19.Корпоративна форма організації підприємницької діяльності

Корпорація - найдосконаліша форма організації підприємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал шляхом об'єднання власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

Згідно з чинним законодавством корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Основними позитивними сторонами корпорацій є:

o можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних паперів), а отже, отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів виробництва;

o кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кредитів банків;

o внаслідок наведених переваг отримання можливості впроваджувати передові досягнення науки і техніки у виробництво, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг;

o обмежена відповідальність акціонерів за зобов'язання корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном;

o залучення до управління виробництвом професійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдосконаленню процесу вироблення управлінських рішень;

o здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5-10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і завдяки цьому отримання переваги над конкурентами.

Недоліки корпоративної форми організації підприємницької діяльності

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оператора та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

20.Основні структурні елементи статуту підприємства, основні джерела формування майна підприємства, основні структурні елементи засновницького договору. Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють її індивідуальну діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком

У статуті визначається: точне найменування та місцезнаходження підприємства, власник або засновник; основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; повноваження трудового колективу та його виробничих органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації та припинення існування.

У найменуванні треба відображати конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо.

Надзвичайно важливим для майбутні підприємців є знання про майно підприємств, зокрема про джерела його формування. Майно підприємств становить його основні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємств.

Основними джерелами формування майна підприємства є:

1. Грошові та матеріальні внески засновників;

2. Доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

3. Доходи від цінних паперів;

4. Кредити банків та інших кредиторів;

5. Капітальні вкладення і дотації з бюджету;

6. Доходи від роздержавлення та приватизації власності;

7. Придбання майна іншого підприємства.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору. Установчий договір — це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Установчий договір складається з таких розділів: Преамбула, Предмет договору, Назва та місцезнаходження фірми, Загальні положення договору, Юридичний статус фірми, Статутний фонд і вклади учасників (засновників).