Пит63.Небанківські фінансово-кредитні установи та проблеми їх розвитку в Україні.

Небанківські фін.-кредитні установи є фін. посередниками грош. ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери і кредити. Формування грош. ресурсів небанківських фін.-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним.

Посередники поділяються: на договірних фін. посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором, та на інвестиційних фін. посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій тощо.

Усередині групи договірних посередників виокремлюють: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвест. посередників виокремлюють: інвестиційні фонди; фін. компанії; кредитні тов-ва.

Страхові компанії – це фін. посередники, що спеціалізуються на наданні страх. послуг. Пенсійні фонди – це спеціалізовані фін. посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юр.х і фіз. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Ломбарди – фін. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії – фін. посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для викор-ня у вир. діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку.

Факторингові компанії – фін. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. В Україні фактор. бізнес почав активно розвиватися в 1990–1992. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став ризикованим і був згорнутий.

Інвестиційні фонди – це фін. посередники, що спец-ся на управлінні вільними грош. коштами інвестиційного призначення.

Фін. компанії мають ту особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом кошти направляють у позички фіз. і юр. особам для придбання товарів вир. чи споживчого призначення.

Кредитні кооперативи – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів. В Укр. кред. кооп. розвинуті слабо.

Пит64.Особливості функціонування фінансових посередників у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Фінансове посередництво у широкому розумінні охоплює усі види фінансових інститутів, які залучають кошти клієнтів для їх подальшого вкладення у різноманітні фінансові активи. Місце та роль небанківських фінансових інститутів, насамперед обсяги залучених ними ресурсів та контрольованих ними активів у загальних обсягах, контрольованих фінансовим сектором економіки, у різних країнах неоднакові. Так, у Японії і Німеччині значна частка інвестиційних заощаджень і, відповідно, довгострокових фінансових інвестицій , контролюється банками. У США інвестиційна діяльність банків дуже обмежена, що сприяло розвитку спеціалізованих інститутів з колективного інвестування, насамперед інвестиційних компанії різного типу. Звідси перший висновок - особливості національного законодавства з питань фінансів, банківської діяльності та інвестицій, справляють значний вплив на формування структури фінансового посередництва.

Інвестиційні заощадження як необхідна передумова виникнення і розвитку системи фінансового посередництва відіграють вирішальну роль у розвитку системи небанківського фінансового посередництва. Як частина поточного доходу інвестиційні заощадження формуються у значних обсягах, насамперед, у високорозвинутих країнах. І, навпаки, у небагатих країнах фінансове посередництво як вид діяльності перебуває у зародковому стані. Причина цього - мізерні обсяги інвестиційних заощаджень.

Економічними дослідженнями було встановлено, що норма заощаджень, тобто частка доходу, яка не споживається протягом року, а інвестується і не залежить від обсягів доходу -на поточне споживання використовується від 80 до 60 процентів доходу. При однакових пропорціях розподілу поточного доходу - механізм використання заощаджень у слаборозвинутих країнах суттєво відрізняється. Незначні обсяги заощаджень стають на перешкоді розвитку інститутів фінансового посередництва. Інституційні інвестори, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, у таких країнах не відіграють помітної ролі, перебуваючи у стані становлення. Тому найбільшої завершеності та спеціалізації структура фінансового посередництва набула у високорозвинутих країнах. Звідси другий висновок - сучасна багатогалузева і впливова система фінансового посередництва є характерною для країн зі стабільно високим рівнем середньодушового доходу. Важливо розуміти, що інвестиційні заощадження є первинними по відношенню до фінансових посередників, які надають послуги щодо їх надійного і ефективного розміщення.

Форми фінансового посередництва варто розглядати на прикладі узагальненого досвіду розвинутих країн. Фінансові посередники, конкуруючи за інвестиційні заощадження приватних осіб, змушені орієнтуватись на інвестиційні цілі. По ступеню важливості мотиви для інвестування можуть бути представлені у такій послідовності: 1) створення резервів на “чорний день” Þ 2)надійне і гарантоване забезпечення у похилому віці Þ 3)нагромадження коштів для придбання нерухомості та товарів тривалого використання.

Розглядаючи основні види фінансових посередників, необхідно уявляти собі їх місце і роль у сучасному механізмі трансформації заощаджень в інвестиції. Схематично механізм трансформації заощаджень в інвестиції у високорозвинутих країнах можна визначити як трирівневий, умовно виділивши такі його етапи:

1. формування інвестиційних заощаджень приватних осіб - інвесторів;

2. формування довгострокових пасивів інституційних інвесторів (пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя);

розміщення цінних паперів, випущених фінансовими посередниками (інвестиційними компаніями), або укладення контрактів з інститутами довірчого управління (трастами) щодо управління капіталами.