39)Слов’янофільство як духовно-культурне явище 19ст., його зв’язок з романтизмом у європі

Слов'янофільство - Невід'ємна органічна частина російської громадської думки і культури 19 ст.

Круг духовних інтересів і діяльності А. С. Хомякова (1804-1860) був надзвичайно широкий: релігійний філософ і богослов, історик, економіст, який розробляв проекти звільнення селян, автор ряду технічних винаходів, поліглот-лінгвіст, поет і драматург, лікар, живописець.

Погляди Хомякова тісно пов'язані з його богословськими ідеями і в першу чергу з еклезіологія (вчення про Церкву).

Власне, філософія Хомякова - це, в першу чергу, досвід відтворення інтелектуальної традиції патристики, що претендує скоріше на вірність духу зразка, ніж на оригінальність.

Відповідальність за те, що західна культура підпала під владу раціоналізму, він (як і всі слов'янофіли) покладав перш за все на католицизм.

Іван Васильович Киреевский (1806-1856), так само як і Хомяков, був схильний пов'язувати негативний досвід західного розвитку перш за все з раціоналізмом. Оцінюючи спроби подолання раціоналізму (Паскаль, Шеллінг), він вважав, що їхня невдача була зумовлена. Киреевский орієнтувався на православний теїзм, і майбутня 'нова' філософія бачилася йому у формах православного, 'справжнього' здійснення принципу гармонії віри і розуму, докорінно відмінного від його католицької, томістской модифікації. У релігійній антропології Киреєвського чільне місце займає ідея цілісності духовної життя. Саме 'цільне мислення' дозволяє особистості і суспільству уникнути помилкового вибору між невіглаством, яке веде до 'ухиленню розуму і серця від істинних переконань ', і' відокремленим логічним мисленням ', здатним відвернути людину від усього в світі, крім його власної 'фізичної особи'. Друга небезпеку для сучасної людини, якщо він не досягне цілісності свідомості, особливо актуальна, вважав Киреевский, бо культ тілесності і культ матеріального виробництва, отримуючи виправдання в раціоналістичної філософії, веде до духовного поневолення. Філософ вважав, що принципово змінити ситуацію може лише зміна 'основних переконань'. Як і Хомяков у вченні про соборності, Киреевский пов'язував можливість народження нового філософського мислення не з побудовою систем, а із загальним поворотом у суспільній свідомості, 'вихованням суспільства'. Як частина цього процесу загальними ( 'соборними'), а не індивідуальними інтелектуальними зусиллями і повинна була увійти в суспільне життя нова, перемагаюча раціоналізм філософія.

40)Українська національна ідея, її фундатори та розробка у др.Чверті 19ст.

На нинішньому етапі розвитку українського суспільства важливим є пошук вихідних позицій, що сприятимуть такій науковій розробці української національної ідеї, яка ввібрала б основні думки щодо державотворення, явлені партіями, громадськими організаціями на теренах українського геополітичного простору.

По-перше, основою для розв'язання цієї проблеми стане той ідеал, у який вірить народ, — демократична держава. По-друге, ставлення народу до ідеалу через його здійснення, по-третє, прагнення злагоди в українському суспільстві. Якщо проаналізувати теперішній стан українського суспільства, то суспільні процеси розвиваються саме в цьому напрямку. Основою успішності й прогресу в державотворенні має бути цивілізована національна ідея, яка повинна базуватися на науково продуманій економічній політиці, серйозних правових засадах і законодавчих основах для злагоди.

Вникаючи в суть структури української національної ідеї, гадаємо, що необхідно послуговуватися думками видатних мислителів світу. Такий досвід допоможе нам зрозуміти себе й проблеми, з якими щоденно стикаємося у процесі життєтворчості.

Найдосконаліше животворну роль ідеї ("абсолютного духу") висвітлив Гегель. У його філософській системі саме абсолютний дух є творцем усіх суспільних реалій, в яких він матеріалізується. Відомий російський історик, філософ В. Соловйов у лекції "Русская идея" визначив такі основні її складові:

• осмислення існування країни на даному етапі;

• усвідомлення ідеального принципу існування країни;

• чітке бачення нового, про що повинні думати, осмислювати, говорити народ і держава стосовно розвитку суспільства.

У розробку сучасної української національної ідеї важливий внесок робить український та інші етноси, які обрали Україну місцем свого постійного проживання, усі, хто споконвіку живе на теренах України.

Справді, національна ідея повинна обґрунтовувати розвиток держави, активізувати роль права в регулюванні суспільних відносин. Важлива в цьому контексті думка, що в поліетнічному українському суспільстві українська національна ідея не може базуватися тільки на етнічній основі, хоча саме етнічна основа є провідною.

Архетипом української свідомості є персоналізм і толерантність, морально-світоглядна цінність українського етносу: гармонія, добро, справедливість, сім'я, народ, Україна. Саме на цих чеснотах слід виховувати громадян в Україні сьогодні, в складний і суперечливий час державотворення та формування норм і принципів цивілізованого громадянського суспільства -- суспільства консенсусу й злагоди.

З позицій цивілізаційних, вступаючи в XXI століття ми повинні пам'ятати, що основу справді демократичної, гуманної національної ідеї повинна становити система моральних цінностей, виголошених у Нагорній проповіді Христа.

Кожен народ має своє історичне коріння, свої національні пріоритети й цінності, своє покликання, тому в українській національній ідеї мають знайти свою нішу ці феномени.