпотези про раціональну поведінку економічних суб’єктів. Згідно з цим принципом суб’єкт господарювання завжди намагається отримати за даних умов найкращій для себе результат. Тому вважається, що всі економічні суб’єкти діють

2.Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки.

Предметом мікроекономіки є :

• поведінка споживача, виробника та її оптимізація;

• ринковий попит і пропозиція;

• розподіл ресурсів при альтернативності їх використання;

• часткова та загальна ринкова рівновага.

Об'єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб'єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Узагальнюючи, можна сказати, що об’єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей та загальні економічні проблеми, що виникають під час її здійснення і розв’язуються у відповідності до існуючих інститутів. Предметом мікроекономіки виступають процеси економічного вибору, що здійснюють суб’єкти господарювання для досягнення своїх цілей в умовах обмежень, які накладаються на їхні можливості.

3.Нормативна і позитивна мікроекономіка.

мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням діяльності підприємства чи галузі.

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові (універсальні), так і спеціальні методи.Мікроекономіка використовує наступні універсальні методи:

1. Метод наукової абстракції – це навмисне спрощення досліджувального об’єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання кожного члена сім`ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

2. Метод дедукції – це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків до фактів.

3. Метод індукції – це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів, в якості яких служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

4. Припущення "при інших рівних умовах" – вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними;

5. Метод граничного аналізу (маржиналізм) – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на кінцеву мету.Згідно цього принципу, раціональний економічний суб’єкт враховує не тільки загальний рівень вигод і витрат, але і граничні вигоди та граничні витрати від чергової економічної операції. Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами;