72.Підстави кримінальної відповідальності.Поняття злочину та його ознаки

Виділяють правову і фактичну підстави кримінальної відповідальності.

Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів.

Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку. Саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою негативної кримінальної відповідальності.

Особа не підлягає відповідальності, якщо діяння вчинене нею за обставин, що виключають його злочинність.

Не може підлягати кримінальній відповідальності й особа, коли вчинене нею діяння не визнається законом про кримінальну відповідальність злочином (п. З розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

Злочином за КК (ст.7) визначається суспільно небезпечне діяння ( дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політ.та екон.системи, власність, особу, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене крим.законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ознаками злочину є суспільна небезпека, крим.протиправність, винність і караність діяння.

Суспільна небезпека – оцінка категорії, що хар-ся певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються крим.законом. ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

• шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;

• цінністю того блага, на яке посягає злочин;

• способом діяння;

• мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Згідно з КК У не є злочином дія чи бездіяльність, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбаченого крим.законом, але не є суспільно небезпечною. Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого досяг рівня, що вимагає боротьби з такими діяннями крим.-правовими заходами.

Друга ознака злочину – крим.протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене крим.законом як злочин, може вважатися злочином. Протиправність означає закріплення в крим.законі принципу: немає злочину без вказівки про це в законі.

Третя ознака – винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що є структурним елементом суспільної небезпечності. Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де неме вини, нема злочину.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

73. Склад злочину та зміст його елементів

Злочин - суспільнонебезпечне, винне, протиправне та кримі­нально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що характеризують поведінку людини.

Під складом злочину мають на увазі скупність передбачених крим.законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин.

Вирізняють такі елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політ.та екон.система, власність, особа, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян.

Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням та його наслідком. Дія – активна,суспільно небезпечна, передбачена крим.законом поведінка суб’єкта. Бездіяльність – пасивна поведінка, яка проявилася у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину наз.збиток, шкоду, якої завдає діяння об’єктивної сторони.

Суб’єкт злочину – це індивід.фіз.особа, що досягла певного віку і є осудною. Фіз.особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Осудність фіз.особи означає, що вона розуміє хар-р своїх дій і може керувати ними.

Суб’єктивна сторона – внутрішня психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб’єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.

Намір як форма провини хар-ся тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний хар-р своєї дії, передбачає суспільно небезпечні та шкідливі її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання.

Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

У теорії права розрізняють і змішану провину, себто таку, коли особа стосовно до суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків – необережність.

Мотив – внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.

Мета – уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин.

Мотив і мета близькі за значенням. Мотив і мета – обов’язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті крим.злочину.