ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема: «Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної

мови. Орфографічні та орфоепічні словники».

План

1. Особливості українського правопису.

2. Орфоепічні норми.

3. Систематизація правил орфографії.

4. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.

5. Правопис складних іменників та прикметників.

6. Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

7. Правопис прислівників.

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

Літературна мова користується певними правилами переда­вання усної мови на письмі. Система загальноприйнятих правил, що визначають способи пере-давання усної мови на письмі, називається орфографією (від гр. оrthōs — правильний, рівний і graphō — пишу), або правописом.

Одиницею орфографії є орфограма — правильне написання, яке треба ви-брати з низки можливих. Орфограма є тоді, коли існує кілька варіантів написання, але з погляду орфографії правильний один. Наприклад: жи(е)ве, с (з)казати, роз(с)питати, запорізь(жсь)кий, по-новому — по новому, груша(е)ю.

Орфографія української мови встановила правила написан­ня окремих слів, їх значущих частин (морфем), складних слів, вживання великої літери, перене-сення частини слова з рядка в рядок.

Орфографія має велике значення, оскільки сприяє активно­му писемному спілкуванню. Тому правильне написання слів є обов'язковим для всіх, хто корис-тується українською літера­турною мовою. Проте орфографія не може охопити кожний конкретний випадок писемної практики, вона подає тільки ос­новні пра-вила написання слів.

Українська орфографія ґрунтується переважно на фонетич­ному та морфоло-гічному принципах, але використовуються та­кож історичний (традиційний) та смисловий (семантично-диференційний) принципи.

За фонетичним принципом слова пишуться так, як вони вимовляються і сприймаються органами слуху. За цим принци­пом пишеться:

а) і в новоутворених закритих складах та на місці колишнього дифтонга іе ( ): віз,

кінь, гірка, сіно, ліс, ріпка;

б) а на місці колишнього звука [о] перед складом з наголо­шеним [а]: багатий,

хазяїн, качати;

в) о, є після шиплячих та й у таких словах, як чорний,пшоно, вечеряти, пшениця,

жолудь, копійок;

г) префікс с- перед к, п, т, х, ф: спадати, скрутити,стиха, сховати, сфокусу-

вати;

ґ) спрощені групи приголосних: проїзний, тижня, влас­ний, улесливий;

д) чергування звуків у суфіксах прикметників, утворених від іменникових основ

на г, ж, з, к, ч, ц, х, ш, с: ризький, козацький, чеський та ін.

Морфологічний принцип полягає у тому, що на письмі зберігається написання значеннєвих частин слова (морфем) незалежно від їх звучання в окре-мих формах слова чи спорід­нених словах. За морфологічним принципом пишуть-ся:

а) літери на позначення ненаголошених голосних [е], [и],[о]: весна [ве^иснá], бо

весни, зима [зи^емá], бо зимонька, ро­зумний [ро^узýмниι], бо розум;

б) подвоєння при збігу однакових приголосних: роззброєн­ня, змінний, віддаль;

в) буквосполучення -ться [ц':а], -шся [с':а] та -жся [з'с'а],-чся [ц':а] в особових

дієслівних формах: робляться [робл'ац':а), бо роблять, миються [мúј'уц':а], бо

миють; одягаєш­ся [од'агáјес':а], бо одягаєш; вітаєшся [в'ітáјес':а], бо віта-

єш; наїжся [најіз'с'а], бо їж, їжте; зважся [звáз'с'а], бо важ, важте; вибачся

[вúбац':а], бо вибачити;

г) буквосполучення -стч-, сьч-, -зч-, -тч- на позначення звукосполучень шч, жч

та ч; невістчин [не^ив'ішчи^ен], бо не­вістка; Парасчин [парáшчи^ен], бо Параска;

Тодосьчин [тодόшчи^ен], бо Тодоська; Мотузчин [мотýжчи^ен], бо мо­тузка;

тітчин [тіч:ин], бо тітка;

ґ) буквосполучення -жц-, -шц-, -чц- на позначення звуко­сполучень [з'ц'], [с'ц'] та

[ц']: книжці [кнúз'ц'і], бо книжка; мушці [мýс'ц'і], бо мушка; качці [кáц':і], бо

качка;

д) буквосполучення -жц-, -чц- на позначення звукосполу­чення [з'ц'] та [ц']: пере-

можці [пе^ире^имόз'ц'і], бо перемога — переможний; хусточці [хýстоц':і], бо хус-

точка; палатці [палáц':і], бо палатка;

д) літери на позначення дзвінких приголосних перед глухими і глухих перед

дзвінкими: просьба [прόз'ба], бо просити; мо­лотьба [молод'бá], бо молотити;

легко [лéхко], бо легенько.

Історичний, або традиційний, принцип полягає у тому, що слова передаються на письмі за традицією, як писа­лися раніше, хоч у сучасній мові таке написання ні вимовою, ні граматичною структурою не зумовлене. Історичний прин­цип відображений насамперед у графіці:

а) літера щ на позначення звуків [ш] і [ч] (для кожного з них в алфавіті є окремі

літери): щиро [шчиро], щоразу [шчоразу];

б) літери я, ю, є, ї на позначення звукосполучень [ја], [ју], [је]. [јі]: яма [јáма],

юний [јýний], єдиний [једúний], їжак [јіжáк], заява [зајáва], поєдинок

[поједúнок], юність [јýн'іс'т'], заїхати [зајіхати] та голосних [а], [у], [е] після м'яких приголосних: лягти [л'агтú], люблять [л'ýбл'ат'], давнє [дáун'е];

в) двома літерами дж і дз передаються звуки [дж] і [дз]: джерело [дже^ире^илό],

дзеркало [дзéркало],

За історичним (традиційним) принципом пишуться:

а) и, е у словах, що не перевіряються наголосом: кишеня [ки^ешен'а], комин

[кόми^ен], либонь ]ли^ебόн'], лиман [ли^емáн], лимон [ли^емόн]; леміш [леим'іш],

левада [ле^ивáда].

б) подвоєння літер у словах іншомовного походження: Жанна, Марокко, вілла,

тонна.

С м и с л о в и й, або с е м а н т и ч н о-д и ф е р е н ц і й н и й, принцип полягає у тому, що написання розрізняють за значен­ням слів. За смисловим принципом пишуться:

а) велика чи мала літера залежно від значення слова при однаковому його

звуковому складі: Орел (місто), орел (птах),Орел (прізвище), Орел (персоніфі-

кована назва); Сорока (прізви­ще), сорока (птах), Сорока (персоніфікована наз-

ва); Місяць (планета), місяць (проміжок часу);

б) велика літера на початку речення, часто на початку кож­ного рядка вірша:

Яке це славне слово — хлібороб, —

Що жартома ще звуть і гречкосієм.

До слів найкращих я вписав його б,

До тих, які ми серцем розумієм (М. Рильський).

в) слова разом, через дефіс чи окремо: по нашому (прикмет­ник з прийменником) і

по-нашому (прислівник); до волі (імен­ник з прийменником) і доволі (прислівник),

щоб (сполучник) і що б (займенник з часткою); омоніми: ви були і вибули; не відстану і не від стану; підводу і під воду; пробіг і про біг,сонце і сон це тощо.

Часто в одному й тому самому слові виступають різні принци­пи написання: на річці (фонетичний і морфологічний), Ведмідь (смисловий і фонетичний), леміш (традиційний і фонетичний).

ОРФОЕПІЧНІ НОРМИ

Для ефективного функціонування мова повинна мати не тільки унормова-ний словник, граматику і правопис, а й унор­мовану вимову. Правильна норма-тивна вимова не менш важ­лива, ніж правопис, вона обов'язкова для всіх, хто ко-ристуєть­ся цією мовою. Розділ мовознавства, який вивчає норми літературної вимови, називається орфоепією (від грец. ορυοέπεια — правильність мови).

Основні правила орфоепії пов'язані з особливостями фоне­тичної та грама-тичної системи мови.

Сучасні норми української мови склалися на основі вимови, властивої се-редньонаддніпрянським діалектам (полтавським і київським).

Орфоепічні норми мають особливе суспільне значення: роз­біжність у вимо-ві утруднює процес спілкування, розуміння й сприйняття висловленої думки. Цим насамперед і зумовлюється потреба в єдиних загальноприйнятих нормах вимови.

Основними причинами порушення орфоепічних норм є вплив місцевої, діа-лектної вимови та правопису, адже люди іноді ви­мовляють слова так, як вони на-писані, не зважаючи на чис­ленні невідповідності між звучанням і написанням.

Основні норми української літературної вимови

Вимова голосних

1. Усі голосні під наголосом вимовля­ються виразно: [рáнок, дόл'а, зýби, сéлище^и,

сúн'ій, с'іно].

2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються також чітко: [л'удúна,

тудú, прúказка, кутόк, пісόк, стілéць].

3. Голосний [е] в ненаголошеній позиції вимовляється як [е^и] (перед складом з

наголошеним [е], [о], [а]: [ме^ижá, ве^изé, не^идόгл'ад, не^идόл'ік]; як [и^е] (перед

наголошеним складом з [и], Іу], [і]: [ни^есú, ви^едýт', ви^ед'іт').

4. Голосний [и] у ненаголошеній позиції вимовляється то як [и^е] (перед складом з

наголошеним [и], [і]): [си^едú, си^ед'іт'], то як [е^и] (перед складом з наголошеним

[а], [е]): [Ме^ихáйло, ве^ишнéвий]. Голосний [и] в кінці слова зберігає свою майже

чисту вимову: [сказа'ти, пе^ире^идáти, кнúжки, лόжки].

5. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у] ви­мовляється як [о^у]:

[го ^у лубка, ко ^у жух].

Вимова приголосних

1. Дзвінкі приголосні у кінці слів не втрачають своєї дзвінкості і не змінюються на

відповідні глухі: [хл'іб, завόд, н'іж, б'іг, в'із].

2. Дзвінкі приголосні перед глухими також не втрачають своєї дзвінкості, крім [г],

який у деяких словах вимовляється як [х]: [гýбка, колόдка, д'іжка, р'ізка,

могтú], але [к'іхт'і, н'іхт'і, ле^ихкúй] (орф. кігті, нігті, легкий). Ніколи не оглу-­

шується [г] перед інфінітивним суфіксом -ти: бігти, тягти, берегти, могти,

стерегти.

3. Дзвінкі приголосні [дж], [дз], [дз'] (африкати) вимовля­ються як один звук, на

відміну від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д'] + [з']: [ходжý, бджо-

ла, кукурýдза, дзв'інόк], але підземний, піджарити, підзміна, підживити, під-

звіт.

4. Шиплячі приголосні [ж], [дж], [ч], [ш] у кінці слова, пе­ред голосними [а], [о],

[у], [е], [и] та перед приголосними ви­мовляються твердо: [вуж, жал', жúти,

жόутий, жувáти, жéур'іти, ждáти]; [дзе^ирéла, джýнгл'і, джаз, джм'іл',

смерч, чáсто, чúстий, чогό, чýти, чéмно, чмúхати, в'ірш, шáпка, шéсте^иро,

шоук, шýба, шéпіт, шúти, штаб]. У позиції перед [і] шиплячі приголосні ви-

мовляються пом'якшено: [ж'інка, ч'ітко, бдж'ілка, груш'і]. Подовжені шиплячі

приголосні вимовля­ються як пом'якшені: [облич':а, зб'іж':а, затúш':а, р'іч':у].

5. Звук [ц] в кінці слова м'який, лише в окремих вигуках та в словах іншомовного

походження — твердий: [с'т'ілец'], [пáле^иц'], [че^иркáсе^иц'], але бац, клац, палац,

шприц.

6. Звуки [с], [з], [ц], [н], [д], [т] перед наступним м'яким або пом'якшеним при-

голосним пом'якшуються: [с'л'όзи, чéс'н'іс'т', ц'в'істи, народ'н'іс'т', вéре^ис'н'а,

добрόт'н'і, р'із'н'і, с'м'іх] (орф. сльози, чесність, цвісти, народність, вересня,

добртні, різні, сміх).

7. Усі зубні приголосні перед [і] вимовляються м'яко: [с'істи, л'іс, д'ім, т'ін', з'ірка,

ц'ілий, н'іс]. На межі частин слова зубні приголосні перед [і] вимовляються

твердо: [в'ідімен:úй], [бе^изідéйний], [безін'іц'іатúуний].

8. Приголосний [в] після голосного перед приголосним, на початку слова перед

приголосним та в кінці слова вимовляєть­ся як [у], який не може уподібнювати-

ся до глухого [ф]: [вόук, удόма, с'іу].

9. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються парним дзвінким: [прόз'ба]

(орф. просьба), [ходжбú] (орф. хоч би).

10. Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним вимовляється як

с- : [сказáти, с'ц'ідúти] (орф. зцідити), [ссýнути] (орф. зсунути).

Примітка. Зміна префікса з- на с- перед [к], [п], [т], [ф], [х] закріп­лена пра-вописом: скинути, спитати, стихає, схвильований, сформу­вати.

У префіксі роз- і в прийменнику-префіксі без- у позиції пе­ред глухим мож-лива паралельна вимова [з] і [с]: [бе^испéчний] і [бе^изпéчний], [бе^ис тéбе] і [бе^из тéбе], [роспов'істú] і [розпов'істú].

11. Губні приголосні в кінці слів та перед голосними [а], [о], [у], [е] вимовляються

твердо: [нáсип], [гриб], [с'ім], [шлейф]. Але перед [і] вони пом'якшуються:

[голуб'і], [п'іс'л'а], [м'іс'ац'], [ф'ізика]; пом'якшені вони також у словах

[с'в'áто], [ц'в'ах], [дзв'áкнути] тощо.

12. Приголосні звуки [ж], [ч], [ш] уподібнюються наступ­ним звукам [з'], [ц'], [с'], а

звуки [з], [ц], [с] — [ж], [ч], [ш]: [звáз'с'а] (орф. зважся), [ме^ирéз'ц'і] (орф.

мережці), [р'іц':і] (орф. річці), [вúр'іш:и] (орф. вирісши), [жчéпле^ин':а] (орф.

зчеплення), [с'м'іјес':а] (орф. смієшся).

13. Сполучення м'якого звука [т'] з м'яким [с'] утворює подовжений м'який звук

[ц':]: [кл'іц':і] (орф. клітці), [с'іјец':а] (орф. сіється).

14. Завжди пом'якшуються звуки [з], [ц], [с] у прикметнико­вих суфіксах -зьк-,

-цьк-, -ськ-: [ворόне^из'киі], [кре^име^инчýц'киі], [ге^ат'мáн'с'киі].

Вимова слів іншомовного походження

У словах іншо­мовного походження є деякі особливості вимови голосних і приголосних звуків.

1. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним і ненаголошеним [у] вимов-

ляється чітко: [комýна], [докумéнт], [монумéнт].

2. Ненаголошений [е] на початку слова та після голосного в середині слова у ви-

мові до [и] не наближається: [ебоніт], [евéнк], [ег'іда], [еквáтор], [емáл'],

[епігόн], [еп'ілόг], [поетéса], [фаетόн]. Після приголосних вимова [е] набли-

жається до [и]: [ре^ифлéктор] (орф. рефлектор), [пре^изúд'іја] (орф. пре­зидія),

[се^икрéт] (орф. секрет).

3. Звуки [і] та [и] вимовляються відповідно до їх позначення на письмі:

[інститýт], [інже^инéр], [арх'ітéктор], [систéма].

4. Звук [і] перед наступним голосним всередині слова пере­ходить у йотований

[јі]: [егојіст], [мозáјіка].

5. Звук [г] в іншомовних словах вимовляється як гортанний [г]: [агронόм],

[г'імнáст], [ге^ирόй], [агéнт], [грáф'ік], [грýпа], [граніт], [грек] та ін., а [ґ] як

зімкнений: [ґандж], [ґáнок], [ґáзда], [ґатýнок], [ґедз'], [ґрéчниі], [ґрунт],

[ґн'іт], [ґ'удзик] тощо.

6. Орфографічному [ф] у літературній мові відповідає приго­лосний [ф]: [фόрма],

[де^ифéкт], [ре^ифόрма].

7. Приголосні перед [е] вимовляються твердо: [темп], [кекс], [ате"стáт],

[каб'інéт], [лéкц'іја], [лéксика], [л'іте^иратýра].

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРАВИЛ ОРФОГРАФІЇ

1. Уживання м’якого знака.

2. Уживання апострофа.

3. Правопис префіксів.

4. Правопис суфіксів.

5. Подвоєння букв на позначення збігу однакових приголосних на межі

частин слова та подовження м’яких приголосних звуків.

6. Уживання великої букви.

7. Правопис складних слів.

8. Правопис слів іншомовного походження.

9. Правопис прізвищ, імен та по батькові.

10. Правила переносу слів.

ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ, ІМЕН ТА ПО БАТЬКОВІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Способи творення українських прізвищ

Українські прізвища відзначаються великою різно­манітністю як щодо джерел виникнення, так і щодо гра­матичної будови.

Прізвища належать до розряду іменників, але за поход­женням, будовою та особливостями відмінювання їх ділять на дві групи: прізвища прикметникового типу та прізвища іменникового типу.

Прізвища прикметникового типу

До цієї групи належать:

1. Прізвища у формі повних прикметників і дієприкметників, що мають у назив-

ному відмінку -ий (-ій) у чо­ловічих прізвищах: Бідний, Боровий, Швидкий, Го-

родній, Нижній, Плахотній, Битий, Шитий, Мальований, Наливаний, Невінча-

ний, Писаний, Погорілий та -а, -я — у жіночих: Бідна, Борова, Швидка, Го-

родня, Нижня, Плахотня, Бита, Шита, Мальована, Наливана, Невінчана, Пи-

сана, Погоріла.

Досить поширений різновид прізвищ цієї групи має су­фікси - ськ-, -цьк-,

-зьк-: Білоцерківський (-ська), Волоський (-ська), Горницький (-цька), Збанаць-

кий (-цька), Яворницький (-цька), Сиволозький (-зька) та ін.

Ці прізвиша відмінюються як прикметники твердої або м’якої групи.

2. Прізвища, що походять від нечленних (коротких) форм якісних та відносних

прикметників (Буй, Глух, Куц, Молод), нечленних форм дієприкметників (Ба-

жан, Рубан, Припхан, Продай).

Ці прізвища втратили граматичні ознаки прикметників (дієприкметників) і

відмінюються як іменники твердої, м’якої або мішаної групи II відміни.

Жіночі прізвища цього типу не відмінюються:Марія Молод (Глух,

Буй, Куц), Марії Молод (Глух, Буй, Куц), Марією Молод (Глух, Буй, Куц) та ін.

3. Прізвища, що мають форму присвійних прикметників, виникли здебільшого

як назви сина (дочки) від імені чи прізвиська батька або матері й утво-

рилися за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Андрухів, Гриць-

ків, Куців, Кирчів, Лесів, Стосів, Ацків, Гуреїв, Зеров, Домчин, Ільін. Сюди ж

належать прізвища на -ишин (-їшин), утворені від назви матері на -иха:

Іванишин (син Іванихи), Яремчишин (син Яремчихи), Яцишин (син Яцихи),

Дячишин (син дячихи), Андріїшин (син Андріїхи) тощо.

У прізвищах на -ів звук і чергується з о після твердих приголосних (Сте-

панів — Степанова, бо Степан; Якимів — Якимова, бо Яким) і з е після м’яких

та шиплячих приго­лосних (Іванців — Іванцева, бо Іванець; Лукашів — Лука-

шева, бо Лукаш).

Увага! У деяких місцевостях України жіночі прізвища на -ів збігаються з

чоловічими, як-от: Оксана Михайлів, Любов Гриців, Тетяна Луців. У таких

випадках вони сприймаються як іменники і не відмінюються (Оксани

Михайлів, Оксані Михайлів, Таїси Гриців, Таїсі Гриців, Тетяни Луців, Тетяні

Луців).

Слід підкреслити, що останнім часом у правило про відмінювання прізвищ

на -ів, -їв внесено зміну. Ще донедавна відмінювання за типом Федорів — Фе-

доріва — Федоріву, Лесів — Лесіва — Лесіву та ін. вважалося ненормативним.

Але у зв’язку з тим, що правило про чергування і з о, e в непрямих відмінках

таких прізвищ не знайшло одностайної підтримки в сучасній мовній практиці,

найновіші правописні джерела рекомендують вважати нормативними обидва

варіанти відмінювання — з чергуванням і без нього.

До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать також прізвища з

суфіксом -ин, що означали національну належність: Волошин, Грузин, Сербин,

Турчин. Орудний відмінок однини в чоловічих прізвищах цього типу має закін-

чення -ом (а не -им): Сергієм Волошином, Петром Сербином та ін.

Жіночі прізвища цього типу, однозвучні з чоловічими, не відмінюють-

ся: Ольга Грузин, Ольги Грузин, Ользі Грузин і т. д.

Прізвища іменникового типу

До цієї групи належать:

1. Прізвища, утворені лексико-семантичним способом, тобто від імен та загаль-

них назв без зміни їх форми: Дорош,Северин, Жайворонок, Пацюк, Калина,

Куліш, Пиріг, Кушнір, Швайка, Суша, Жила, Доля та ін.

2. Прізвища, утворені морфологічним способом, зокрема за допомогою таких

суфіксів: -ак (-як), -ань, -ар, -ач, -ег(а),-евич, -ейко, -енко, -ець, -юс, -ил(о),

-ич, -ище, -к(о), -ник, -ович, -ок, -ук(-юк), -ун, -унь, -ура (-юра), -усь, -ух(-юх),

-чак, -чук. Наприклад: Лисак, Щербак, Подоляк, Брюхань, Довгань, Зубань, Гу-

бар, Бородач, Бровач, Здоррвега, Васькевич, Галькевич, Данилейко, Василенко,

Коваленко, Іванець,Уманець, Ковалик, Бурчило, Горпинич, Рудич, Павлище,

Смішко, Линник, Скрипник, Данилович, Бурячок, Петрук, Романюк,Сердюк,

Моргун, Свистун, Шпортун, Братунь, Коштура, Козюра, Братусь, Старух,

Савчак, Ільчук, Паламарчук та ін.

Українські прізвища іменникового типу творяться також префіксальним

(Небрат, Пристінка) та префіксально-суфіксальним способами (Безпалько,

Безручко, Вихопень, Забужан, Загірняк, Перевертун, Передерій, Посовень та

ін.).

Зрідка трапляються прізвища, що скам’яніли в певній гра­матичній формі,

як-от: Давида, Свирида (родовий відмінок від імен Давид, Свирид), Миков'ят,

Процев'ят (родовий відмінок множини іменників середнього роду з суфіксом

-ат (-ят).

Іноді прізвища виникають унаслідок опущення тих чи інших елементів. На-

приклад, у віддієслівних утвореннях: ревіти — Рева, рюмати — Рюма, шепта-

ти — Шепта, шпор­тати — Шпорта або відприкметникові: гнідий —- Гнідь,

рудий —Рудь і под.

3. Прізвища, утворені синтаксично-морфологічним спосо­бом, тобто складанням

основ різних частин мови: двох іменників (Вовкотруб), прикметника та імен-

ника (Голобородько. Довгошия, Рябошапка, Рябокляч, Суходуб, Тонкошкур );

іменника та дієслова (Вовкодав, Короїд); дієслова та іменника (Гризодуб, Дери-

земля, Оридорога, Нагнибіда, Паливода); прислівника та дієслова (Дармограй,

Легкоступ); числівника та іменника (Півторадні, Семирозум, Шестопал) та ін.

Увага! Складні прізвища пишуться разом, у тому числі й ті, що утворилися

від наказової форми дієслова, та іменника (Дериземля, Підкуймуха, Тягнирядно,

а не Дери-Земля, Підкуй-Муха, Тягни-Рядно) чи з цілих словосполучень: Добри­

день, Панібудьласка, Отченаш, Нетахата тощо.

Окремо (і кожне слово з великої літери) пишуться прізвиська, що склада-

ються з кількох слів на зразок: Іван Волове Око, Степан Тигряча Смерть.

Усі прізвища іменникового типу (незалежно від способу творення), які за-

кінчуються на -а(-я), відмінюються як іменники І відміни.

Увага! Прізвища типу Гайдученя, Зубеня, Сергієня, що походять від слів IV

відміни гайдученя, зубеня, Сергієня, разом із зміною наголосу втратили при

відмінюванні суфікс -ат (-ят) і також відмінюються, як усі прізвища на -а(-я),

за типом іменників І відміни: Іван Зубеня — Івана Зубені, Іванові (Івану) Зубені,

Івана Зубеню, Іваном Зубенею, при Іванові (Івані) Зубені.

Жіночі прізвища на -а(-я) відмінюються так, як і чоловічі: Ганна Танцюра

(Масоха, Головня, Кияниця та ін.), Ганни Танцюри (Масохи, Головні, Кияниці та

ін.), Ганні Танцюрі (Масосі, Головні, Кияниці та ін.).

Увага! У чоловічих і жіночих прізвищах цього типу в да­вальному та місце-

вому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с: Мажуга —

Мажузі, Заволока — Заволоці, Гречуха — Гречусі тощо.

Примітка. Українські чоловічі й жіночі прізвища на -а, -я в російській

мові відмінюються як іменники відповідної групи І відміни: Иван (Ольга)

Шкандыба, Ивана (Ольги)Шкандыбы, Ивану (Ольге) Шкандыбе, с Иваном

(Ольгой) Шкандыбой та ін.

Прізвища іменникового типу, що закінчуються на твердий чи м’який при-

голосний, на -й та -о (з попереднім твердим або м’яким приголосним), відмі-

нюються як іменники відповідної групи ІІ відміни.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ

Як відомо, ім’я — індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов’язково передавати своїм дітям. Чоловічі імена ще продовжують жити в наступному поко-лінні як форми по батькові. Прізвище — спадкове найменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родинних зв’язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, реєстрування прізвищ має і соціаль-не, і культурно-естетичне значення.

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами право-пису українських слів. Проте у ряді випадків при оформленні документів роблять невиправданий відступ від правопису тих загальних слів, які лягли в основу прі-звищ. Найчастіше заступається і на є у коренях (Вєрний, Лєкар, Пєхота, Побє-гайло, Погорєлий, Подлєсний, Подобєд замість Вірний, Лікар, Піхота, Побігайло, Погорілий, Підлісний, Підобід тощо), и на і (Дубіна, Каліта, Малінка, Налівайко, Півовар, Семікіз, Скідан замість Дубина, Калита, Малинка, Наливайко, Пивовар, Семикіз, Скидан тощо), и на є (Убєйбатько, Забєйворота замість Убийбатько, Забийворота та под.).

Досить часто звичні для всіх слова з суфіксом -ик у ролі прізвищ безпід-ставно пом’якшуються: Волік, Дончік, Козік, Колеснік, Косік, Малік, Нижнік, Новік, Ополонік, Подік, Рудік, Рубанік, Ситнік, Скорік, Стаднік (треба Волик, Дончик, Козик, Колесник, Косик, Малик, Нижник, Новик, Ополоник, Подик, Рудик, Рубаник, Ситник, Скорик, Стадник).

Нормативна форма прізвищ на -иченко нерідко засту­пається написанням із кінцівкою -іченко: Калиніченко, Миха­йліченко, Мірошніченко, Павліченко, Різні-ченко, Удовіченко замість Калиниченко, Михайличенко, Мірошниченко, Павличен-ко, Різниченко, Удовиченко та ін.).

Грубим відступом від правил українського правопису є подвоєння приго-лосних у прізвищах типу Коміссар, Філіп­пенко, Кирилленко (треба Комісар, Філіпенко, Кириленко тощо), а також пом’якшення р на зразок: Зорька, Серьга, Кухарь, Харькін, Царьков, Чмирь (треба Зорка, Серга, Кухар, Харкін, Царков, Чмир; виняток: Горький).

Відомо, що більшість українських прізвищ походить від особових імен. Здавалося б, — найпростіше, орієнтуючись на словники, довідники, зберігати звукову оболонку імені і в прізвищах. Але, на превеликий жаль, значні правописні відхилення допускаються саме в коренях відіменних прізвищ: Кліменко (треба Клименко, бо Клим); Марінюк (треба Маринюк, бо Марина); Міронченко (треба Миронченко, бо Мирон); Нечіпоренко, Нечепоренко (треба Ничипоренко, бо Ни-чипір); Оніщук, Онещук (треба Онищук, бо Онисько); Сімоненко (треба Симо-ненко, бо Симон) та ін.

Спотворюються нерідко суфікси, що формують ті чи інші моделі відіменних українських прізвищ: Іванішин, Яремішин (замість Іванишин, Яремишин, бо Іва-ниха, Яремиха); Тимчишен, Яковишен (замість Тимчишин, Яковишин); Вівдіч, Ма-русіч, Меланіч, Мотріч (замість Вівдич, Марусич, Меланич, Мотрич) та ін.

Основних правилах правопису українських прізвищ:

1. Літеру и слід писати:

а) у коренях (здебільшого за етимологією слова, від якого походить прізвище):

Шиян (шия), Рибенко (риба), Кисіль (кислий), Глинський (глина), Калита

(калита), Даниленко (Данило), Якименко (Яким) та ін.

У переважній більшості прізвищ и пишеться після к: Кизя, Кикоть, Килимник, Кищук, Кияк, Кияшко, Скиба, Скирда;

б) у суфіксах: -ич (Білич, Гирич, Гримич, Димнич, Зінич, Маланич, Марич, Уля-

нич); -евич, -ович (Базилевич, Буткевич, Зіневич, Ярошевич, Григорович,

Старикович, Якубович); -ик, -ик(а) (Андрусик, Вусик, Дудик, Мудрик, Фе-

дорика) (у прізвищах, утворених від основи на -й, слід писати -їк: Лоїк,

Маїк); -ишин (Гребінчишин, Гринишин, Дмитришин, Кирилишин, Степа-

нишин, Шевчишин, Федчишин, Яремчишин); -ил(о) (Ващило, Забарило, По-

котило, Шарпило) (у прізвищах, утворених від основи на -й, слід писати

-їло: Броїло); -ин(а) (Грицина, Іванина, Петрина); -иц(я) (Перепелиця, Ту-

ряниця); -ичко (Павличко); -исько (Данисько); -ищ(е) (Петрище, Павлище);

-иха (Костиха, Павлиха); -инськ(ий), -ицьк(кий) (Карпинський, Микулин- ський, Жилицький, Петрицький);

в) у префіксі при-: Приймак, Прилипко, Приструга, Пришва, Прищепа.

2. Літеру і слід писати:

а) у прізвищах, утворених від слів, де і чергується з о або є: Ведмідь (Ведмедя),

Грім (Грома), Ківш (Ковша), Леміш (Лемеша);

б) у прізвищах, де українському і відповідає російське е (на місці давньорусь-

кого ): Білик, Недільський, Лісний, Різник, Сірий тощо;

в) у суфіксі -ій: Багрій, Журбій, Заморій, Пригодій, Яцій;

г) у префіксі під-: Підгайний, Піддубний, Підлипний, Підлісний, Підсуха, Під-

тиченко.

3. Літерою ї слід передавати звукосполучення й + і на початку слова або складу:

Їжакевич, Заїка, Короїд, Грицаїшин, Мануїльський, Троїцький, Гоїн, Роїк.

4. Апостроф пишеться у прізвищах, як і в загальних назвах, перед йото-

ваними буквами я, ю, є, ї:

а) після губних приголосних (В’юник, Дем’яненко, Дерев’янко, Дуб’як, Жаб’юк,

М’яло, П’явка, Солов’яненко, Стеф’юк, Хом’як);

б) після твердого р: Кир’ян, Мар’яненко;

в) після к: Лук’янець, Лук’яненко та ін. (але за традицією — Лукіянович);

г) після префіксів: З’явин, Під’ярків.

Апостроф н е пишеться:

а) якщо перед губними приголосними є ще інший приго­лосний, крім р, який

належить до кореня: Довбяга, Лихвяк,Ужвюк, але Верб’яний, Карп’юк,Тор-

б’як, Черв’яченко, Щерб’юк;

б) якщо йотовані вказують на м’якість приголосного р: Варюта, Жоборюк,

Рюма, Варянський, Гирявець, Гмиря, Рябокляч.

5. М’який знак пишеться:

а) у кінці прізвищ, що мають м’який приголосний: Гнідь, Рудь, Дузь, Кисіль,

Білокінь, Скрипаль, Карналь, Пронь, Тронь, Гарась, Гресь, Микитась, Ки-

коть, Шуть, Коць, Луць, Проць.

Примітка. Прізвища із кінцевим -ц, утворені від деяких вигуків

і звуконаслідувальних слів, а також прізвища іншомовного походження пишуться здебільшого без м’якого знака: Гоц (гоцати), Пац (пацати), Ганц, Фільц, проте трапля­ються прізвища і типу Гуць (гуцати), Буць (буцати);

б) у прізвищах із суфіксами: -ець (-єць) (Богомолець, Лавринець, Матусець,

Семенець, Швець, Якубець, Бабієць, Корнієць); -иськ(о) (Гнатисько, Ко-

валисько); -ань (Довгань, Липкань); -ель (Шепель, Чепель); -ень (Вихопень,

Крекотень, Кривень, Посовень); -онь, -оньк(а), -оньк(о) (Яронь, Галонька, Федоронько); -ось, -оськ(о) (Гаврось, Павлось, Тотосько); -уль, - унь,

-уньк(а), -уньк(о) (Горбуль, Братунь, Парасунько,Старунько); -усь,

-уськ(о), -уськ(а) Бобрусь, Петрусь, Бакуськ(о), Любуська); -еньк(ий)

(Біленький, Глухенький, Сивенький, Чорненький); -ськ(ий), -цьк(ий),

-зьк(ий) (Гайворонський, Висоцький, Воронецький, Старицький, Водолазь-

кий);

в) у середині прізвищ після пом’якшеного приголосного перед наступним

твердим: Бокітько, Гулько, Загорулько, Редька, Покидько, Прихідько, Шо-

лудько, Шматько;

г) після м’якого л перед наступним м’яким приголосним: Гаврильців, Смоль-

ський, Шмигельський;

ґ) після м’якого л перед звукосполученням й + а, що позначається літерою я:

Кальян, Тальянчук.

М’який знак н е пишеться:

а) у прізвищах, що закінчуються на р (Бондар, Золотар, Кожухар, Лифар,

Скнар, Слюсар), на губні й шиплячі приголосні (Голуб, Бородач, Пекач,

Гладиш, Мариш, Тріщ);

б) між приголосним н і наступним шиплячим: Батенчук (від батенько), Грин-

чишин, Гринчук (від Гринько), Панчишин (від Панько) (у складних прі-

звищах у такій позиції м’який знак зберігається: Покиньчереда);

в) у прізвищі Дяк та похідних від нього: Дяченко, Дячко, Дячишин.

6. Сполучення йо трапляється переважно в прізвищах, що походять від імен, які

починаються складом йо: Йова, Йовчук, Йордан, Йосипенко; ьо пишеться у

тих випадках, коли м’який знак перед о означає м’якість попереднього приго-

лосного: Іваньо, Кузьо, Лемцьо, Пальоха, Питльований, Цьох, Шкрьоба.

7. Подвоєні приголосні пишуться в українських прізвищах за загальними пра-

вилами правопису — при збігові однакових приголосних:

а) префікса і кореня (Беззубко, Піддубний);

б) кореня або основи на -н і суфікса -н(ий), -ник (Долинний, Курінний,

Письменний, Винник, Линник, Тютюнник та ін.) .

Примітка. В українських прізвищах, утворених від слів іншомовного походження, с не подвоюється: Комісаренко. Не подвоюється с також у росій-ських прізвищах типу Русов, Черкаський тощо.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ВІДТВОРЕННЯ РОСІЙСЬКИХ

ПРІЗВИЩ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Буква в рос. мові	Позиція	Буква в укр. мові	Приклади
е	після букв на позначення при- голосних	е	Лермонтов, Некрасов, Воскресенський, Смеліков
	у суфіксі -ев(а) після ц, ж, ч, ш, щ	е	Непринцев, Бестужев, Тютчев, Вахрушева, Гнатищев
е	на початку слів	є	Євтушенко, Єсенін, Єршов
	у середині слів після букв на позначення голосних, апост-рофа і м’якого знака	є	Санаєв, Одоєвський, Ва-луєв, Аляб’єв, Прокоф’єв, Власьєв, Ананьєв
	у суфіксі -єв, -єєв після букв на позначення приголосних, крім ц, ж, ч, ш, щ	є	Голубєв, Дягілєв, Турге-нєв, Лазарєв, Берендєєв, Федосєєв, Менделєєв
	у корені, якщо рос. е відповідає укр. і	є	Бєдний (бідний), Лєсков (ліс), Рєпін (ріпа), Сєров (сірий)
ё	на початку слова і складу	йо	Йоркін, Бугайов, Соловйов
	у середині і в кінці складу	ьо	Верьовкін, Корабльов, Алфьоров
	в утвореннях від імен, спільних для рос. і укр. мов	е	Артемов, Семенов, Федоров
	під наголосом після ч, щ	о	Рогачов, Щипачов, Борщов
э	завжди	е	Ельконін, Ешпаєв
ы	завжди	и	Курицин, Чаплигін, Черних
и	після ж, ч, ш, щ, ц перед бук-вами на позначення приголос-них	и	Жилікін, Тучин, Шишков, Рощин, Циркунов
	в утвореннях від назв і імен, спільних для рос. і укр. мов	и	Рибовський, Куликов, Гав-рилін, Пивоваров, але: Філіппов, Нікітін, Ніко-лаєв
	у префіксі при-	и	Приточний, Припасов
	у суфіксах -ик, -ич, -иц, - ищ, -ович, -євич	и	Петриков, Галич, Сос-ницин, Батищев, Станю-кович, Воблаєвич
	на початку слова та після букв на позначення приголосних, крім ж, ч, ш, щ	і	Іванов, Бібиков, Кузьмінський, Пушкін, Анікін, Багіров
	після букв на позначення го-лосних, апострофа і м’якого знака	ї	Абраїмов, Зоїлов, Мар’їн, Захар’їн, Ананьїн, Ільїн

Особові людські імена, форми по батькові, прізвища, псевдоніми тощо пишуться з великої літери, напр.: Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка, Ярослав Мудрий,

Подвійні імена, які зрідка ще й зараз трапляються серед українського насе-лення, пишуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Іван-Валентин, Рос-тислав-Володимир, Ірина-Світлана, Лідія-Юлія та ін.

Через дефіс пишуться і подвійні прізвища типу Зноско-Боровський, Кос-Анатольський, Дончук-Донцова тощо.

Подвоєння та подовження приголосних в українських іменах

В українській мові, на відміну від російської, подвоєння приголосних в іменах людей трапляється рідко (пор. укр.: Інокентій, Іполит, Кирило, Сава, Пилип, Агрипина і рос.: Иннокентий, Ипполит, Кирилл, Савва, Филипп, Агриппина тощо).

Подвоюються здебільшого сонорні приголосні у двоскла­дових іменах іншомовного походження: Алла, Белла, Жанна, Інна, Нонна, Елла, Емма, у тому числі й у засвоєних давно, як-от: Ганна, Іванна, та в деяких трискладових та бага-то­складових типу Алоллінарія, Ізабелла, Сусанна, Аполлон, Палладій.

В імені Ілля подвоєння л відбиває наслідок процесу уподібнення в україн-ській мові звука ј м'яким приголосним.

Правопис йотованих в іменах

Букви я, ю, є, ї пишуться в іменах:

а) на початку слова і після голосного на позначення звукосполучень й + а, й + у,

й + е, й + і, напр.: Ярина, Юлія, Юхим, Єва, Ївга, Сергію, Надіє;

б) після приголосного на позначення голосних, а, у та м'якості цього приголос-

ного: Омелян, Касян, Тетяна, Люд­мила.

Примітка 1.

Сполучення йя, йї, йю, йє пишуться в імені Майя (Майї, Майю, Майє).

Примітка 2.

В українській мові, на відміну від російської, в іменах після м'яких приго-лосних перед йото­ваними м'який знак не пишеться пор. українські: Омелян, Уля-на, Тетяна і російські: Емельян, Ульяна, Татьяна), за винятком іншомовних типу Люсьєна.

Роздільність вимови йотованих я, ю, є, ї і попереднього твердого приголос-ного позначається апострофом. Апостроф у власних іменах людей пишеться після губних, задньо­язикових і р перед йотованими я, ю, є, ї, напр.: Дем'ян, Лук'ян, Ва-лер'ян, Мар'ян, Дар'я (Дар'ї, Дар'є), Любов'ю.

Примітка 1.

Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний, який

належить до кореня, напр.: Святослав.

Примітка 2.

Апостроф не пишеться, коли я, ю озна­чають а, у в сполученні з

пом'якшеним приголосним, напр.: Зорян, Катря (Катрю).

Правопис присвійних прикметників, утворених від імен

Присвійні прикметники, що утворюються від власних імен і означають на-лежність чогось тій чи іншій особі, пишуться з великої літери: Семенів портфель, Оксанина книжка.

Примітка. Прислівники, утворені від власних назв цього типу, пишу-ться з малої літери: по-івановому, по-маріїному.

Відіменні присвійні прикметники творяться за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн) та фонетичних варіантів -ов, -ев (-єв):

Іван: Іванів зошит Іванова заява

Петро: Петрів " Петрова "

Гриць: Гриців " Грицева "

Сергій: Сергіїв " Сергієва "

Микола: Миколин " Миколина "

Лариса: Ларисин " Ларисина "

Надія: Надіїн " Надіїна "

Примітка 1.

У присвійних прикметниках звуки о, е (у відкритих складах) часто чергу-

ються з і (у закритих складах): Макарів син — Макаровою сина, Макарова дочка: Василів син — Василевого сина, Василева дочка.

Примітка 2.

Присвійні прикметники, що утворю­ються від чоловічих імен з основою на

м'який приголосний, шиплячий, й і деякі на р, незалежно від місця наголосу,

мають у жіночому та середньому роді суфікс -ев (а, е) або -єв (а, е): Василева (Костева, Андрієва, Ігорева, Дорошева) сестра; Василеве (Костеве і т. ін.) паль-то.

У присвійних прикметниках, утворених від імен, що закінчуються на -а, -я, пишеться суфікс -ин (а не -ін), а після голосного або апострофа -їн, напр.: Настин (від Настя), Марусин (від Маруся), Катрин (від Катря), Колин (від Коля), Галин (від Галя), Раїн (від Рая), Клавдіїн (від Клавдія), Мар'їн (від Мар'я).

Примітка 1.

Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч (щ), ш:

Ольга — Ольжин, Галька — Гальчин, Мелашка — Мелащин, Явдоха — Явдошин.

М'який знак у прикметнику зберігається перед ж, ч (щ), ш, якщо він є в іме-ні, від якого походить присвійний прикметник: Галька — Гальчин, але Наталка —Наталчин.

Примітка 2.

Приголосний с у присвійних прикметниках із групами -ск-, -ськ- зберіга-

ється, а к переходить у ч: Параска — Парасчин, Ониська — Онисьчин, причому ь перед ч теж пишеться, якщо він є в імені, від якого походить присвійний прикмет-ник.

Особливості творення та відмінювання форм по батькові

У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович, якщо ім'я відміню-ється за твердою чи мішаною групою або закінчується на р, і суфікс -ьович (-йо-вич), якщо ім'я відмінюється за м'якою групою: Петрович, Семенович, Карпович, Дорошович, Лазарович і Васильович, Олексійович, Сергійович.

У жіночих іменах по батькові перед суфіксом -н(а) завжди пишеться -ів

(-їв): Петрівна, Михайлівна, Василівна,Сергіївна.

Увага! Не можна за зразком чоловічих форм по батькові писати Оксана Васильовна (Миколайовна, Юрійовна та ін.).

Паралельні форми по батькові утворюються від імені Яків — Якович, Яківна і рідше Яковлевич, Яковлівна.

Деякі особливості в утворенні форм по батькові мають чо­ловічі імена, що в називному відмінку закінчуються на -а, -я, яким властиві граматичні ознаки імен-ників жіночого роду. Від більшості з них форми по батькові утворюються за до-помогою суфіксів -ович, -івна: Йона — Йонович, Йонівна; Микита — Микито-вич, Микитівна; Мина — Минович, Минівна; Сила — Силович, Силівна та под. Де-які імена цього типу мають пара­лельні форми по батькові: Кузьма — Кузьмич, Кузьмівна і Кузьмович, Кузьмівна; Лука — Лукич, Луківна і Лукович, Луківна; Хома — Хомович, Хомівна і Хомич, Хомівна.

Від імені Ілля форми по батькові — Ілліч, Іллівна, від Микола — Миколайо-вич, Миколаївна і (рідше) — Миколович, Миколівна.

Форми по батькові від офіційних подвійних імен на зразок Богдан-Юрій утворюються звичайно від першого імені (Олексій Богданович, Ірина Богданівна), але за бажанням рідних під час реєстрації новонароджених може бути зареєстро-вана форма по батькові й від другого імені (Олексій Юрійович, Ірина Юріївна). Зрідка трапляються давні записи, де форма по батькові складається з обох імен: Олексій Богдан-Юрійович, Ірина Богдан-Юріівна. У ньому випадку перше ім'я не відмінюється (книжка Олексія Богдан-Юрійовича, стаття Ірини Богдан-Юрїівни тощо).

Форми по батькові відмінюються за такими зразками:

При чоловічих іменах

Н. Іван Петрович (Васильович, Олексійович, Ілліч)

Р. Івана Петровича (Васильовича, Олексійовича, Ілліча)

Д. Іванові Петровичу (Васильовичу, Олексійовичу, Іллічу)

Зн. Івана Петровича (Васильовича, Олексійовича, Ілліча)

Ор. Іваном Петровичем (Васильовичем, Олексійовичем, Іллічем)

М. при Іванові Петровичу (Васильовичу, Олексійовичу, Іллічу)

Кл. Іване Петровичу (Васильовичу, Олексійовичу, Іллічу)

При жіночих іменах

Н. Ганна Петрівна (Василівна, Олексіївна, Іллівна)

Р. Ганни Петрівни (Василівни, Олексіївни, Іллівни)

Д. Ганні Петрівні (Василівні, Олексіївні, Іллівні)

Зн. Ганну Петрівну (Василівну, Олексіївну. Іллівну)

Ор. Ганною Петрівною (Василівною, Олексіївною, Іллівною)

М. при Ганні Петрівні (Василівні, Олексіївні, Іллівні)

Кл. Ганно Петрівно (Василівно, Олексіївно, Іллівно)

Увага! Не можна писати й говорити Ганни Петрівної ("Контрольна робота Ганни Петрівни Шевчук", а не: "Конт­рольна робота Ганни Петрівної Шевчук"), Ганні Петрівній ("Залишу доручення Ганні Петрівні", а не: "Залишу доручен­ня Ганні Петрівній").

Слід пам'ятати також, що форми по батькові при чоло­вічих іменах завжди мають в орудному відмінку закінчення -ем (а не -ом): "Зустрівся з Олександром Андрійовичем і з Сергієм Карповичем".

Примітка 1.

У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батько-

ві, — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Сергію Петровичу, Назаре Андрійовичу (не можна писати й говорити: Назаре Андрійович або Назар Андрійо-вичу і т. ін.).

Примітка 2.

Коли в тексті трапляються поряд загальна назва, прізвище, ім'я та по бать-

кові чоловічого роду, слід уникати одноманітних відмінкових закінчень і вживати паралельно закінчення -ові, -еві (-єві) та -у, -ю: директорові Тарасу Самійловичу Бондаренкові; учителеві Семену Яковичу Півторакові та под.

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ ТА ПРИКМЕТНИКІВ

Складні іменники

Правила	Приклади
1. Разом пишуться складні іменники, утворені: а) за допомогою сполучних о, е, є по- єднанням двох і більшої кількості основ дієслова або прикметника з іменником, а також двох або трьох іменників; б) без сполучних голосних поєднан- ням дієслова у формі наказового способу або кількісного числівника з іменником; в) як складноскорочені слова; г) з першими частинами пів-, напів-, полу-; ґ) з першими частинами авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, ге- ліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мік- ро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, па- лео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, тер- мо-, турбо-, фоно-, фото- й под.	лісосмуга, льодостав, панелевіз, жит-тєпис, чорнозем, новобудова, овоче-сховище, але: людино-день, тонно-кілометр (одиниці виміру); світлово-долікарня, кінофотогурток, телера-діоцентр зайдиголова, пройдисвіт, перекотиполе, двохсотріччя, семитонка, п’ятиденка Держпром, нарсуд, універсам півмісяця, півапельсина, пів’ящика, але: пів-України, пів-Харкова (дефіс перед власними назвами); напівсон, полудень авіамотор, автогенератор, біоритм, водопостачання, газопровід, геопо-літика, гідростанція, екстраклас, елек-тролічильник, зоомагазин, ізостудія, космодром, лженаука, макроекономіка, метафізика, метеозведення, монокрис-тал, мотобол, неологізм, палеоліт, псевдокультура, рентгеноскопія, сте-реопрогравач, суперзірка, термоуста-новка. фонограма
2. Через дефіс пишуться складні імен- ники: а) утворені без сполучних голосних з двох іменників, які означають близькі або протилежні за змістом поняття; особливість предмета і сам предмет; державні посади, військові, наукові звання; власні імена і географічні назви; назви сторін світу і рослин; одиниці ви- міру; б) з першими частинами віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-; в) якщо після першої частини склад- ного слова йде слово з такою ж другою частиною; г) складні слова, першою частиною яких є цифра.	щастя-доля, дочки-матері, ліжко-ди-ван, виставка-продаж, бал-маскарад, експорт-імпорт; вакуум-апарат, яхт-клуб; прем’єр-мі-ністр, генерал-майор, член-кореспон-дент; Квітка-Основ’яненко, Пуща-Водиця; зюйд-вест, іван-чай, буркун-зілля; вольт-секунда віце-адмірал, екс-прем’єр, лейб-гвардія, максі-спідниця, міні-сукня, обер-май-стер тепло- і газопостачання, теле- і радіопередачі, авто- і велотрек 95-річчя, 100-ліття

СКЛАДНІ ПРИКМЕТНИКИ

Правила	Приклади
1. Пишуться разом: а) утворені від складних іменників, що пишуться разом: б) утворені від іменника з прикмет- ником: в) утворені від іменників з другою дієслівною частиною: г) утворені від сполучення прислів- ника з прикметником чи дієприк- метником: ґ) утворені з кількох прикметників- неоднорідних означень, що вва- жаються термінами: д) утворені від числівника та прик- метника:	самохідний, лісостеповий
	кароокий, народнопоетичний
	паровозобудівний, електрозварюваль-ний
	високоавторитетний, зовнішньоторго-вий
	новогрецька мова, складнопідрядне ре-чення
	дев’яностолітній, чотирьохелементний
2. Пишуться через дефіс: а) утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс:	віце-президентський, унтер-офіцерсь-кий
б) між частинами яких можна вста- вити сполучник і, але:	російсько-український, культурно-тех-нічний
в) компоненти яких означають різні кольори або відтінок того самого кольору, якість з додатковим від- тінком:	гірко-солоний, темно-синій, але: жовтогарячий (означає один колір)
г) утворені з двох слів, що мають протилежне значення:	плоско-опуклий, опукло-ввігнутий
ґ) які повторюються:	ясний-ясненький, синій-синій
д) географічні назви, у складі яких є слова західно-, східно-, північно-, південно-:	Південно-Західна залізниця, але: західноукраїнські землі, південноукра-їнські степи
е) перша основа яких має суфікси -ико- (-іко), -ово-:	політико-економічний, хіміко-біологіч-ний
є) перша частина: військово-, воєн- но-:	воєнно-стратегічний, військово-спортив-ний, але: військовополонений, військовозобов’язаний

ПРАВОПИС ВІДМІНКОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ

ІІ ВІДМІНИ У РОДОВОМУ ВІДМІНКУ

Більшість іменників сучасної української літературної мови є словами змін-ними. Відмінювані іменники утворюють кілька типів словозміни, що визначають-ся на основі граматичного роду, морфологічного оформлення іменника. Такими типами є: відмінювання іменників першої, другої, третьої і четвертої відмін, від-мінювання множинних іменників, іменників прикмет­никової форми, незмінних (невідмінюваних) іменників, у тому числі невідмінюваних абревіатур.

До другої відміни належать:

а) іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням

- о в називному відмінку (переважно назви осіб): завод, край, майстер, това-

риш; батько, Дніпро, Петро;

б) іменники середнього роду із закінченнями о, – - е, - я (крім іменників із су-

фіксами – ат - (- ят -), - ен при відмінюванні, а також іменники із суфіксами

• ище, - исько, утворених від іменників усіх родів: дядько, море; життя, знання; вітрище, дівчисько, свенрушисько.

Таблиця відмінкових закінчень іменників II відміни

Від- мін- ки	Однина Тверда Мішана М’яка група г рупа група з осно- з осно- вою не вою на на й й	Множина Тверда Мішана М’яка група г рупа група з осно- з осно- вою не вою на на й й
Н.	Ø, - о Ø Ø Ø	-и,-і,-а - і - і - ї
Р.	- а, - у - а, - у -я, - ю -я, - ю	Ø, - ів - ів - ей, - їв - ів
Д.	- ові, -у -еві, - у - еві, -ю -єві, -	- ам - ам - ям - ям
З.	Як у Н. або Р. відмінку	Як у Н. або Р. відмінку
О.	- ом, - ем - ем - єм - им	- ами, - ами - ями, - ями - ьми - ьми
М.	-і/-ові/, -і/-еві/, -і/-еві/, -ї/-єві/, - у - у - ю - ю	- ах - ах - ях - ях
Кл.	-е, - у - е, - у - ю - ю	Як у Н. відмінку

Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини

залежно від їх значення

- а - тверда та мішана групи - я - м’яка група	- у - тверда та мішана групи - ю - м’яка група
Назва осіб, власні імена та прізвища: промовця, студента, тесляра, учителя; Лазаря, Дуня, Шевченка; персоніфіковані предмети та явища: Ліса, Вітра, Мороза, Тумана, Града.	Іменники на позначення речовини, маси, матеріалу: азоту, борщу, асфальту, водню, гасу, квасу, льоду, меду, сиру, спирту, кисню (але хліба).
Назва сузір’їв та ін. небесних тіл: Водолія, Стрільця, Рака, боліда, Астероїда, метеорита.	Назви, що означають збірні по- няття: ансамблю, гаю, атласу, батальйону, вишняку, загалу, інвентарю, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, комплексу, лісу, оркестру, парку, реманенту, тексту, рою, саду, сушняку, товару, тому, тріумвірату, хору (але: кросворда, табуна, щоденника, циркуляра).
Назви тварин і дерев: бобра, вовка, коня, мікроба, пса; горіха, евкаліпта.	Назви рослин, кущів, плодових дерев: барвінку, бузку, буркуну, гороху (але: вівса), молочаю, очерету, чагарнику (але: чагаря), щавлю, ячменю; ренету, каль- вілю, ренклоду, макінтошу.
Назви чітких предметів, речей: замка, малюнка, олівця, піджака, плаща, стільця (але: трону, при- ладу).	Назви будівель, споруд, при- міщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, метрополітену, коридору, магазину, мезоніну, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку (хоча ангара та з наголо- сом на закінченні: бліндажа, га- ража, куреня, млина, хліва, сажа).
Назви населенних пунктів: Берліна, Відня, Ізмаїла, Києва, Лондона, Луцька, Львова, Парижа.	Назви установ, закладів, орга- нізацій та їх підрозділів: інсти- туту, клубу, кооперативу, техні- куму, комітету, штабу, театру, факультету, деканату, відділу.
Інші географічні власні назви з наголосом у Р. відмінку на кін- цевому складі, а також із суфіксами присвійності – ов, - ев (- єв), - ин (- їн): Дінця, Псла, Сиваша, Дністра, Орла, Остра, Дніпра, Пскова, Тетерева, Кол- гуєва, Пирятина, Каракоїна.	Назви явищ природи: вітру, вогню, граду, жару, землетрусу, морозу, холоду, інею, снігопаду.
Назви мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць енергії, напруги та ін.: метра, грама, карата, літра, відсотка, тижня, дня, вечора (але: ранку, віку, кварталу, року), гала, джоуля, вольта, люкса; назви місяців і днів тижня: жовтня, грудня, четверга, вівторка; назви грошових одиниць: долора, фунта, реала, стерлінга, рубля; числові назви: мільйона, нуля.	Назви почуттів, відчутів: болю, дуру, гніву, гумору, жалю, страху (але: гріха).
Назви машин та їх деталей: автомобіля, комбайна, дизеля, мотора.	Іменники на позначення місця, простору: абзацу, байраку, космо- су, краю, лиману, лугу, майдану, ринґу, рову, ручаю, світу, усесвіт- ту,шляху, уривку, яру (але:бугра, горба, вулкана, острова, хутора, берега та зменшені форми на - к: ліска, майданчика, ставка).
Терміни іншомовного походжен- ня, що означають елементи будови чогось, конкретні предме- ти, геометричні фігури та їх частини: карниза, гурта, еркера, портика, картуша; атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа, а також українські суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника (але: виду, роду, складу, способу).	9. Терміни іншомовного походжен- ня (хімічні або фізичні процеси): аналізу, імпульсу, синтезу, фер- менту; літературознавчі терміни: альманаху, анекдоту, епілогу, епосу, жанру, журналу, міфу, на- рису, образу, памфлету, роману, сюжету.
Частини тіла, органи: рота, паль- ця, хребта, нігтя, кишківника, шлунка, нерва (але: мозку, стра- воходу).	10. Назви ігор і танців: альпінізму, баскетболу, бобслею, боксу, волейболу, картингу, слалому, тенісу, футболу; вальсу, галопу, краков’яку, менуету, міньйону, полонезу, танку, танцю (але: го- пака, козачка, тропака).
Примітки: Без зміни значення слова при- пускаються паралельні закінчення в таких іменниках: стола і столу, плота і плоту, моста і мосту, пар- кана і паркану, полка і полку, двора і двору, гурта і гурту (гру- па). Іменник зберігає властиве йому в загальному значенні закінчення: Красного Луча, Верхнього Сал- това, Великого Бурлука, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу.	Назви процесів, станів, ознак, властивостей, формацій, явищ суспільного життя та хвороб: авралу, бігу, винятку, галасу, дисонансу, догмату, достатку, експорту, ідеалу, інтересу, іспиту, клопоту, колоквіуму, конфлікту,крику, ляпасу, мажору, міражу,мінімуму, маршруту, максимуму,моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, толку, хисту, ходу, шуму, вантажу (але: тягаря,ривка, стрибка, стусана, пікніка, парадокса); нежиттю грипу, кашлю, тифу, кору, сказу (але:правця).
	Складні без суфіксальні слова крім назв істот): водогону, вододілу, живопису, манускрип- ту, родоводу, рукопису, суходолу, телеграфу, телефону, трубопро- воду (але: електровоза, пароплава, телевізора, телетайпа).
	Більшість префіксальних імен- ників (окрім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, запису, заробітку, затору, опису, опіку, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, успіху.
	Назви річок (окрім зазначених у п. 5 на –а (- я), озер, гір, вул.- канів, островів, півостровів, країн, областей, регіонів і т. ін.: Амуру, Бугу, Ґанґу, Дону, Дунаю, Єні- сею, Кальміусу, Нілу, Райну, Сей- ну; Байкалу, Балатону, Мічигану, Світязю; Алтаю, Арарату, Ель- брусу, Паміру; Кіпру, Родосу, Криту, Мадагаскару; Єгипту, Ки- таю, Іраку, Казахстану; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Карабаху, Каш- міру, Руру, Сибіру.

УВАГА! Зміна закінчення впливає на значення слова в таких іменниках:

акта (документ) – акту (дія), алмаза (окр. кристал; інструмент) – алмазу (мінірал) апарата (пристрій) – апарату (установа; сукупність органів) бала (од. виміру) – балу (танц. вечір), банкета (земляний насип) – банкету (учта) бара (од. виміру) – бару (ресторан), бора (свердло) – бору (хім.. елемент) блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання) булата (зброя) – булату (сталь), вала (деталь машини) – валу (насип; хвиля) галуна (нашивка) – галуну (сіль), гніта (прес) – гніту (гноблення) граната (дерево, плід, коштовний камінь) – гранату (мінірал) детектива (агент) – детективу (твір), джина (дух) – джину (напій) Духа (у міфології) – духу (свідомість, дихання, запах та ін.) екіпажа (коляска) – екіпажу (команда), елемента (деталь) – елементу (абстрактне) звука (термін) – звуку (в ін. значеннях), каменя (одиничне) – каменю (збірне) знака (мітка, марка, орден, сигнал) – знаку (слід, відбиток, прикмета) інструмента (одиничне) – інструменту (збірне) клина (клинець) – клина (ділянка землі), лома (інструмент) – лому (брухт, хмиз) листа (поштовий; папір, залізо) – листу (листя) листопада (місяць) – листопаду (процес) магазина (пристрій) – магазина (крамниця) органа (част. організму) – органу (установа; видання) папера (документ) – паперу (матеріал), початка (суцвіття) – початку (в ін. знач.) рахунка (документ) – рахунку (дія), ременя (пояс) – ременю (матеріал) реверса (механізм) – реверсу (зворотній бік монети, медалі) рентгена (од. вимірювання; апарат) – рентгена (просвічування; проміння) стана (техн.) – стану (муз. та ін.), терміна (слово) –терміну (строк) типа (людина) – типу (зразок, образ), томата (рослина) – томату (сік) центра (кола) – центру (в ін. значеннях), чина (людина) – чину (посада) шаблона (пристрій) – шаблону (зразок), ячменя (хвороба) – ячменю (злак) юаня (грошова одиниця) – юаню (парламент)

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Прислівник — незмінна повнозначна частина мови, яка об'єднує слова зі значенням ознаки дії, стану чи іншої ознаки або зі значенням стану, або ступінь чи міру вияву іншої ознаки.

Правила	Приклади
1. Разом пишуться прислівники, утворе- ні поєднанням: а) прийменника з прислівником; б) прийменника з коротким прикмет- ником; в) прийменника з числівником; г) прийменника з займенником; ґ) кількох прийменників з будь-якою частиною мови; д) кількох основ (із прийменником чи без нього); е) префіксів, які походять від часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як-, із будь-якою частиною мови.	відтоді, дотепер, занадто, назавжди, оскільки, удвічі вручну, допізна, засвітла, зліва, нарізно, полегеньку вшестеро, вперше, натроє, уп’ятьох, спершу внічию, нащо, передусім, почім, почому завширшки, знадвору, навколо, навздо-гін, завчасно воднораз, достобіса, живовидячки, ми-мохідь, нашвидкуруч, чимдуж абихто, аніскільки, деколи, чимало, що-тижня, якнайшвидше
2. Окремо пишуться прислівники, утво- рені сполученням: а) прийменника з повним прикметни- ком або числівником; б) прийменника по із збірним числів- ником.	в головному, в цілому, в одному по п’ятеро, по десятеро
3. Через дефіс пишуться прислівники, утворені: а) від прикметників і займенників за допомогою префікса по- та суфік- сів -ому (-єму), -и; б) від порядкових числівників за до- пологою префікса по-; в) за допомогою префіксів, які похо- дять від часток будь-, казна-, хто- зна-, і суфіксів, які походять від часток -небудь, -то, -таки; г) з двох прислівників; ґ) повторенням слова або основи, сполученням синонімів або анто- німів.	по-святковому, по-теперішньому, по-материнському і по-материнськи, по-українському і по-українськи, по-моєму, а також по-латині по-перше, по-друге, по-третє будь-куди, казна-коли, хтозна-скільки, де-небудь, так-то, як-таки вряди-годи, сяк-так, десь-інколи швидко-швидко, зроду-віку, тишком-нишком, рано-вранці, біль-менш, часто-густо, видимо-невидимо
4. Через два дефіси пишуться деякі при- слівники.	будь-що-будь, віч-на-віч; де-не-де, коли- не-коли, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. Перекладіть речення. Знайдіть орфограми. Усно поясніть їх правопис за

такою схемою:

Слово	Орфограма	Принцип правопису	Пояснення

Для питания дуги постоянного тока применяют сварочные выпрямители и преобразователи.

Часто применяется многопроходная автоматическая сварка, так как одно-проходная нижняя автоматическая сварка металла толщиной более 20 мм со-пряжена с определенными трудностями, возникающими в связи с неблагоприят-ными условиями кристаллизации металла шва.

2. Від поданих іменників утворіть форми родового відмінка однини, обґрунтуйте

закінчення -а (-я) чи -у (-ю).

I варіант – Документ, наряд, план, Степан, вокзал, верстат, сантиметр, зварник,

мороз, пункт, колектив, квартал, факультету, вал, елемент, шаблон.

II варіант – Договір, технікум, прилад, електрод, Кавказ, факт, об’єкт, дощ, прин-

цип, складальник, інвентар, люкс, відділ, стан, тип, інструмент.

3. Провідміняйте подані імена, по батькові та прізвища.

I варіант – Степашко Олександр Станіславович, Іванчук Ольга Павлівна.

II варіант – Роговець Андрій Леонідович, Бойко Катерина Іванівна.

4. Від поданих імен утворіть чоловічі та жіночі форми імен по батькові.

I варіант – Авделай, Віанор, Генрій, Давікт, Єлизбар, Йоганн, Картерій, Люціан,

Октавіан, Фемелий.

II варіант – Афінодор, Вахтисій, Гранислав, Елладій, Зоровавель, Ізяслав, Копрій,

Мелхиседек, Тривимій.

5. Запишіть подані прізвища українською мовою.

Ткачёв, Волобуев, Расцветаев, Баранцевич, Григорьев, Белов, Каменева, Меньшиков, Репин, Евдокимова, Бессонов, Китаин.

6. Напишіть складні слова разом або через дефіс і поясніть їх правопис.

Крає/знавець, багато/тиражка, боє/припаси, член/кореспондент, сто/шіст-десяти/річчя, 50/річчя, пів/Європи, пів/острів, тисячо/ліття, науково/технічний, віце/адміральський, військово/по­вітряний, торгово/кооперативний, суспільно/ко-рисний, виробни­чо/споживчий, вище/зазначений, мало/досліджений, лічильно/об­числювальний.

7. Від поданих словосполучень утворіть складні іменники і прикметники. Пояс-

ніть правопис.

Короткий час, культура і побут, подібний до крил, знавець літератури, се-редні віки, людина високої кваліфікації, 75 літ, 26 томів, перший розряд, життєва необхідність, захищати від сонця.

8. Запишіть наведені прислівники та прислівни­кові словосполуки окремо, через

дефіс та разом. Поясніть їх правопис.

На/багато, без/вісти, на/гора, коли/на/коли, до/пізна, на/рівні, всього/на/всього, в/голос, де/не/де, до/дому, пліч/о/пліч, сам/самотою, кінець/кінцем, ось/ось, оди-н/одним, на/пам'ять, час/від/часу, на/ четверо, рука/в/руку, як/не/як, рік/у/рік, зі/споду, день/у/день, о/полудні, сам/на/сам, десь/інколи, до/ купи, на/довго, по/п'яте, по/іншому, рано/поранень­ку, на/силу, на/зустріч, по/юнацьки, в/середині, за/одно, у/чотирьох, по/середині.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК