Судово-психологічна експертиза афекту.
Афект – це стан високої емоційної напруги, нервово-психічного збудження, яке звичайно швидко виникає у зв’язку з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин і супроводжується яскраво виявленими моторними реакціями, а також функціональними змінами у роботі внутрішніх органів.
Механізми виникнення афектів.
Виникненню афекту передує достатньо тривалий період накопичення негативних емоційних переживань. В цьому випадку характерний тривалий стан внутрішньої емоційної напруги, й іноді незначна додаткова негативна дія (чергова образа) може стати «пусковим механізмом» розвитку і реалізації афективного стану.
Можливі ситуації, коли афективний механізм формується під впливом одноразової надзвичайно значущої для суб’єкта події.
Характеристика афекту.
Стан афекту формується у суб’єкта дуже швидко і протягом часток секунди може досягти свого апогею, він виникає раптово не тільки для оточуючих, але і для самого суб’єкта і протікає за декілька десятків секунд.
Афект характеризується високою напругою та інтенсивністю реалізації фізичних і психологічних ресурсів людини.
Відбувається звуження свідомості, що різко знижує контроль за поведінкою в цілому.
Часткова втрата пам’яті (амнезія) відносно подій, які безпосередньо передували афекту і відбувалися в період афекту.
Головна особливість афекту – порушення свідомого вольового контролю власних дій. Це дозволяє надати протиправним вчинкам обвинувачених, зробленим в стані афекту, специфічне юридичне значення.
Види афекту
Фізіологічний Кумулятивний Патологічний
Фізіологічний афект |
||
Перша фаза. Виникає у потерпілого в результаті протиправних дій обвинуваченого. |
Друга фаза. Афективного вибуху. |
Третя фаза. Психічної та фізичної астенії. |
Відчуття суб’єктивної безвихідності. |
Часткове звуження свідомості. Порушення регуляції діяльності. |
Емоційна слабкість, можливий сон. |
Кумулятивний афект:
перша фаза збільшена у часі. Розвиток психотравмуючої ситуації, яка обумовлює накопичення емоційного напруження;
2 і 3 фази схожі з фізіологічним афектом.
Патологічний афект – гострий короткочасний психічний розлад, який виникає раптово і характеризується:
глибоким затьмаренням свідомості;
активним руховим збудженням;
повною (або майже повною) амнезією.
Патологічний афект – це хворобливий стан психіки, і тому експертна оцінка повинна здійснюватися лікарем-психіатром.
Судово-психологічна експертиза потерпілих від статевих злочинів.
Безпомічний стан жертви статевого злочину може бути обумовлений багатьма причинами, які в решті решт зводяться до фізичних та психічних факторів.
До предмету СПЕ не відноситься фізична безпомічність, що настає в силу фізичних вад, без свідомого стану, деяких соматичних захворювань тощо.
У тих випадках, коли безпомічний стан потерпілого обумовлений психологічними факторами, що не відносяться до психічної патології, проводиться судово-психологічна експертиза, яка досліджує виключно юридичний критерій безпомічного стану.
Юридичний критерій складається з двох взаємопов’язаних психологічних компонентів:
«Здатність розуміти характер і значення дій злочинця» відноситься до процесів усвідомлення юридично значущих подій.
«Здатність коїти опір» – до психологічних механізмів довільної регуляції власної поведінки у юридично значущій ситуації.
Здатність потерпілої розуміти сексуальну направленість та соціальне значення дій, що з нею скоєні, залежить від багатьох психологічних факторів, що взаємодіють з особливостями кримінальної ситуації, серед яких основними є:
1. Рівень психічного розвитку потерпілої. Недостатність інтелектуального та особистісного розвитку потерпілої приводить до порушень розуміння на різних рівнях. Важливим об’єктом вивчення є дослідження специфічних знань в області питань статі, а також рівня сексуального усвідомлення і самоусвідомлення підекспертної.
2. Емоційний стан потерпілої у кримінальній ситуації. Особливий психотравмуючий характер дій, що були скоєні з потерпілою, міг визвати у неї різноманітні афективні стани, зокрема – афект страху.
Порушення здатності потерпілої коїти опір залежить перш за все від структури її індивідуально-психологічних особливостей. Частіше всього у судово-психологічній практиці зустрічається пасивний тип поведінки потерпілих, коли вони без опору виконують всі забаганки ґвалтівника, підкорюються його наказам.
Судово-психологічна експертиза неповнолітніх.
Сучасний підхід до виділення істотних властивостей і особливостей особистості, рівень розвитку яких визначає здатність до кримінальної відповідальності, характеризують «Пекінські правила» – документ ООН про особливості виробництва у справах неповнолітніх, де підкреслюється зв’язок нижнього порогу кримінальної відповідальності з характеристикою «емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості, достатньої для свідомої відповідальності перед суспільством».
Згідно ст. 433 УПК України, в необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості і з’ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керувати ними, повинна бути проведена експертиза фахівцями у області дитячої та юнацької психології, або вказані питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.
Основні проблеми у судово-психологічній експертизі неповнолітніх:
рівень інтелектуального розвитку (чи відповідає розвиток пізнавальних процесів нормі);
рівень розвитку емоційно-вольової сфери (тут найчастіше розглядається проблема психічного інфантилізму з психологічної точки зору, що дуже важливо для визначення віку досягнення кримінальної відповідальності з юридичної точки зору);
індивідуально-типологічні особливості: юридично значущі характерологічні особливості (лідерські тенденції, агресивність, підвищена навіюваність, підвищена схильність до фантазування та ін.); соціальні якості (загально соціальна орієнтація, знання правових і моральних норм, меж допустимого і неприпустимого, здатність застосування цих знань в реальній поведінці, стійкість функціонування цих норм).
Основна задача судово-психологічної експертизи неповнолітніх полягає в дослідженні здатності відсталих в психічному розвитку і здорових підлітків повністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Повне усвідомлення людиною своїх дій включає: правильне розуміння об’єктивного змісту власної поведінки, цілей скованих дій, передбачення їх прямих і непрямих результатів, оцінку своєї поведінки з погляду діючих правових норм і загальноприйнятої моралі.
Здатність керувати своїми діями виражається у вільному виборі як цілей дій, так і способів їх досягнення.
Складною проблемою у психологічній експертизі неповнолітніх є діагностика психологічного віку і можливих ознак психічного інфантилізму (незрілість людини, яка виражається у затримці становлення особистості, при якій поведінка людини не відповідає віковим вимогам до неї), «незрілості» особи, що виявляється в різних її структурних компонентах.
Поведінкова сфера: егоцентризм, уникнення вирішення проблем, нестабільність відносин з оточуючими, схильність до звинувачень, однотипний спосіб реагування на труднощі, невпевненість у собі, високий рівень домагань за відсутності критичної оцінки своїх здібностей.
Емоційна сфера: емоційна лабільність (часта зміна настрою), низька фрустраційна толерантність, нестабільна самооцінка.
Мотиваційна сфера: блокування потреби в захищеності, самоствердженні, високе відчуття залежності.
Когнітивна сфера: афектна логіка, «довільне відображення» – формування висновків за відсутності свідчень в його підтримку; «селективна вибірка» – побудова висновку, заснованого на деталях, вирваних з контексту; «абсолютне мислення» – операція при міркуванні протилежними поняттями – «все або нічого», «світ або чорний або білий» тощо.
Судово-психологічна експертиза особистості суїцидентів.
Однією з ситуацій, у яких призначається така експертиза, є припущення слідчого або суду про можливе самогубство. Коли у судово-слідчих органів немає чіткої впевненості у тому, що мав місце саме факт самогубства, то тут експертний висновок відіграє важливу роль для прояснення тих чи інших обставин, що характеризують особистість суїцидента.
У постанові слідчого або визначенні суду мають формулюватися два наступні питання:
1. В якому психічному стані знаходився підекспертний у період, що передував самогубству (смерті)?
Відповідь на це питання має основне значення для висновку експерта про наявність причинного зв’язку цього стану з діями обвинуваченого.
Необхідно кваліфікувати тип суїциду – раціональний чи афективний.
Раціональні самогубства – це обмірковані суїциди з довгим та поступовим формуванням рішення покінчити з собою, обмірковування способів самогубства, місця і часу скоєння свого задуму.
При афективних самогубствах рішення про суїцид приймається безпосередньо під впливом інтенсивних та значущих емоцій, і є необміркованим, а імпульсивним.
Важливим компонентом є виявлення мотивів самогубства. Виділяють 5 типів мотивів: протест, призив, запобігання, самопокарання та відмова.
2. Чи існує причинно-наслідковий зв’язок між діями обвинуваченого і психічним станом потерпілого у період, що передував самогубству?
Слід зазначити, що кінцеве встановлення такого зв’язку є прерогативою суду, тому експерти не можуть говорити про відсутність причинної залежності, їх відповіді можуть мати 2 варіанти: або у висновку робиться висновок про наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями обвинувачених та пресуїцидальним психічним станом підекспертної особи, або мотивовано указується на неможливість її установлення.
У справах про самогубства необхідно призначати комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.
Експертне дослідження психічного стану суїцидента включає у себе визначення індивідуально-психологічних особливостей, етико-психологічний аналіз, діагностику особливостей самоусвідомлення, визначення рис особистості та характеру, кваліфікацію типу суїциду, виявлення мотивів, клінічну та психологічну діагностику психічного стану, його виникнення, динаміки та розвитку.
Посмертна судово-психологічна експертиза.
Необхідність проведення посмертної судово-психологічної експертизи може виникнути при розслідуванні справ різноманітних категорій. Перш за все вона проводиться у відношенні осіб, що скоїли самогубство, коли виникає питання про доведення до самогубства. На практиці розслідуванням справ даної категорії часто займаються слідчі військових прокуратур за фактами самогубств серед військовослужбовців. Посмертна психологічна експертиза може призначатися при перевірці фактів насильницької смерті, коли слідство розглядає версії про можливе вбивство, що було замасковано під самогубство, або, навпаки, про самогубство, замасковане під вбивство. Висновок даної експертизи може також у необхідних випадках допомогти розрізнити самогубство і смерть, що сталися під час нещасного випадку.
Разом з усіма різноманітними умовами, що роблять необхідною посмертну психологічну експертизу, об’єктом її завжди є загибла людина, а також експерти вирішують одні й ті ж самі завдання:
1. Дослідження особистості, індивідуально-психологічних особливостей загиблого.
2. Дослідження психічного стану загиблого, у якому він знаходився у період, що передував смерті; вирішення питання про те, чи був він таким, що міг призвести до самогубства.
3. Дослідження причин та умов розвитку у загиблого психічного стану, що спровокував самогубство.
Питання експертам-психологам краще формулювати наступним чином:
1. Якими були індивідуально-психологічні особливості загиблого і як вони виявили себе в обставинах його смерті?
2. Чи не перебував загиблий у період, що передував смерті, у психічному стані, що міг спровокувати самогубство, і якщо так, то чим цей стан міг бути спричинений?
Даний різновид експертизи спеціалісти відносять до найбільш складних та відповідальних, оскільки експерти позбавлені можливості провести експериментально-психологічне дослідження. Людини вже немає серед живих, але необхідно відтворити її образ, особистість, відтворити та дослідити внутрішній світ, думки, світосприйняття, щоб виявити причини, що спонукали її піти з життя, або констатувати відсутність таких причин. Експертне дослідження особистісних психологічних особливостей підекспертної особи має включати етико-психологічний аналіз, оскільки суїцидальна дія – завжди акт морального вибору.
Важливим компонентом є виявлення мотивів (або психологічного змісту) самогубства. У суїцидології описані такі типи мотивів як протест, призив, запобігання (покарання або страждання), самопокарання, відмова.
В основі суїциду часто свідомо або несвідомо знаходиться мотив-апеляція до почуттів близьких людей або до суспільної думки, бажання отримати від оточуючих допомогу або підтримку. У такому випадку суїцидальні дії можуть носити демонстративне забарвлення, бути правдивими або імітацією, шантажем. Вони часто відбуваються на очах або за декілька хвилин до появи кого-небудь, їх спосіб часто не має серйозної загрози – вживається невелика кількість пігулок, робиться невеликий поріз шкіри, використовується тонка або стара мотузка, двері лишаються відчиненими.
Суїцид може носити парадоксальний характер вчинку, виходу з конфліктної ситуації (як останній аргумент у суперечці).
Коли ведеться збір інформації про особистість загиблого не варто зволікати даними про його розвиток у дитинстві, шкільної успішності, характері взаємостосунків у родині батьків, особливо коли йде слідство про самогубство підлітка. У випадку суїциду військовослужбовця необхідні матеріали, що характеризують особистість загиблого до призиву до армії.
Що стосується розвитку підекспертного у дитинстві, експертам-психологам слід знати наступне:
– вік матері на момент народження підекспертного;
– чи була вагітність бажаною, запланованою;
– період вагітності, пологи, ускладнення;
– чи не було затримок у ранньому розвитку, початку ходьби, мовлення;
– особливості поведінки, збудливість, плаксивість, пасивність, часті істерики, нічні страхи, нічний енурез, заїкання;
– ким виховувався у дитинстві, особливості виховання;
– чи не було довготривалого розлучення з матір’ю;
– риси характеру батьків, стиль виховання;
– чи не було втрати батьків, у якому віці, з якої причини;
– чи відвідував дитячі дошкільні заклади, відзиви вихователів;
– вік початку навчання у школі;
– успішність та її динаміка, відгуки педагогів;
– які предмети засвоювались легше, які складніше;
– захоплення у позашкільний час;
– особливості пубертатного періоду, зміни характеру, чи не було втеч з будинку, факти паління, алкоголізації, наркотизації, раннього сексу тощо;
– коло друзів, приятелів, групові норми спілкування, кумири та ідеали підлітка;
– відношення до майбутнього, профорієнтація, характер планів, самостійність прагнень, їх реалістичність, стійкість;
– відношення до військової служби: чи було бажання служити, до якого роду військ хотів призиватися.
Інформація про особливості поведінки, характеру, емоційної сфери загиблого можуть бути отримані зі спостережень осіб, що знали останнього. При цьому слід звернути увагу на те, яким були його:
– зовнішній вигляд: акуратний, невиразний, виглядає на свій вік, молодший за свій вік, старший;
– вираз обличчя: спокійний, скорботний, здивований;
– манера триматися: розкуто, демонстративно, театрально, норовливо, без почуття дистанції, сором’язливо, непримітно;
– погляд: блискучий, похмурий, холодний, прямий, відкритий, обережний, у бік, донизу;
– плач та сльози: часто плакав, на очах з’являлися сльози при пригадуванні яких-небудь подій, був стриманим;
– посмішка: сором’язлива, відверта, іронічна, загадкова, неадекватна;
– рухи та жести: без особливостей, манерні, повільні, маячні, відсутність жестикуляції, рухи, що часто повторюються;
– голос: тихий, гучний, високий, низький; інтонації: без особливостей, злобні, гнівливі, потребуючі, м’які, жалібні, радісні;
– продуктивність мовлення: лаконічне, багатослівне, звичайне;
– темп мовлення: уповільнене, з паузами, прискорене, нормальне;
– контактність: вступав у контакт першим, легко, швидко, з утрудненнями, стримано, відповідав із затримкою, часто не суттєво;
– емоційно-вольовий стан: був боязким, печальним, скривдженим, злобним, сором’язливим, роздратованим, пасивним, песимістичним, оптимістичним, життєрадісним, веселим, енергійним, ініціативним;
– увага: спостережливий, розсіяний, відволікаємий, без особливостей;
– пам’ять: гарна, погана, без особливостей;
– мислення: послідовне, поверхневе, втрата думок, часті уточнення, надмірна деталізація.
Необхідно розібратися також яким був стан здоров’я загиблого, які захворювання він переніс. Особливо важливо, на що він скаржився напередодні того, що трапилось, чи було у нього безсоння, з яким самопочуттям він прокидався.
Безумовно, викликає інтерес ступінь релігійності загиблого, його професійна динаміка, наявність різноманітних проблем: алкогольних, фінансових, службових, кримінальних, особистих – його ставлення до них.
Якщо виникає припущення, що загиблий був не зовсім психічно повноцінною, здоровою людиною – мав травми головного мозку, дивну поведінку, то необхідно призначати комплексну психолого-психіатричну експертизу.
У генезисі суїциду неможливо не враховувати роль родини – найближчого соціального оточення людини. Характер сімейних взаємостосунків між подружжям, між батьками і дітьми має виключне значення у розвитку соціально-психологічної дезадаптації особистості. Внутрішньо сімейна атмосфера здатна успішно компенсувати суїцидні прояви особистості, але може і посилювати або навіть провокувати їх.
Суїцидологи вказують на наступні родинні фактори, що можуть провокувати самогубство: відсутність батька у ранньому дитинстві; недостатність материнської турботи; відсутність батьківського авторитету; матріархальний стиль стосунків у родині; надмірна авторитарність слабкого дорослого, що намагається ствердити себе за допомогою емоційних вибухів та тілесних покарань дитини; розведені родини; родини, де суїцид або суїцидальний намір здійснювали батьки або найближчі родичі.