28.Типи бізнесів-інкубаторів, джерела фінансування бізнес-инкубаторів

За своїм призначенням і метою діяльності бізнес-інкубатори в Україні можна розділити на такі:

- бізнес-інкубатори загального призначення, що надають послуги в широкому аспекті (від реєстрації фірм до її виходу на стабільний ринок) з орієнтацією на різні напрямки підприємницької діяльності;

- бізнес-інкубатори спеціального призначення, що надають послуги лише однотипним фірмам, і за конкретними видами діяльності.

Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування міжнародних донорських організацій, служб працевлаштування населення при держадміністраціях міст і районів, їм надаються приміщення.

джерела їхнього фінансування:

а) кошти міжнародних фондів, програм грантів і кредитів;

б) кошти зацікавлених міністерств, місцевих адміністрацій, союзів і асоціацій;

в) кошти учасників інкубаторів;

г) кошти спонсорів та інвесторів;

д) кошти комерційних структур і приватних осіб, зацікавлених у роботі бізнесів-інкубаторів.

Серйозною небезпекою для розвитку бізнесів-інкубаторів є і те, що вони неприбуткові організації. У кращому разі вони здатні повернути лише частину витрачених коштів. їхнє завдання в іншому - вивести на орбіту комерційне підприємництво, що даватиме прибуток. Створення мережі бізнес-інкубаторів здатне допомогти формуванню ділового середовища, що стимулює не лише комерційну реалізацію нових ідей, а й формує нове ділове співтовариство.

31.Технополіси, сутність, перспективи розвитку

Технополіси — міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подібна до технопарку, однак вона розташовується в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста. Термін «технополіс» складається з двох слів грецького походження: «техно» — майстерність, уміння, «поліс» — місто, держава. Ідея створення технополісів як компактних науково-промислових міст, де розробляються інноваційні технології і розвиваються наукомісткі галузі виробництва, зародилась ще на початку 50-х років у США. Нині ареал поширення технополісів досить масштабний— вони склалися в Західній Європі, Північній Америці і Пів-нічно-Східній Азії.Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості природних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення структур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії інтелектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв'язання названих завдань — організація мережі технополісів. Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють:-підвищенню інноваційної активності; « формуванню інноваційної інфраструктури;• прискоренню комерціалізації новацій; • структурній перебудові виробництва;• створенню нових робочих місць; • удосконаленню механізмів інноваційної діяльності; • підсиленню наукоємності розвитку промисловості; • підвищенню професіоналізму кадрів; • підвищенню інноваційності економіки. Розташування технополісів має відповідати таким вимогам; * визначення регіонів, які можуть бути використані для розвитку наукомістких виробництв;♦ формування цілей і завдань розвитку цих виробництв, індустріального розвитку регіону; ♦ планування, спорудження і підтримка промислової зони, служби, водного забезпечення, житлових зон, доріг тощо; . ♦ розробка юридичної основи (законів), що сприяє створенню умов для фінансування комерційних підприємств та інших служб, необхідних для розвитку технополісу; ♦ всебічне державне сприяння через упровадження пільгової податкової системи; створення необхідної інфраструктури; фінансової допомоги комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей; # наявність науково-дослідних інститутів, університету, яким відводиться вирішальна роль у здійсненні, координації наукових досліджень і розробок та підготовці висококваліфікованих спеціалістів. Велике значення надається такій умові розташування технополісів, як компактність території. Вона є однією з умов комфортності проживання там спеціалістів і обслуговуючого персоналу. Наприклад, дуже компактні за територією технополіси Німеччини, Бельгії, Франції.Технополіс на Заході розглядається як науковий центр регіонального характеру, який вирішує проблеми, пов'язані з упровадженням нових технологій і як осередок міжнародного наукового співробітництва, налагодженого сервісу з інтенсивним культурним життям. У США технополіси створені більше як у половині штатів. Інтенсивного розвитку технополіси набули в Японії, де розроблена спеціальна програма «Технополіс». Програма «Технополіс» складається з таких основних елементів: 1) загальнонаціональних програм зі створення наукоємних галузей, принципово нових технологій; 2) програм заохочення малого дослідницького підприємництва, розвитку дрібних венчурних фірм; 3) національного плану регіонального розвитку; 4) створення загальнояпонської системи інформаційної мережі (СІМ); 5) створення міжнародних союзів у сфері науково-технічної діяльності. Основу програми складає план побудови 19 технополісів, об'єднаних у систему традиційним «промисловим коридором» Токіо — Нагая — Осака — Кобе швидкісним транспортом (залізницею) у сукупності з єдиною інформаційною мережею, яка забезпечує вільний доступ не тільки господарським, адміністративним і навчальним структурам, а й усім індивідам до всього інтегрованого банку даних — «Джепен тек». Усі технополіси мають відповідати певним вимогам: бути розташованими не далі як за ЗО хвилин їзди від своїх «родинних міст» і в межах одного дня їзди від Токіо, Нагої чи Осаки. Розміри техно-поліса не повинні перевищувати 500 квадратних миль. Цей напрям японської стратегії розвитку майже повністю було запозичено у США.