70.Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення

Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами. До першої групи належать адміністративні комісії при міськрай-виконкомахомісії в справах неповнолітніх, виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів, народні суди.

Друга група органів численніша. До неї входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгір-технагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи пенсійного фонду України та фонду соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори. Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які згідно з чинним законодавством утворюються при адміністрації представника Президента і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р. Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. Підвідомче їм коло правопорушень визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів, регіональне і місцеве самоврядування». Народні суди (судді) згідно зі ст. 221 розглядають справи з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна, азартні ігри на гроші, речі та цінності тощо. До компетенції районних (міських) судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення.

71.Поняття, структура і джерела кримінального права України

Кримінальне право — одне з галузей права. Під кримінальним правом розуміють науку, теорію кримінального права, систему його вчень.

Норми кримінального права — це правила, що охоплю­ють соціальні ситуації й конкретні життєві ситуації. Ці нор­ми є загальнообов'язковими до виконання. Здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога певних вчин­ків людей (злочинні дії або злочинну бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання.

Кримінальне право — це так зване позитивне право. Воно точно фіксує в законі ознаки злочинів і пока­рань за них. Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Тим самим це право відрізняється від ін­ших галузей права.

Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і метод правового регулювання. Злочин і покарання — дві головні інституції, що визначаються нормами кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням зло­чину і застосуванням за це покарань, становлять предмет кримінального права. Застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом правово­го регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчинен­ням цього злочину.

Таким чином, кримінальне право як галузь права яв­ляє собою систему юридичних норм, прийнятих Верховною Радою Ук­раїни, що встановлюють, які суспільно небезпечні ді­яння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє суспільні відносини, що регулюються іншими галу­зями права. Регуляція суспільних відносин має сприяти їх розвитку та реалізації. Охоронна функція кримінального права має сво­їм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важ­ливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадя­нина, власності, громадського порядку і громадської безпе­ки, довкілля, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінальному праву властива регулятивна функ­ція - норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), вимагають певної правомірної поведінки. Деякі громадяни виконують заборони кримі­нального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчиняють злочинів тому, що їх по­ведінка в цілому є позитивною й правомірною

Кримінальне право виключає відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою ді­яння особи, кримінальна відповідальність виключається, по­ки не буде встановлено, що вона діяла винно (умисно чи з необережності).

У кримінальному праві головує принцип особистої від­повідальності. Особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Покаран­ня носить персональний характер і може застосо­вуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом вин­ною у вчиненні злочину.

Другий принцип кримінального права — принцип індиві­дуалізації кримінальної відповідальності й покарання. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призна­чення покарання були найточніше конкретизовані та інди­відуалізовані виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.